48. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.

Інформаційне суспільство – соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. За думкою Д.Белла вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становище нового соціального укладу, що базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації та знань, в якій головну роль грає комп'ютер, розвертається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

1)перехід від індустріального до сервісного суспільства; 2)вирішальне значення кодифіцированого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій; 3)перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень. Один із засновників концепції "інформаційного суспільства" Д.Белл серед перших виділив його характерні ознаки. Комп'ютеризація має стати звичним, повсякденним явищем: персональна електронно-обчислювальна машина (ПЕОМ) ввійде у побут, подібно до холодильника, пральної машини, телефону тощо. Це стає можливим завдяки мініатюризації обчислювальних пристроїв, коли, наприклад, у сучасному мікропроцесорі центральний блок обчислювальної системи розміщуватиметься на одному кристалі кремнію розміром кілька міліметрів. Звичайно, у суспільстві все ще панує так звана паперова інформація, але головним носієм інформації все більше стає пам'ять комп'ютера, тобто безпаперова інформатика. Академік В.М.Глушков стверджував, що більшість здійснених на даний час прогнозів зводяться до того, що на початку наступного століття у технічно розвинутих країнах основна маса Інформації буде зберігатися у безпаперовому вигляді — в пам'яті електронно-обчислювальних машин. Зміст цієї якісно нової технології Інформаційних процесів полягає у звільненні мозку людини від нетворчої, механічної, рутинної роботи, у створенні величезних масивів інформації, у передачі значної частини такої роботи машинам, щоб звільнити резерви мозку для творчої діяльності різних видів, у тому числі з переробки та використання інформації.

49. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.

50.Поняття політики та політичної системи суспільства. Основні елементи політичної системи. Поняття "політика" (від грецького поліс — місто-держава; і похідного від нього — політікос — все, що пов'язано з містом — держава, громадянин, управління і т.д.) — важливий компонент життєдіяльності суспільства. За своєю природою вона пронизує всі сфери суспільного життя. Як соціальне явище політика носить відносно самостійний характер, і її розвиток відбувається на основі своїх власних об'єктивних закономірностей. Політологія вивчає сус-во та його політичне життя як об’єктивне утворення, систему з притаманними їй закономірностями. терміну „політика”, -грецького слова „polis”, що означає „місто” або „місто-держава”. Платон розглядає політику як „мистецтво управління людьми”. Аристотель у трактаті„Політика” - політика – це діяльність, спрямована на досягнення загального блага, щасливого життя людей в межах держави. Людину ж він визначає як „суспільну”, „політичну істоту”. Основними структурними елементами сфери політичного життя є:

політичні відносини;

політична влада;

політична діяльність;

політична організація суспільства;

політична свідомість;

політична культура, тощо.

Чим вище рівень розвитку суспільства, тим складнішою за своєю структурою і змістом є його політична система. Найважливішим фактором є політичний інтерес, політична цілеспрямованість, об’єкт і суб’єкт політики. політика – це сфера діяльності, яка пов’язана з відношеннями між соціальними групами, в центрі яких стоїть проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

51.Держава як основний політичний інститут. Громадянське суспільство й держава. Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує винятковий і необхідний обсяг діяльності з управління, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність. Платонівська теорія, викладена у „Державі” і ”Законах”, була теорією „ ідеальної держави”, побудованої на принципах добра і справедливості. Ідеальною формою правління за Платоном є монархія. Аристотель, навпаки, вважав конституційне правління, а не монархічне є ідеальною формою у державі. Держава за Цицероном – це „справа народу”. Суттєвий вклад зробив німецький філософ І.Кант. Згідно його теорії, держава – це об’єднання значної кількості людей, підпорядкованих дії правового закону. У філософії Гегеля держава постає конституційною монархією з поділом влад на законодавчу, урядову і владу монарха. Його ідеалом була органічна єдність влад. Гегель захищав суверенітет держави, піддаючи критиці беззаконня. Основними ознаками держави є:

- територіальний принцип закріплення населення

- наявність особливої системи органів і установ

-- система податків з населення

Історичні типи: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний. Громадське суспільство – це суспільство в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об’єднань. Основою громадського суспільства є вільні громадяни. Громадське суспільство забезпечує простір для самореалізації індивіда поза державними структурами. Тому таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, не охоплену безпосередньо діяльністю держави. Однак вони не ізольовані, а взаємно доповнюють одне одного. громадське суспільство і правова держава є одним цілим і виражають міру демократизації політичного життя та політичної системи як її правового механізму.

52.Поняття духовного життя суспільства. Специфіка духовних відносин і духовної культури. Духовне життя суспільства надзвичайно складне. До основних елементів духовного життя суспільства відносяться духовні потреби людей, спрямовані на створення певних духовних цінностей, духовне виробництво в цілому. До елементів духовного життя відноситься також споживання духовних цінностей; сюди ж відноситься і міжособистісне духовне спілкування. Основу духовного життя суспільства складає духовна діяльність, яку можна розглядати як діяльність свідомості, в процесі якої виникають ті чи інші думки й почуття людей, їх образи та уявлення про природні та соціальні явища. Результатом цієї діяльності стають певні погляди людей на світ, наукові ідеї і теорії, мораль, мистецтво, релігія тощо. Основною рушійною силою духовної діяльності є духовні потреби – внутрішні спонукання людини до духовної творчості, до створення духовних цінностей та їх споживання, до духовного спілкування. Виробництво і споживання духовних цінностей опосередковується духовними відносинами.

Духовні відносини – це відносини, в які вступають люди з приводу духовних цінностей. Духовні цінності повинні задовольняти духовні потреби та інтереси особистості. . Поняття "духовне виробництво" запроваджено у соціальну філософію К. Марксом. Матеріальне виробництво створює засоби для духовного виробництва. Результатом духовного виробництва і духовних відносин є духовна культура. Духовна культура - це з одного боку, процес виробництва, споживання, накопичення і розповсюдження .духовний цінностей, а з іншого - це результат, міра досягнутого суспільством у його духовному становленні. У цьому зв’язку виділяють духовну культуру певного історичного періоду духовну культуру певного народу.

53Культура як символічний світ людського буття. Співвідношення культури й цивілізації. Слово «культура» похідне від латинського «cultura» (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – «освіченість», «вихованість». Першим запровадив у філ-ію Цицерон, в значенні "мистецтво вдосконалення своєї душі, розуму " протиставивши його терміну "натура" - тобто природа. Г.Гегель підкреслив, що "культура - це створена людиною "друга природа". Усі сфери суспільного життя – це сфери культури, а культура є символічним світом, створеним людиною. Це вже не природний, а позаприродний світ, в основі якого лежить формування певних символов. Символи пронизують усі форми культури, зокрема:

1) у стародавніх греків символ - це умовний речовий розпізнавальний знак для членів певної соціальної групи;

2) в літературі символ - це художній образ, який втілює деяку ідею;

3) в науці символ - це умовне позначення якоїсь величини.

4) в мистецтві символ - це універсальна естетична категорія.

5) в релігії символ - це знак для позначення, вираження трансцендентного, священного через чуттєве .

Символи виступають як умовні знаки для позначення загальних ідей. «культура» і «цивілізація» мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Отже, невід’ємною і суттєвою рисою сучасного цивілізаційного процесу має бути органічна і гармонійна єдність культури і цивілізації. Проте к-ра ніколи не поглинається цілком цивілізацією. Вона залишається жити порівняно самостійно як загальна смислова характеристика людського буття, як його смислотворче начало. Ось чому, коли цивілізація виходить з-під контроля к-ри – вона деградує.