4. Хід війни на радянсько-німецькому фронті навеснi і влітку 1942 р.

            Не зважаючи на поразку під Москвою в грудні 1941 р., стратегічна ініціатива залишалась за вермахтом. Радянське командування помилково вважало, що у 1942 р. головний удар нiмцi знову завдадуть пiд Москвою. Нiмецькiй розвiдцi вдалося успiшно провести операцiю по дезiнформацiї радянської сторони пiд кодовою назвою “Кремль”. Насправдi ж гiтлерiвське командування мало стратегiчний план дiй на 1942 р., який передбачав широкомасштабний наступ на пiвденному фланзi радянсько-німецького фронту з метою оволодiти Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Північного Кавказу і Закавказзя, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.

            Цей наступ мав стати складовою загального плану Гітлера, який передбачав захоплення Суецького каналу, Близького Сходу і нафтових родовищ Перської затоки.

            За рiшенням Сталiна радянськi вiйська мали завдавати гiтлерiвцям випереджувальних ударiв, не чекаючи початку їхнього наступу.

            У квiтнi на Керченському пiвостровi радянськi частини, що готувалися перейшли у наступ для деблокуваня Севастополя, зазнали раптового удару німецьких військ під командуванням Манштейна. Втрати Червоної армiї перевищували 200 тис. чол. і велику кількість зброї. Нiмецькi вiйська взяли Керч, а залишки оточених радянських частин ще довго вели боротьбу в Аджимушкайських каменоломнях.

Десант моряків Чорноморського флоту, 1942 р.

 

            Наступного удару нiмецька армiя завдала по оточеному гарнiзону Севастополя (2 червня – 4 липня 1942 р.). Нiмецькi вiйська, пiдтриманi румунами, вийшли до Пiвнiчної бухти, і фортеця впала. Евакуюватися змогла лише невелика частина захистників міста. Втрати радянських військ склали понад 200 тис. чол.

            Ще однієї трагічної поразки радянські війська зазнали під Харковом. 12 травня 1942 р. розпочався наступ радянських вiйськ з Барвінківського виступу на Харкiв, який призвiв до катастрофiчних наслiдкiв. Радянський удар прийшовся в район де були зосереджені основні сили німецьких військ, що готувалися для наступу на Південь. Пiсля кривавих боїв дивiзiї трьох армiй, а також кiлькох iнших з’єднань потрапили в оточення і були розгромлені. Радянські втрати складали: 227190 солдатів, 652 танка, 1646 гармат, 3278 мінометів. Лише 22 тис. чол. вдалося вирватися з оточення.

Радянські танкісти перед наступом на Харків. 1942 р.

 

            Невдало завершився наступ і на північно-західній ділянці радянсько-німецького фронту, де 2-а ударна армія намагалась деблокувати Ленінград. Командуючий армією генерал Власов здався в полон і згодом очолив ”Русскую освободительную армию” (РОА), яка воювала на боці Німеччини.

            Таким чином, навеснi 1942 р. південний фланг радянського фронту був значно ослаблений, а армію залишилась без резервів. У червні 1942 р. розпочався генеральний наступ вермахту до Волги та Пiвнiчного Кавказу. В середині липня 1942 р. німецькі війська вийшли до р. Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 – 2 лютого 1943 р.). 23 серпня 6-а армія під командуванням фон Паулюса вийшла до Волги і почала штурм міста.

            Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталіним був підписаний наказ №227, відомий як наказ "Ні кроку назад". Сутність його полягала в тому, що відступаючі бійці і командири розглядались як боягузи і дезертири й підлягали покаранню відповідно до умов військового часу. Позаду найменш стiйких частин ставились спеціальні загороджувальнi загони. За власні прорахунки і помилки Сталін перекладав відповідальність на армію.

            В оборонних боях радянськi вiйська утримали частину мiста i знекровили ворога.

            Одночасно тривала битва за Кавказ, в якій радянські війська зуміли зупинити німецькі війська на кавказьких перевалах.