- •2.Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3.Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •6.Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7.Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8.Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •10. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •11. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •12. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •13. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •14.Філософські погляди г.Сковороди.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •17. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •18. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •19. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •20.Сутність закону єдності й боротьби протилежностей.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •29. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •30. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •31. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •32. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •33. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •34.Постановка проблеми людини в історії філософії.
- •38.Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •39.Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •40.Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •41.Єдність чуттєвого й раціонального в пізнанні. Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •42.Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43.Наука як форма суспільної свідомості та її вплив на розвиток цивілізації. Моральна відповідальність вченого.
- •46.Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •48. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •49. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •54.Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •58.Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60.Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
17. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
Герменевтика дослівно означає мистецтво і теорію тлумачення текстів. Філософського змісту герменевтиці надав Фрідріх Шлейєрмахер (1766-1834 рр.). У нього герменевтика – мистецтво розуміння чужої індивідуальності, іншого. Основою розуміння вважав психологію того, хто пізнає і розуміє. Дальшого розвитку герменевтики досягнуто зусиллями Вільгельма Дільтея, Едмунда Гуссерля, Ханса Гадамера, Поля Рікера та ін.
Предметом розуміння Вільгельм Дільтей проголосив письмовофіксовані життєві прояви. Розуміння ж визначено ним як безпосереднє осягнення цілісного переживання, духовної цілісності, яка складає суть людини. Розуміння, споріднене інтуїтивному проникненню в життя, Вільгельм Дільтей протиставляєпоясненню в науках про природу, пов’язаних з зовнішнім досвідом і конструктивною діяльністю мислення. Розуміння внутрішнього світу людини досягається інтроспекцією(самоспостереженням), розуміння чужого світу – шляхом усування, вживання, співпереживання. Вільгельм Дільтей сформулював основну проблему герменевтики наступним питанням: “ Як може індивідуальність зробити предметом загальнозначимого об’єктивного пізнання чуттєво даний прояв чужого індивідуального життя? ”. Необхідність, загальнозначимість пізнання вимагає виходу за межі психологічного трактування індивідуальності.
Звільнення свідомості від емпіричного (психологічного) змісту знаходить вираз у зведенні його до нерозкладної єдності свідомості-інтенціональності – скерованості на предмет, яка задає попереднє знання про предмет, “нетематичний горизонт”. Горизонти окремих предметів, стверджує Едмунд Гуссерль, зливаються в єдиний горизонт, життєвий світ, який забезпечує взаєморозуміння індивідів.
Прихильники герменевтики, починаючи з Мартіна Хайдеггера, зображують реальність життєвого світу, як мовну реальність. Мартін Хайдеггер вказав на недолік європейського мислення, пов’язаний з традицією раціоналістичного розуміння буття і розуміння мислення як споглядання вічних ідей, яке має початки у Парменіда і Платона. Усупереч цій традиції істинногму мисленні, на думку Мартіна Хайдеггера, притаманне вислуховання: буття не може споглядати, його можна лише відчувати. За сучасного ставлення до мови лише як до знарддя, мова втрачає свій історико-культурний зміст, перетворюючись у часові символи. Мартін Хайдеггер вважає: тільки прислухаючись до мови можна досягти істинного розуміння, у мові прихований історичнийгоризонт розуміння, і він визнає долю буття, бо ми не говоримо мовою, а швидше мова говорить нами, мова – це дім буття. А буття говорить, перш за все, через поетів, слово яких завжди багатозначне. Витлумачити його – справа герменевтики.
Герменевтика, з точки зору Гадамера, найбільш прийнятий засіб, якщо не осягнення гри в стихії мови, то участі в ній. Герменетивці сучасності притаманне прагнення до зближення з аналітичною філософією, екзистенціалізмом і теологією. Різноманітні варіанти такого зближення представлені прихильниками Поля Рікера, Карла Апеля та інших.