16. Швидкість обігу грошей, фактори, які на них впливають.

Швидкість обігу грошей - це показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки разів у середньому за рік (за період) певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг.

Швидкість обігу грошей виражається рівнянням: V = QP/M, де V- швидкість обігу грошей, Q- фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовується; P- рівень цін товарів і послуг; M- маса грошей, що перебуває в обігу. Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів одноіменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту. На швидкість обігу грошей впливають такі фактори: обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва; величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну; рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення; збалансованість попиту і пропозиції на ринку; рівень розвитку маркетингу; рівень інфляції; рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання

10. Сучасні засоби платежу, які функціонують в обігу: банкнота, чек, вексель, електронні гроші.

Електронні гроші – це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум за рахунками в банках здійснюється автоматично за допомогою комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує в собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою. Валюта – це вартість, грошова одиниця, яка використовується у функціях світових грошей для виміру величини вартості товару в процесі здійснення міжнародних розрахунків. Категорія ‘валюта’ вживається переважно в трьох значеннях: як грошова одиниця даної країни (а колись також і в значенні того чи іншого типу валюти – золота, срібла, паперових валют); як грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках, іноземна валюта; як міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (СДР (SDR) – валюта МВФ, євро – грошова одиниця Європейського співтовариства). ЄВС – це міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відношень, пов’язана з функціонуванням валюти в рамках економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних відношень країн ‘загального ринку’ з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів. ЄВС – підсистема світової валютної системи (Ямайської). Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, що відрізняються від Ямайської валютної системи. ЄВС базується на ЕКЮ – європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначається за методом валютного кошика, що включає валюти всіх 12 країн ЄС. Частка валют у кошику ЕКЮ залежить від питомої ваги країн у сукупному ВНП держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарообігу й участі в короткострокових кредитах підтримки. Тому найвагомішим компонентом ЕКЮ – приблизно 1/3 – є марка ФРН. У вересні 1993 р., відповідно до Маастрихтського договору, ‘абсолютна вага’ валют в ЕКЮ заморожена, проте ‘відносна вага’ коливається залежно від ринкового курсу валют. З 1 січня 1999 року в Європі почав функціонувати економічний і валютний союз, що було ознаменовано введенням в безготівковий обіг єдиної для Євросоюзу валюти євро. З цієї дати Міжнародний валютний фонд замінив у своєму кошику резервних валют німецьку марку і французький франк на євро. Остаточний перелік держав, готових до впровадження євро, було затверджено главами держав і урядів країн-членів на саміті 2 травня 1998 року в Брюсселі. Згідно з цим списком, до монетарного союзу в січні 1999 року мали приєднатися 11 з 15 країн-членів ЄС: Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія (вони складають так звану територію Євроленду). Утрималися від вступу до ЄВС Англія, Швеція й Данія. Греція спершу ‘не пройшла’ за макроекономічними показниками. У загальному положенні про представлення банкнот та монет євро міністри країн-членів ЄС визначили, що до кінця другого тижня січня 2002 року необхідно добитися здійснення всіх готівкових угод в євро. Країни-члени ЄС вважають, що період паралельного обігу старих національних і нових європейських банкнот та монет становитиме від 4 тижнів до 2 місяців. Як вважається, було б непогано, якби фінансові установи були забезпечені банкнотами і монетами заздалегідь, оскільки це дозволило б започаткувати ефективний та якісний обіг нової готівкової валюти в перші дні січня 2002 року.