Друга Вільна Французька бронетанкова дивізія проходить повз Тріумфальну Арку під час визволенння Парижа. 1944 р.

 

            Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції й вихід союзних армій на кордони рейху.

            При визволенні Франції союзники втратили 40 тис. загиблих, 165 тис. поранених, 20 тис. пропавших безвісті. Німецькі втрати складали близько 700 тис. чол. (вбиті, поранені, полонені тощо) проте, німецьке командування зберегло дисципліну, систему управління, залишався високим і бойовий дух армії. Німецькі війська відійшли до кордонів рейху.

            Англійський фельдмаршал Монтгомері і американський генерал-лейтенант Бредлі вважали, що удар, завданий німецьким військам у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план по захопленню мостів у нижній течії р.Маасу і Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід «Лінії Зігфріда» з півночі і виходу їх на оперативний простір. Вирішальну роль в операції мали відіграти повітряно-десантні частини. Цей план був схвалений союзним командуванням як операція «Маркет-гарден» («Город»). В історію ця операція увійшла під назвою Арнемська повітряно-десантна операція (17-26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні тощо) та сильного опору німецьких військ операція не досягла своєї мети. Проте мужність, проявлена бійцями англійської 1-ї повітряно-десантної дивізії, стала героїчною сторінкою англійської армії.

            Проте, ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним, для постачання військ союзників.

 

3. Визволення країн Східної Європи

            У 1944 р. мiльйони радянських людей у солдатськiй формi перетнули кордон Радянського Союзу. Вперше вони побачили інші країни, інший уклад життя. Вони чесно й мужньо воювали, гинули на чужiй землi, знаючи, що без остаточного розгрому гітлерiвської Німеччини і її союзників не буде миру на планеті.

            20 липня 1944 р. війська Червоної Армії увійшли на територiю Польщi. Наступного дня було обнародувано маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), який був сформований з прорадянськи налаштованих діячів. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати органи польської національної адмiнiстрації на визволеній території. Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менш, як 80% місць. Радянський уряд пiдтримував ПКНВ у його незгоді з цими домаганнями.

            Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігранський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві. Його підтримала більшість жителів міста. Керівники повстання (Т.Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитись у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте, план не вдався. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська з ним холоднокровно розправилися, перетворивши місто в руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено. Загинуло близько 150 тис. мирних громадян. Німецькі втрати становили, відповідно, 17 і 9 тис. чоловік і 200 танків. Учасники повстання були ув`язнені, населення вигнане, а місто підірване. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави. Таким чином із вступом радянських військ у країни Східної Європи у її діях почали чітко прослідковуватися політичні мотиви.

            При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдат. Успiшний розвиток Яссько-Кишинівської операції дали змогу перенести бойовi дії на територію Румунії.

            Радянський уряд виступив із заявою, в якiй зазначалось, що СРСР не прагне придбати будь-яку частину румунської території або змiнити існуючий лад у Румунії, а має на метi разом з румунами вiдновити незалежність країни і визволити її вiд німецько-фашистських військ. У тому разі, якщо румунські війська припинять воєнні дії проти радянської армії і зобов’яжуться спільно з радянськими військами вести визвольну війну проти гітлерівської Німеччини, Червона Армія не роззброюватиме їх, збереже їм повністю все озброєння і всіма засобами допоможе виконати це почесне завдання”.

            Патріотично настроєні військові Румунії на чолі з королем Михаєм і бойовi загони, які їх підтримували, визволили столицю країни — Бухарест і утримували місто до пiдходу радянських військ. Якщо раніше разом з радянською армією вела наступ сформована на території СРСР румунська добровільна дивізiя ім. Тудора Владимиреску, то тепер у визволенні території країни брали участь й інші румунські частини. Після повалення диктатури генерала Антонеску країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні 1944 р. територію Румунії було визволено.

            Визволяючи територiю Румунії, підрозділи 3-го Українського фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великобританії, але не наважився зробити так само щодо Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд вступив у секретнi контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, ставлячи питання про направлення англо-американських військ в Болгарію. 5 вересня Радянський уряд зробив заяву: оскiльки Болгарія була в стані війни з країнами Антигітлерівської коаліції, то і Радянський Союз віднині вважатиме себе в стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено.

            Уранцi 8 вересня радянські частини готові були вiдкрити вогонь. Однак, коли передові загони радянської армії перейшли болгарський кордон, одна з піхотних дивізій болгарської армії зустріла радянські частини з розгорнутими прапорами й урочистою музикою. Внаслідок вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії та дій радянської армії монархо-фашистський режим в Болгарії було повалено.

            Болгарська армія і влиті до неї партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами вибили розрізнені групи німецьких частин, які знаходились у Болгарії, і вийшли на болгаро-югославський кордон.

            Кожна з країн, у визволенні якої брала участь радянська армія, вiдзначалася своєрiднiстю політичного становища. Для Югославії характерним був широкий розвиток масової збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії нараховувала близько 400 тис. бійцiв. Союзники всiляко допомагали антифашистським силам Югославії.

            Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту і пiдроздiлів НВАЮ.

            Пiд час штурму столиці Югославії Бєлграда командування фронту виконало прохання югославів: їхні частини увійшли до мiста першими. Після визволення Бєлграда надійшов наказ Ставки закріпитися і “далi углиб Югославії не просуватися”. Югославськi частини повністю очистили свою територію самостійно.