2. Поняття та структура (елементи) правовідносин: учасники, їхні суб'єктивні права та обов'язки, об'єкт правовідносин

Правовідносини – це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами – носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності – і забезпечуються державою.

Ознаки:

1.

Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок

2.

Є ідеологічними відносинами – результатом свідомої діяльності (поведінки) людей

3.

Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах:

а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на підставі правових норм;

б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин – вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.

4.

Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів

5.

Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах

6.

Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу

Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі.

Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішення справи на підставі аналогії права.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, припинення або зміну правовідносин.

Застосування права – це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм

1) це – особлива форма реалізації права, яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конкретизації норми права;

2) це – владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права;

3) це – форма реалізації права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави з втілен-ня правових норм стосовно конкретних суб'єктів

Особливості застосування норм права:

– це діяльність, яка здійснюється відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. (Наприклад: органами законодавчої влади, прокуратури, суду, виконавчої влади, громадськими організаціями.);

– їй притаманний державно-владний характер (акти, що видаються у процесі правозастосування є юридичними, невиконання їх тягне застосування державного примусу);

– вона завжди має активний характер, спрямована на виникнення, зміну, припинення правовідносин;

– здійснюється в особливих процесуальних формах;

– завершується прийняттям правозастосовчих актів, де фіксуються індивідуально конкретні приписи.

Стадії правозастосовчої діяльності:

1. Встановлення фактичних обставин справи

2. Підбір та аналіз правових норм як юридичної основи справи

3. Вирішення юридичної справи та оформлення прийнятого рішення