Патогенні стафілококи

Стафілококи – представники нормальної мікрофлори слизових оболонок дихальних шляхів та поверхні шкіри людини і тварин. Можуть міститися у кишечнику здорових людей. До навколишнього середовища стафілококи потрапляють із слиною під час розмови, кашлю, чхання, співу, а також з поверхні шкіри в місцях запалень та з поверхні ран. Забруднення води відбувається під час купання людей. Титр стафілококів змінюється залежно від числа купальників. Стафілококи довше виживають у воді, особливо морській, порівняно з БГКП та ентерококами. Вони ж стають причиною внутрішньолікарняних інфекцій.

Стафілококи широко розповсюджені у природі. Серед них є сапрофітні та патогенні види. Сапрофітні містяться в грунті, воді, повітрі, на поверхні рослин. Патогенні стафілококи викликають абсцеси, гнійно-запальні процеси, тому їх називають піогенними або гнієрідними.

Усі стафілококи мають округлу форму, клітини діаметром 0,5 – 1 мкм. У мазках розташовуються несиметричними скупченнями у вигляді грон винограду, але зустрічаються поодинокі клітини і пари клітин (рис. 5, 6).

Грампозитивні, спор та джгутиків не утворюють. Деякі штами мають капсулу. Можуть утворювати L-форми. Клітинна стінка містить велику кількість пептидоглікану і зв’язаних з ним тейхоєвих кислот, протеїну А.

Стафілококи добре ростуть на простих середовищах (рН 7,0 – 7,5), факультативні анаероби. На щільних середовищах утворюють гладенькі, округлі, опуклі, з рівним краєм колонії діаметром 1 – 2 мм з різними пігментами від емалево-білого і лимонно-жовтого до золотаво-палевого, темно-жовтогарячого (рис. 7).

Пігменти є ліпохромами, не розчиняються у воді, але розчиняються в ефірі, ацетоні, спирті, хлороформі, бензині. Вони краще виявляються при вирощуванні стафілококів на молочно-жовточно-сольовому агарі спочатку при 37°С протягом 24 год, а потім при 20 – 26°С (24 – 48 год), доступі кисню та розсіяному освітленні. У МПБ стафілококи дають дифузний ріст та осад на дні. Ростуть на середовищах з 15% NaCl та при 45°С.

Біохімічно активні, виробляють різноманітні сахаролітичні та протеолітичні ферменти. Розщеплюють до кислоти без газу манніт, мальтозу, лактозу, глюкозу, сахарозу, утворюють H₂S, NH₃, каталазу; не утворюють індол. Розріджують желатину, відновлюють нітрати в нітрити, викликають зсідання, а потім пептонізацію молока. Патогенні стафілококи синтезують гемолізини, фібринолізин, фосфатазу, β-лактамазу, плазмокоагулазу, лецитовітелазу, ДНК-азу, уреазу, бактеріоцини, ентеротоксини, лейкоцидіни тощо.

Стафілококи дуже пластичні: у них швидко формується стійкість до антибактеріальних препаратів. Істотну роль у цьому відіграють плазміди, які передаються за допомогою трансдукуючих фагів із однієї клітини до іншої. R-плазміди визначають стійкість до одного чи декількох антибіотиків за рахунок синтезу β-лактамаз – ферментів, які руйнуєють β-лактами, розриваючи β-лактамне кільце, та інших біохімічних механізмів.

Стабільною генетичною характеристикою стафілококів, яка базується на поверхневих рецепторах, є чутливість до бактеріофагів (фаготип). Багато штамів стафілококів є лізогенними.

Стафілококи належать до роду Staphylococcus. При лабораторній діагностиці віднесення культури до р. Staphylococcus базується на: типовій морфології, фарбуванню за Грамом, розташуванню в мазках, здатності утворювати кислоти із глюкози в анаеробних умовах. Рід Staphylococcus включає 28 видів, які підрозділяються на 2 групи – коагулазопозитивні та коагулазонегативні стафілококи. Для диференціації видів використовують різні ознаки (табл. 4).

Таблиця 4

Диференційні ознаки основних видів стафілококів

Види Ознаки	S. aureus	S. epidermidis	S. saprophyticus	S. internudius
Плазмокоагулаза	+	–	–	+
ДНК-аза	+(–)	–	–	+
Гемоліз	+	–	–	+
Золотистий пігмент	+(–)	–	–	–
Зброджування маніту	+	–	–	–
Гіалуронідаза	+	+/‑	?	–
Фосфатаза	+	+	–	+/‑
Окиснення:
маніту	+	–	+	+
трегалози	+	–	+	+/‑
Стійкість до новобіоцину (1,6 мкг/мл)	–	–	+	–

Примітки: «+» – ознака позитивна; «–» – ознака негативна; «+(–)» – ознака нестійка; «?» – невідомо.

Патогенними для людини є, головним чином, коагулазопозитивні стафілококи, проте коагулазонегативні теж здатні викликати захворювання, особливо у новонароджених дітей (кон'юнктивіт, ендокардит, сепсис, захворювання сечовивідних шляхів, гострий гастроентерит тощо).

При епідеміологічних дослідженнях для встановлення джерела інфекції, шляхів її розповсюдження визначають фаговаріанти. Міжнародним комітетом по визначенню фаговаріантів стафілококів запропоновано набір, який складається із 23 основних фагів, розділених на 4 групи. Відношення стафілококів до фагів своєрідне – один і той же штам може лізуватись або одним фагом, або декількома одночасно. Але, оскільки чутливість до фагів є відносно стабільною ознакою, фаготипування стафілококів має важливе епідеміологічне значення. Недоліком цього методу є те, що типуванню піддається лише 65 – 70% штамів S. aureus. Останнім часом отримані набори специфічних фагів і для типування S. epidermidis.

Серед неспороутворюючих бактерій стафілококи найбільш стійкі до різних фізичних та хімічних чинників середовища. У висушених субстратах вони зберігаються до 6 місяців. При 80°С гинуть через 10 – 40 хв, при кип’ятінні – одразу, під дією 5% розчину фенолу гинуть через 15 – 30 хв, чутливі до анілінових барвників.

Стафілококи рекомендуються в якості санітарно-показових мікроорганізмів для повітря закритих приміщень (хірургічних та дитячих стаціонарів, відділень реанімації, інтенсивної терапії та пологових відділень). Показовою є кореляція між санітарно-гігієнічним станом приміщень, кількістю присутніх у них людей, кількістю носіїв патогенних стафілококів та вмістом стафілококів у повітрі, а також наявністю вірусу грипу у хворих у відділеннях гострих респіраторних інфекцій і кількістю стафілококів у повітрі палат. Перевага стафілококів над стрептококами, як санітарно-показових мікроорганізмів, полягає в більш легкому виявленні їх у навколишньому середовищі та невимогливістю до поживних середовищ. Стафілококи більш стійкі до хімічних та фізичних факторів довкілля, особливо до препаратів хлору. Тому з 1967 року запропоновано застосовувати стафілококи в якості санітарно-показових мікроорганізмів забруднення води в зонах рекреації водойм, плавальних басейнів тощо.