38.Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.

Відрізняють чуттєво-емоційний, емоційно-вольовий та абстрактно-логічний компоненти свід-і. Чуттєво-емоційний частіше за все пов’язують з “несвідомим”. Більше того, “несвідоме” тлумачиться зазвичай у тому значенні, який йому надавав З. Фрейд. В роботі ““Я” і “Воно”” Фрейд структурує свідомість (а точніше – психіку) через виокремлення “Воно” (ід), “Я” (его) та “Над-Я” (супер-его). Емоційно-вольовий компонент свідомості пов’язаний з її роллю в активному конструюванні дійсності, адже воля є свід-м і цілеспрямованим регулюванням людиною своєї діяльності. “Усі планомірні дії тварин не змогли накласти на природу печатку їх волі. Це змогла зробити лише людина” (Ф. Енгельс). Зміст обумовлюється хара-ом потреб людини та способів їх реалізації. Тому емоційно-вольової компонент свід-і залежить як від рівня розвитку цих потреб, так і від рівня їх адекватного усвідомлення. Абстрактно-логічний компонент свід-і харак-ся спроможністю людини усвідомити сутність речей через їх осмислення поза безпосереднім чуттєвим спостереженням. Тому свід-ть не існує поза мисленням та мовою. Він має два підрівні: розсудок та розум. Свідомість не може розглядатися поза самосвідомістю. Самосвідомістю людини виступає не просто самоусвідомлення її як окремої істоти, а є поглибленням людини до пізнання її власної сутності. Таке самоусвідомлення виступає фундаментальною ознакою можливості людини в її істинному статусі. Самосвідомість є вищим рівнем свід-ті і направлена на саму людину. Псих-ія і філ.-я відрізняють три рівня самосвідомості: 1 рівень виникає приблизно у трьохрічному віці, коли дитина усвідомлює себе як індивід. 2 рівень зумовлюється суперечностями, які переживаються у так званому “перехідному віці” і супроводжується самоусвідомленням молодої людини як соціальної істоти. 3 рівень пов’язаний безпосередньо не з віком людини, а зі способом її мислення. Це філософська самосвідомість як така, що являє собою теоретичне усвідомлення людиною власної сутності.

39.Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.

Пізнання є процес руху від незнання до знання, від знання менш глибокого і менш повного до знання більш глибокого і повного. В епоху античності Ксенофан -навіть якщо дійсне знання й існує, ми не зможемо її розпізнати. Основне питання філософії має другу свою сторону, а саме, чи є світ, в якому живемо ми, і в якому існує все, що існує, пізнаваним. Це вивчає гносеологія вчення про пізнання. Гносеологія як наука визначає особливий тип відношень між суб'єктом і об'єктом — пізнавальний, який у певному розумінні є похідним від предметно-практичного. Пізнання — це специфічна взаємодія суб'єкта і об'єкта, кінцевою метою якої є адекватне осягнення дійсності. Пізнавальне відношення включає в себе три складових: суб'єкт, об'єкт і зміст пізнання, тобто знання. Для того, щоб процес пізнання міг відбутись, необхідна, в будь-якому випадку, наявність двох протилежностей, які знаходяться між собою в стані єдності і боротьби, а саме: суб’єкта й об’єкта, тобто, того, хто є джерелом пізнавальної активності (суб’єкт), і того, на кого (на що) спрямована пізнавальна активність суб’єкта. Суб’єкт – не одержувач, а здобувач. Все живе спроможне здобувати інформацію з оточуючого середовища. Однак процес пізнання не вичерпується, не обмежується, лише одержанням інформації. Способи її обробки, застосування і використання рослинами, тваринами і людиною суттєво відрізняються одне від одного. Якщо всі рослини одного й того ж виду реагують на одну й ту ж саму, або ж однакову інформацію однаково то в різних тварин або людин реакція на тотожну інформацію може відрізнятись досить суттєво. Великою відмінністю є те, що лише людина спроможна не обмежувати своє пізнання світу лише здобуттям інформації.