8.4.Звільнення від кримінальної відповідальності

Характерною рисою злочину є його караність. Чинне законодавство передбачає в окремих випадках можливість звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності і від покарання.

Неосудність – це обумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними у момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Вчинення такого діяння у стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв’язку з відсутністю її вини.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи, за призначенням суду, можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру ( поміщення в психіатричну лікарню ).

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. До такої особи, за призначенням суду, можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

Особа, яка вчинила злочин в стані сп’яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності.

Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб провадиться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах.

Під сп’янінням мається на увазі звичайне фізіологічне сп’яніння, причому як алкогольне, так і токсичне або наркотичне. В стан сп’яніння особа приводить себе свідомо. Вона здатна передбачити свою можливу поведінку в такому стані і з врахуванням цього може вирішувати, вживати чи не вживати одурманюючі засоби. Звичайне сп’яніння, навіть у тяжкій формі, не звільняє від кримінальної відповідальності.

8.5. Поняття та види покарань

Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засудженого у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.

Суть покарання полягає в тому, що засуджений зазнає кари за вчинений злочин, тобто певних втрат і страждань. Це може виражатись в обмеженні пересування і спілкування з іншими членами суспільства (при позбавленні волі), права обирати вид трудової діяльності на свій розсуд (при позбавленні права займати певні посади або займатись певною діяльністю), матеріальних обмеженнях (при виправних роботах, штрафі, конфіскації майна).

До осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватись такі основні покарання:

- позбавлення волі;

- виправні роботи без позбавлення волі;

- позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;

- штраф;

- громадська догана.

Крім основних покарань, до засуджених можуть застосовуватись такі додаткові покарання:

– конфіскація майна;

– позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу;

– позбавлення батьківських прав.

Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватись не тільки як основні, але і як додаткові покарання.

Смертна кара є винятковою мірою покарання і застосовується за особливо тяжкі злочини (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, вбивство державного діяча, вбивство працівника правоохоронних органів при виконанні ним своїх службових обов’язків ).