- •2.Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3.Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •6.Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7.Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8.Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •10. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •11. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •12. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •13. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •14.Філософські погляди г.Сковороди.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •17. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •18. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •19. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •20.Сутність закону єдності й боротьби протилежностей.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •29. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •30. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •31. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •32. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •33. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •34.Постановка проблеми людини в історії філософії.
- •38.Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •39.Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •40.Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •41.Єдність чуттєвого й раціонального в пізнанні. Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •42.Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43.Наука як форма суспільної свідомості та її вплив на розвиток цивілізації. Моральна відповідальність вченого.
- •46.Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •48. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •49. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •54.Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •58.Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60.Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
В числі категорій матеріалістичної діалектики "сутність" і "явище" займають особливе місце. Це обумовлюється тим, що процес пізнання дійсності починається саме з вивчення явищ і далі йде до розкриття їх сутності. Під явищем ми розуміємо зовнішню сторону об'єктивної реальності, яка безпосередньо дається нашим органам чуття. Об'єктивна дійсність має і внутрішню сторону, недоступну для її прямого сприймання органами чуттів. Ця сторона дійсності називається сутністю. Вона виступає як внутрішній, повторюваний і відносно тривкий зв'язок речей і явищ. Це внутрішня основа явищ, загальне і повторюване в них. Явище ж є виявленням (проявом) сутності. Таким чином, сутність — це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, що існує в предметі і між предметами, внутрішня суперечність — тобто те, що являє собою джерело руху й розвитку предмета чи предметів. Явище — це зовнішня, більш рухома сторона об'єктивної дійсності, яка є формою виразу сутності. Сутність і явище виступають як взаємопроникаючі сторони процесу розвитку, де сутність становить основу, а явище -його конкретну реалізацію через перерви поступовості. В цьому плані сфера сутності — це сфера загального, а сфера явища - прояв одиничного. Разом ці категорії становлять діалектику втілення в речах взаємопроникаючих сторін єдиного процесу їх розвитку. Сутність і явище мають об'єктивний характер. Вони являють собою нерозривну єдність, але мають суперечливий характер. Ця суперечливість проявляється у взаємодії двох сторін дійсності. Сутність, яка виражає внутрішню сторону дійсності, стабільніша, загальніша. Явище виражає сутність, воно одиничне, зовнішнє, рухоміше від першої. Протиріччя між сутністю і явищем має вигляд суперечностей між загальним і одиничним. Воно набирає різних форм, однією з яких є їх зовнішня протилежність, що фіксується поняттям "видимість". Будучи формою явища, вона не являє собою примари, породженої фантазією суб'єкта. Це реальне явище, яке має свою об'єктивну основу. Цією основою є протиріччя самої сутності пронесу, а також суперечливий взаємозв'язок сутносте й різних систем. Поняття "видимість" може виражати й суб'єктивну ілюзію, що є результатом безпосереднього співвідношення між "емпіричним явищем" і абстрактною суттю. В.І.Ленін підкреслював, що "позірне є сутність в одному її визначенні, водній з її сторін, в одному з її моментів". Він звергав увагу на внутрішній зв'язок видимості й сутності.
Абсолютизація видимості як сутності "в одному з її моментів" є гносеологічним джерелом перекрученого відображення дійсності. Ігнорування цього "моменту" призводить до відриву сутності від явища, що виключає можливість його природного пояснення. Пояснити видимість — значить розкрити її об'єктивну основу. Це має особливе значення в пізнанні суспільних явищ, в яких процес вираження сутності має надто складний характер, оскільки суспільна діяльність реалізується через цілепокладаючу діяльність певних соціальних сил. Виявлення сутності у формі видимості має свою основу в природі самої сутності. Як форма явища видимість об'єктивна, виражає сутність. Проте виражаючи сутність специфічно (в єдності з іншими факторами), вона може виступати джерелом суб'єктивних ілюзій у пізнанні, оскільки воно зупиняється на ступені безпосередньої фіксації видимості. Лише глибокий теоретичний аналіз, що грунтується на наукових методологічних принципах, розкриває дійсну суть явищ, в якій би формі вони не виступали. Знання законів розвитку світу, розуміння сутності явищ природи й суспільства сприятимуть зменшенню залежності людини від природи, становленню її дійсної свободи.