Тема 6. Патогенні лістерії та хвороби, які вони викликають

Лістеріоз ‑ інфекційна хвороба зоонозної природи, збудником якої є Listeria monocytogenes. Хвороба характеризується різним характером перебігу, переважають ангінозно-септична та нервова форми.

Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. L. Monocytogenes відноситься до роду Listeria. Рід названо на честь шотландського хірурга Лістера.

L. monocytogenes – короткі, прямі або дещо зігнуті з закругленими кінцями палички розміром 0,2 – 0,4 × 1 – 2 мкм. Клітини розташовуються поодиноко або попарно. У мазках, виготовлених із паренхіматозних органів, розташовуються під кутом у вигляді римської цифри V, іноді – ланцюжка чи паралельно (палісадно). Мають джгутики, утворюють капсули, грампозитивні, спор не утворюють (рис. 21).

Збудники лістеріозу – факультативні анаероби, добре ростуть як в аеробних, так і в анаеробних умовах на простих поживних середовищах (МПА, МПБ) з оптимальним рН = 7,2 – 7,3 при 37°С. На МПА колонії гладенькі, дрібні, прозорі, в’язкої консистенції, нагадують крапельки роси. При рості на МПБ з’являється незначне помутніння, на дно випадає осад. При легкому струшуванні осад піднімається, утворюючи «косичку». На МПА з 1% глюкози при посіві уколом з’являється сіруватого кольору ріст у вигляді шнура.

Біохімічна активність невисока: не зброджують молоко, не розріджують желатину, не утворюють індолу та сірководню; ферментують глюкозу, рамнозу, сахарозу, лактозу, мальтозу, декстрозу, саліцин без утворення газу. Проявляють каталазну активність. Лістерії мають О- і Н-антигени. За відмінностями в антигенній структурі виділяють 7 сероварів.

Фактори патогенності. Збудник лістеріозу утворює ендотоксин, який характеризується гемолітичною та лецитиназною активністю, а також моноцитозстимулюючою дією (звідси назва – «monocytogenes»).

Резистентність. Лістерії досить стійкі в зовнішньому середовищі і добре переносять низькі температури (при –5°С виживають до 360 діб). У висушеному стані зберігають свої патогенні властивості впродовж 7 років. У воді, зерні, соломі при низьких температурах зберігаються протягом декількох років, у грунті – протягом 115 діб. У молоці та м’ясі при 4°С не тільки не гинуть, але й розмножуються. Прямі сонячні промені викликають загибель через 5 – 10 діб, розсіяне світло – через 2 тижні.

Лістерії швидко гинуть у рідкому середовищі при нагріванні: при 55°С через 1 годину, при 70°С – через 20 – 30 хв, при 100 °С – через 3 хв. Згубно діють на них 1% і 0,5% розчини формаліну, 5% розчин фенолу та інші дезінфікуючі засоби.

Епідеміологія. Лістеріоз відносять до сапронозних інфекцій, для збудників яких зовнішнє середовище є головним місцем існування. Лістерії виділяють із різноманітних природних об’єктів, але більше всього їх знаходять у силосі та інших рослинних кормах. Виділяють лістерії від диких та домашніх тварин і птахів (наприклад: кабанів, лисиць, великої рогатої худоби, овець, коней, свиней, кролів, собак, котів, мишей, крис, курей, голубів), які, заражаючись при вживанні кормів і води один від одного, можуть бути джерелом інфекції для людини. У тварин лістеріоз може протікати латентно, але збудник виділяється у великів кількості із сечою, випорожненнями, носовим слизом, молоком, навколоплідною рідиною. Із експериментальних тварин найбільш чутливими є кролики, морські свинки, миші. При внутрішньомозковому зараженні в них виникає сепсис, який через 1 – 4 доби закінчується загибеллю. При затяжному протіканні розвивається менінгоенцефаліт.

Основний шлях поширення лістеріозу – аліментарний (при вживанні м’яса, молока, сира, овочів). Можливий також водний, контактний (при контакті з хворими тваринами), повітряно-пиловий (при обробці шерсті тварин, хутра, шкір, пуху). Збудник може передаватись також через укуси кліщів в осередках лістеріозу. Найчастіше реєструються спорадичні (поодинокі) випадки інфекції. Більш сприятливими для інфекції є люди віком понад 55 років, діти до 1 року та хворі на імунодефіцити (з пригніченням Т-системи). Проте, найбільш небезпечний лістеріоз для вагітних жінок, в яких, крім того, знижений імунний статус. Захворювання може передаватися плоду трансплацентарно, що приводить до його загибелі або народження недоношеної хворої дитини, яка найчастіше гине. Зараження новонародженого від хворої матері може відбутися під час пологів. Можливий статевий шлях передачі при лістерійних уретритах у чоловіків. Розповсюджені лістерії скрізь, у всіх природних зонах.

Клініка, патогенез. Збудник проникає через слизові оболонки рота, носоглотки, кон’юнктиви і травного тракту, пошкоджені шкірні покриви. Далі лімфатичними шляхами він потрапляє в лімфатичні вузли, потім у кров та різні органи (печінку, головний мозок, селезінку). У місцях скупчення лістерій утворюються гранульоми з ділянками некрозу в центрі. Інкубаційний період 3 – 45 діб, найчастіше – 18 – 20. Залежно від того, які органи переважно уражаються, виділяють вісцеральну, залозисту, нервову та змішану форми захворювання. Найчастіше зустрічається вісцеральна. Залозиста протікає в двох варіантах – око-залозистій та ангінозно-залозистій. Найтяжчою є нервова форма, яка супроводжується явищами менінгіту, менінгоенцефаліту, енцефаліту. При відсутності лікування летальність при цій формі захворювання досягає 50%. Поряд з тяжкими клінічними проявами бувають легкі форми і носійство.

Лабораторна діагностика лістеріозу базується на бактеріологічному, серологічному дослідженні та реакції імунофлюоресценції. Матеріалом для дослідження є слиз із зіва, кров, пунктат із лімфатичного вузла, гнійні виділення із очей, ліквор, секційний матеріал. Чисту культуру виділяють використовуючи висів на прості поживні середовища: МПА з 0,05% телуриту калію чи МПБ з 1 – 5 мкг/мл поліміксину. Якщо досліджуваний матеріал дуже забруднений сторонньою мікрофлорою, спочатку заражають білих мишей чи морських свинок, а потім, після їхньої загибелі, із внутрішніх органів (печінки, селезінки) роблять посіви. Лістерії краще виділяються, якщо до посіву досліджуваний матеріал декілька тижнів перебуває при температурі +4°С. Ідентифікацію здійснюють за такими ознаками: короткі грампозитивні рухливі палички, ферментують вуглеводи з утворенням кислоти, продукують каталазу, дають позитивну кон'юнктивальну пробу на морській свинці (після внесення 1 краплі добової бульйонної культури в око тварини через 2 – 3 доби розвивається гнійний кон'юнктивіт) та аглютинуються специфічною сироваткою.

Серологічний метод діагностики полягає у постановці реакцій аглютинації, преципітації, зв’язування комплементу та прямої реакції гемаглютинації, які стають позитивними починаючи з другого тижня захворювання. При низькому титрі антитіл реакцію слід повторити для встановлення його наростання. При постановці реакції аглютинації сироватку хворого необхідно спочатку обробити культурами стафілококів та стрептококів (ентерококів), щоб звільнити від перехресно реагуючих антитіл.

Для діагностики лістеріозу використовують алергічну пробу зі стандартним корпускулярним антигеном чи антигеном, отриманим шляхом кислотного гідролізу.

При ідентифікації лістерій необхідно диференціювати їх зі збудником бешихи свиней Erysipelothrix rhusiopathiae, який на відміну від лістерій, нерухомий, не ферментує саліцину і непатогенний для морських свинок. Він також відрізняється за антигенною структурою.

Діагностувати захворювання на лістеріоз на м’ясокомбінатах у зв’язку з відсутністю характерних патолого-анатомічних змін у забитих тварин надзвичайно важко. Нервова форма захворювання протікає з ураженням центральної нервової системи (набряк мозку, крововиливання у мозкову тканину). При септичній формі виявляють набряк легень, крововиливання під ендокардом, некротичні осередки у печінці, селезінці, нирках.

Для бактеріологічного дослідження на лістеріоз до лабораторії направляють головний мозок та паренхіматозні органи тварин.

Для мікроскопії готують мазки-відбитки з патологогічного матеріалу, які забарвлюють за Грамом, роблять посіви для отримання чистої культури збудника і проводять біологічну пробу на лабораторних тваринах.

Лікування проводиться антибіотиками широкого спектра дії (тетрацикліном, еритроміцином, левоміцетином) та сульфаніламідними препаратами.

Профілактика забезпечується проведенням разом із ветеринарною службою загальних санітарно-гігієнічних заходів, лабораторним контролем м’яса, яке надходить до торгівельної мережі, систематичним наглядом за станом домашніх тварин, свооєчасним виявленням епізоотій серед гризунів, захистом домашніх тварин від зараження гризунами.

Молоко та м’ясо тварин в осередках інфекції можна вживати тільки після термічної обробки. Вагітних переводять на роботу, де виключається контакт з тваринами.

На м’ясокомбінатах тварин при наявнності дегенеративних змін у м’язовій тканині направляють на технічну утилізацію. Туші невиснажених тварин і без патологічних змін в органах використовують тільки після термічної обробки. Органи з патологічними змінами, кишки, кров, а також голови хворих тварин направляють на технічну утилізацію. Забивання тварин, хворих лістеріозом, проводять на санітарній бойні. Робочі, зайняті забоєм та переробкою продуктів забивання, повинні дотримуватися правил профілактики. Після закінчення роботи інвентар, обладнання, приміщення очищують та дезінфекують.