Тема 2. Загальне поняття права

Термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість.

– загальносоціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);

– спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави). Юридичне право ще називають «законодавчим правом», «позитивним правом», на відміну від звичаїв – «передзаконодавчого права».

Причини виникнення держави і права:

1.

Потребами економічних відносин, що складалися при наявності приватної власності, поділу праці, товарного виробництва і обороту; необхідністю закріплення економічного статусу товаровласників, забезпечення для них стійких і гарантованих економічних зв'язків, умов для економічної самостійності

2.

Необхідністю підтримувати стабільність і порядок у суспільстві в умовах поглиблення та загострення соціальних протиріч і конфліктів

3.

Організацією публічної влади, відокремленої від населення та здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя

4.

Перетворенням людини на відносно самостійного індивіда. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не є відокремленою особою, що усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства

Виникнення права було пов'язано з:

1)

якісним ускладненням виробництва, політичного та духовного життя суспільства;

2)

відокремленням особи як учасника суспільних відносин із своїми домаганнями на автономність існування (соціальну свободу);

3)

формуванням держави, якій знадобився новий нормативний соціальний регулятор, в змозі виконати такі завдання:

а) забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтримувати в ньому порядок і стабільність;

б) закріпити та забезпечити індивідуальну свободу автономної особи.

Право – це сукупність загальнообов’язкових нормативних приписів, визначених або санкціонованих уповноваженими на те органами, закріплених в офіційних нормативних актах, які у своїй реалізації забезпечуються різними заходами державного впливу аж до примусу.

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв’язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

За регулятивними особливостями соціальні норми поділяються на:

1) норми моралі (система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством, спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла та підтримуються особливими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки);

2) норми-звичаї (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу);

3) корпоративні норми (правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях);

4) норми права (загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості).