5. Етноментальний досвід у становленні української національної свідомості

Теоретичний дискурс антології людської свідомості й життєвий світ людини, її буття дають підстави з'ясувати екзистенційні чинники української національної свідомості, обумовлені загальними ментальними характеристиками. Становлення національної свідомості як об'єкта зумовлено рухом глибинних домінант ментальності, у яких утримується не тільки «колективне уявлення », «умонастрій», «бачення світу», «спосіб думання», але й, в українській традиції, що досить давно склалася в культурних, мистецьких, історико-філософських школах, – поняття національного характеру чи вдачі народу. «Українська національна вдача є тим спільним, що є у всіх, що їх об'єднує в один людський тип, а у відношенні до інших народів, до всього людства – є тим, чим народи відрізняються один від другого»³⁹. Це дозволило українському суспільству виробити свій специфічний образ світу, визначити своє життя як прагнення до відкриття справжнього, істинного буття, унаслідок чого зміст взаємодїі ментальності й національної свідомості розкривається в тому, що загальносвітоглядна категорія життя конкретизується в поняття «життя нації». Це досягається через самоусвідомлення.

Ментальні й ірраціонально-екзистенційні складові української національної свідомості виводяться з культурної «традиційності», «автентичності», «справжності», «вдачі», «складу мислення», процесуально оформлюючись у кордоцентризм, домінування емоційного над раціональним, індивідуальність, інтровертність тощо. Це й стало причиною утворення особливого, недискурсивного типу мислення як вияву специфічного, уже орієнтованого на самозаглиблення та самоаналіз типу свідомості. Стосовно самоусвідомлень, то вони мають не тільки важливе, а й позитивно-унікальне значення для формування свідомості як феномену духовно-культурного буття. Адже «трансцендування у світ постає як одна з найсуттєвіших ознак людини»⁴⁰. Зокрема, І. Лисяк-Рудницький, аналізуючи процес становлення і формування українського національного характеру, який є основою національної свідомості, говорить, що «євразійська кочова стихія діяла на український народ зовні, але вона не була «інтерналізована», вона не стала складовою частиною українського національного типу. Другий великий східний вплив – грецька (візантійська) релігійна й культурна традиція – діяв зовсім відмінним способом: зсередини, формуючи саму духовність суспільства»⁴¹. З огляду на це можна говорити про входження в український менталітет тих «розумових звичок» (Е. Левінас), які стали чинниками свідомості в її національно-культурних і мисленнєвих проявах.

У

Країна – це не просто територія; окрема територія утворює лише її фундамент. Країна – це ідея, яка здіймається на цьому фундаменті; це почуття любові, відчуття побратимства, яке гуртує докупи усіх жителів цієї території. Допоки хоч один-однісінькій із ваших братів залишиться не представлений своїм правом голосу у розбудові національного життя – допоки хтось сам-один живіє, ненавчений серед усіх навчених, – допоки хтось один-єдиний, що здатний і бажає працювати, животіє в злиднях за браком роботи, – ви не маєте країни, якою вона повинна бути, країною усіх і для всіх.

Д. Мацціні

досвід ментальності як «спосіб думання» (М. Блок) необхідно включити також метакультурне значення релігійною впливу. Релігійність є необхідною складовою ментальності як чинника свідомості. Г. Марсель зазначав, що «життя надприродне повинне мати певну владу над природним життям, проникати в певні його пори... У міру поглиблення грунтовного для християнства поняття створеної природи, ми визначаємо в основі природи і розуму, що з нею узгоджується, певний принцип радикальної нетотожності собі, – немовби тривожне передбачення іншого порядку...»⁴². Тобто в процесі вирішення проблеми формування і розвитку свідомості, особливо національної, а водночас і самосвідомості особистості, не потрібно ігнорувати будь-які чинники, хіба що варто враховувати їхню неоднозначність.

Сфера ментальних чинників (афектів, настроїв, вражень, смислових конструктів, досвіду, фольклору, об'єктивної волі, мислення, релігійних трансценденцій) зумовлює особливу активність формування національної свідомості. До цього потрібно долучити комплекси персональної та архетип колективної підсвідомості, сформовані віками досвіду й пізнання тієї чи іншої спільноти, сповнені символіки і тим самим багатозначності. «Поняття ментальності полягає в утверджуванні того, що людський дух... сам по собі є залежністю і виникає з амбівалентної здатності повернутися до концептуальних стосунків або залишитися в стосунках участі, яку в минулому... щодо репрезентації залучив дивовижним чином до буття, що він орієнтується в ньому, що він – це орієнтація до вибору рішення знати, тобто способу цієї орієнтацїї»⁴³, що й засвідчує її незаперечний взаємозв'язок із свідомістю й визначенням її національної специфіки.

Органічна метатенденція, яка врівноважена двома – суб'єктивною та об'єктивною, означає, що в суспільстві існує певна рівновага між ними. Тобто необхідність використання об'єктивного має суб'єктивні мотиви, а намагання відтворювати соціум як синергетичну систему (у розумінні або етносу, або держ:ави, або цивілізації), пов'язане з суб'єктивним відчуттям переваги, яку існування такого суспільства надає людині. Водночас існування суб'єктивного можливе там, де є вихід за межі конкретно-історичного, а об'єктивне (етнічне) постає як джерело форм для органічного (системно-синергетичного). Останнє ж можливе там, де людина у своєму світогляді здійснила вихід на вищий рівень самоусвідомлення, а не просто вийшла за межі повсякденного. Національне – це завжди духовне

Отже, ментальність виступає не лише певним способом конструювання етнічно-національного простору, а й однією з найважливіших складових формування національної свідомості як такої, що звертається до самої себе і є підrрунтям власної осмисленості. «Свідомість, – пише М. Мамардашвілі, – це насамперед свідомість іншого. Але не в тому сенсі, що ми усвідомлюємо, бачимо інший предмет, а в тому сенсі, що людина відсторонена від звичного їй, буденного світу, в якому вона перебуває. У цей момент людина дивиться на нього немовби очима іншого світу, і він починає здаватися незвичним, не сам собою зрозумілим»⁴⁴. Це положення має загальнометодологічне значення, оскільки утвердження життєвого підходу в аналізі національної свідомості виступає подоланням гносеологізму, змінюючи тим самим відношення до людини. Якщо для гносеологізованого поняття національної свідомості філософія була мисленням про життя, то онтологічний поворот робить філософію мисленням, що відбувається у самому житті й не відокремлене від останнього. Це означає наповнення її людиноцентристським смислом. Крім того, у гнoceологічній настанові дійсність завжди була предметом для філософії (а сама філософія набувала ознак духовного зусилля для осягнення цього предмета), а онтологічно, і водночас людиноцентристськи зорієнтована філософія має дійсність власним контекстом і конституюється як духовне зусилля цієї дійсності. Тобто для сучасної світоглядної теорії вирішальну роль починає відігравати життєвий світ людини й настанова ідеальних самовизначень свідомості у світі. І що вкрай важливо в сучасному глобальному світі, формування національних пріоритетів у визначенні свідомого буття. Воно може стати осмисленим і духовним тоді, коли перетвориться в буття національне.

ПРИМІТКИ

1. Мостяєв О. Суб'єктивні, етнічні та цивілізаційні складові ментальності // Філософські студії. – Спецвип. журн. «Генеза». – К., 1995. – С. 78-83.

2. Кримський С. Б. Запити філософських смислів. – К., 2003. – С. 92.

3. Там само. – С. 48.

4. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – К., 1999. – С. 60.

5. Там само.

6. Духовность и бытие человека. – К., 1992. – С. 38.

7. Вышеславец Б. П. Этика преображенного Эроса. – М., 1994. – С. 42.

8. Бычко А. К. У истоков христианского иррационализма. – К., 1984. – С. 94.

9. Там само. – С. 95.

10. Гарнцев М. А. Проблема самосознания в западноевропейской философии. – М., 1987. – С. 178.

11. Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды. – К., 2000. – С. 25.

12. Мостяєв О. Суб'єктивні, етнічні та цивілізаційні складові ментальності. – С. 84.

13. Кримський С. Б. Запити філософських смислів. – С. 23.

14. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – С. 32.

15. Померанц Г. Созерцатели нашего века // Звезда. – 2002. – № 1. – С. 194-195.

16. Універсальні виміри української культури. – Одеса, 2000. – С. 168.

17. Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська душа. – К., 1992. – С. 4.

18. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – С. 21.

19. Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М., 1984. – С. 56.

20. Пролеев С. В. Духовность и бытие человека. – С. 93.

21. Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – С. 68.

22. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен, Львів, 1995. – С. 54-56.

23. Там само. – С. 147.

24. Там само. – С. 160.

25. Універсальні виміри української культури. – С. 14.

26. Лях В. В. Проблема гуманізму в сучасній світовій філософії // Цивілізація на роздоріжжі: Пошуки філософсько-світоглядних орієнтирів. – К., 1998. – С. 15.

27. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – С. 159.

28. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – С. 160.

29. Етносоціальні трансформації в Україні. – К., 2003. – С. 49.

30. Там само. – С. 46.

31. Там само. – С. 59.

32. Мунье Э. Манифест персонализма. – М., 1999. – С. 479.

33. Етносоціальні трансформації в Україні. – С.49.

34. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – С. 59.

35. Мунье Э. Манифест персонализма. – С. 479.

36. Там само. – С. 474.

37. Ильенков Э. В. Что же такое личность? // С чего начинается личность. – М., 1979. – С. 196.

38. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – С. 60.

39. Грабовська І. І знову про поняття «ментальність» // Філософські студії. – С. 79.

40. Універсальні виміри української культури. – С. 55.

41. Лuсяк-Руднuцький І. Історичні есе: У 2 т. – К., 1994. – Т. 1. – С. 6.

42. Марсель Г. Трагическая мудрость философии. – М., 1995. – С. 105.

43. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. – С. 60.

44. Мамардашвилu М. К. Как я понимаю философию. – М., 1992. – С. 42.

ІІ

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ

1. Сенс поняття «національна свідомість»

2. Чинники та джерела становлення феномену нації

3. Духовний фактор у становленні нації та національної свідомості

4. Особистість у контексті національної свідомості