4. Пріоритети української національної ідеї

Необхідно закцентувати увагу ще й на такій проблемі, як вибір ідеалу в українській національній свідомості. Це має сьогодні величезне світоглядне значення як для подальшої розбудови держави, так і в культурно-цивілізаційному самовизначенні. Зокрема, ідеал надає цінності власного життя у своїй країні. Це важливо ще й тому, що ми повинні відійти від абстрактного підходу до цієї проблеми, оскільки вона має цілий ряд методологічних складностей. Зокрема, слід підкреслити, що саме поняття «нація» має принаймні дві площини в політиці, які перетинаються, взаємодіють і т.д., що свідчить про багатоликість національної ідеї та її трансформацію в національний ідеал як джерело інтеграції культурно-історичного досвіду української спільноти. Отже, потрібно розрізняти націю як культурно-історичний суб'єкт, духовний саморух і націю як соціально-економічний організм, державно-юридичний суб'єкт. Держава має в разі дієвості національної ідеї – мир і злагоду громадян, культура – рефлексію спадщини і творчі аспектації майбутнього.

Окрім радикальної соціокультурної реконструкції, наповнення її сучасними ціннісними формами і змістом, ствердження нових синтезів у політиці й культурі, підгрунтям яких є взаємодія принципу національно-унікального та соціально-універсального, зауважимо й значущість вітчизняної інтелектуально-духовної традиції, результатом якої стала «українська людина» (О. Кульчицький). Коли ми говоримо про формування ідеалів «української людини», потрібно враховувати українську психічну структуру, яка визначається як «кордоцентричний персоналізм», а також моральну позицію вітчизняної духовності, основою якої є філософія людиноцентризму. Наприклад, Г. Сковорода впевнений, що людське щастя нерозривне з моральністю і по-справжньому може бути щасливий лише той, у кого совість, як кришталь; а джерело всіх нещасть і негараздів людини – дефіцит совісті, моральна нерозбірливість, відступ перед натиском грубої зухвалості. Ліками від цього є забута потреба зазирнути у власні «сердечні схованки», тобто повернутися до прагнення пізнати смисл своїх дійсних, а не надуманих, вигаданих проблем. Урешті це не так і важко, оскільки акт самосвідомості є Аише «неадекватною символізацією» (Г. Марсель) особистісної присутності. Тобто той, хто знає себе й уміє керувати своїми бажаннями, уже не залежить ні від кого і ні від чого. Секрет щастя невідомий біАьшості людей (або ігнорується ними); він полягає в тому, що щастя, як повітря і сонце, скрізь і завжди дарується, і його можна лише відчувати «внутрішнім», осмислити через «серце». Адже причина бідності нашої полягає в тому, що ми, зануривши все наше внутрішнє багатство (серце) у здобуття світу і в «море» тілесних потреб, не маємо часу вникнути всередину себе, «очистити й опікувати саму господиню тіла нашого, душу нашу» (Г. Сковорода). Дотримання мудро сформульованих правил виводить на «шлях світу», примирює з «внутрішнім моїм господарем», тобто із самим собою. Усе це допомагає зберегти моральну чистоту, здобути душевний спокій, який є для філософа синонімом щастя, а для кожної людини – ідеалом життєвого устрою.

Суб'єктивність людини акцентує увагу на пограничних підставах людського буття, що зумовлює необхідність виходити з внутрішніх, екзистенційних спонукальних причин до вибору мети та ідеалу життя. У даному разі це моральні оцінки, специфіка яких полягає, по-перше, в акценті на внутрішніх мотивах інтересів суб'єкта, і, по-друге, на перевазі при цьому емоційної сфери. Остання залежить від впливу культури в цілому, особливо її світоглядної сфери (мистецтва, естетичного освоєння дійсності, релігії тощо), що розвиває «сферу почування», яка, у свою чергу, націлює на експансію особи не у світ, а у власне єство»²². Останнє і є основою самостворення, а разом з тим і створення ідеалізованих конструкцій суспільних відношень. Mopaльнi оцінки у значній мірі допомагають застосувати метод ідеалізації, завдяки якому в процесі конструювання ідеалу відбувається відволікання від ряду суттєвих властивостей і відношень, які отримали негативну оцінку. А усвідомлення (через внутрішні відчуття і бажання) сприяє наростанню окремих і відносно позитивних явищ і тенденцій і веде до ступеня всезагальних і абсолютно досконалих знань. Ідеалізуються також мисленнєві антитези явищ з негативною оцінкою. Можна сказати, що основу моральної ідеалізації становлять мрії, уявлення, за допомогою яких суб'єкт конструює нові відношення. А завдяки цьому з'являється все більш укорінене суб'єктивне усвідомлення своєї цінності. Йдеться не просто про антитезу цілі і безцільності, а про суттєву трансформацію цілі (мети) в діяльності, коли вона спрямована на себе. Самоціль у високому смислі цього слова вимагає й іншої діяльності. Така діяльність здійснюється як життя. Рівень життя, «мистецтво життя» (М. Монтень) визначається вже не тільки особистими цілями, а принципами, ідеалами, урешті-решт світоглядом. Життя стає «принципом, що втілюється в реальність» (Г. Гегель). Принципом національного, який додає цілісності принципам загальнолюдським.