Тема 4. Мікробіологія сапу та меліоідозу

Сап – зоонозна інфекційна хвороба, збудником якої є Pseudomonas mallei; характеризується септикопіємією, пошкодженням шкіри, слизових оболонок та внутрішніх органів. Захворювання серед людей зустрічається рідко.

Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Збудник сапу був відкритий у 1882 р. Ф. Леффлером та Х. Шютцем. Це поліморфна паличкоподібна грамнегативна бактерія, розміром 0,8 × 2 – 5 мкм. У молодих культурах зустрічаються короткі кокоподібні палички, в старих – клітини видовжуються, іноді набувають форми ниток з розгалуженнями. У мазках-відбитках, виготовлених з патологічного матеріалу, збудник може мати вигляд зернистих коротких паличок. Джгутиків, спор та капсул не утворює (рис. 24).

P. mallei добре фарбується основними аніліновими фарбами, але краще сприймає фарбу після попереднього протравлення чи при фарбуванні з підігрівом.

Збудник сапу аероб, добре росте на звичайних поживних середовищах – м'ясо-пептонному агарі та бульйоні рН 7,0 – 7,2. Додавання до середовища 3% гліцерину значно покращує ріст бактерій. При інкубації посівів при 37°С вже через добу на агарі з'являються круглі сірувато-білі колонії з перламутровим блиском та слизовою консистенцією. У бульйоні спочатку спостерігається помутніння, а потім на дні пробірки утворюється слизистий осад. Характерним є ріст на картоплі. Шматочки свіжої картоплі обробляють 1% розчином бікарбонату натрію, просякають 5% розчином гліцерину, поміщають у широкі пробірки та стерилізують. При 37°С на 3 добу з'являється слизистий ріст бурштинно-коричневого кольору, який нагадує краплі меду. На 8 – 10 добу культура втрачає прозорість і набуває червоного відтінку.

P. mallei не має виражених протеолітичних властивостей. Желатину не розщеплює, молоко згортає повільно (на 10 – 12 добу), індол не утворює. Лактозу і глюкозу розщеплює з утворенням кислоти без газу.

Резистентність. Збудник сапу в зовнішньому середовищі в гниючому матеріалі виживає 15 – 20 діб. Бактерії чутливі до високої температури. При 75°С гинуть через 5 хв, при 100°С – миттєво; до низьких температур стійкі: при –10 – 15°С зберігають життєздатність протягом декількох місяців. У виділеннях хворих тварин, воді та грунті зберігаються до місяця. Чутливі до хімічних дезінфікуючих речовин: під дією 1% розчину хлорного вапна, 1% розчину NaOH, 2% розчину фенолу, 2% розчину формаліну гинуть через 1 год. Для дезінфекції приміщень використовують 5% розчин хлорного вапна.

Епідеміологія. Основним джерелом інфекції є хворі домашні тварини – коні, мули, віслюки, верблюди. У більшості випадків хвороба в них протікає хронічно з утворенням гнійних виразок на слизовій оболонці носа. Виділення із носа містять збудників. Описані випадки захворювання сапом хижих звірів: лева, леопарда, барса, рисі, степової кішки. Велика рогата худоба, свині, кози, вівці, птахи сапом не хворіють. У коней хвороба протікає в хронічній та гострій формах.

За локалізацією сап підрозділяють на легеневий, носовий та шкіряний. При шкіряній формі в лімфатичних вузлах утворюються інфекційні гранульоми, які розростаються в центрі з утворенням виразок.

Із експериментальних тварин чутливими є морські свинки, кішки, сірі миші. При зараженні морських свинок на місці введення збудника з'являється припухлість, розм'якшення, розпад тканини з утворенням виразок та вузликів у внутрішніх органах.

При внутрішньочеревному зараженні самців морських свинок на 2 – 3 добу виникає гнійне запалення оболонок яєчка, з'являються припухлість і почервоніння (феномен Штрауса). При зараженні сірих мишей розвивається септицемія (білі миші не заражаються).

Чутливість людей до сапу висока. Зараження людини відбувається при потраплянні виділень хворих тварин на шкіру, слизові оболонки очей, носової порожнини, перорально та аерогенно – через верхні дихальні шляхи. Зараження можливе через інфіковані збрую, відра, мішки, корм, воду. Хворіють частіше конюхи, ветеринарні та лабораторні працівники. Зараження від хворої людини малоймовірне.

Хвороба у людини буває гострою та хронічною. При гострій формі на місці проникнення збудника виникає припухлість, утворюється вузлик, який руйнується з утворенням виразки. Пізніше розвивається запалення регіональних лімфатичних вузлів, пустульозні висипання на шкірі та слизових оболонках, розвиваються гнійовички в м'язах та підшкірній клітковині. Можуть вражатися суглоби, обличчя. Хвороба супроводжується високою температурою, загальною розбитістю. Іноді розвивається септицемія. При розтині виявляються гнійні осередки в легенях, селезінці, печінці, кістковому мозку, слинних залозах. При хронічній формі, виникають місцеві гранульоми з утворенням виразок. Хвороба триває декілька місяців, супроводжується рецидивами. Летальність при гострій формі у випадку пізнього діагнозу чи відсутності лікування досягає 100%, при хронічних формах – 50% і вище. Сап супроводжується алергією.

Лабораторна діагностика. Проводять мікроскопічне дослідження відділяємого із виразок, порожнини носа, пунктатів із лімфатичних вузлів, абсцесів. Здійснюють посів патологічного матеріалу на згорнену сироватку, картоплю, гліцериновий бульйон. Проводять виділення чистої культури та ідентифікацію, зараження виділеною культурою лабораторних тварин. При лабораторній діагностиці сапу тварин основним методом є поставновка реакції зв'язування комплементу та малеїнової проби (малеїн – фільтрат убитої культури збудника захворювання). Для розпізнавання сапу людей ставлять малеїнову шкіряну пробу.

Для лікування застосовують комбінації тетрациклінів із сульфаніламідними препаратами.

Профілактика. Cпецифічна профілактика не розроблена. Неспецифічна включає старанне дотримання вимог індивідуального захисту при догляді за хворими чи підозрілими на захворювання тваринами, ветеринарно-санітарний нагляд з метою раннього розпізнавання хвороби тварин. Хворих тварин знищують. З метою профілатики сапу проводять вакцинацію тварин.

В Україні та країнах СНД сап протягом останніх десятиліть не реєструвався. Хвороба зустрічається в країнах Африки, Азії та Америки.