6. Розвиток освіти і науки у середні віки. Університети.

Школи та університети

Освічених людей у середні віки було відносно небагато. У ранньому середньовіччі, як ви вже знаєте, освічені люди жили здебільшого в монастирях. 

Піднесення Європи, що почалось у X ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів.

У середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл. Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богові. Тут вивчали латинську мову, якою велося богослужіння, молитви і сам порядок богослу­жіння. Середні школи найчастіше утворювалися біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію, музику. Перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.

Починаючи з XI ст. в Європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами (від лат.universitas — сукупність). Така назва походила від того, що перші університети були громадами, які об’єднували учителів і учнів (учні ще називали університет “альма матер” — ласкава матір). Такі об’єднання мали свої чіткі правила поведінки, свою структуру і претендували на свою незалежність від влади міста, в якому вони розташовувалися.

Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно і Болоньї, де вивчали медицину і римське право. Впродовж XII – XIII ст. кількість університетів неухильно зростала. Найвідомішими були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанкський (в Іспанії) тощо. У 1500 р. в Європі нараховувалося 65 університетів.

Взірцем для університетів Європи став Паризький університет. Він виник ще в першій половині XII ст. та існував як “вільна школа”. У 1200 р. король Франції Філіпп II Август надав “школі” спеціальні права. В університеті було чотири факультети: артистичний (підготовчий, на якому вивчалися “сім вільних наук”), медичний, юридичний, богословський (філософський).

Викладання в університетах велося латинською мовою. Це давало змогу студентам почати навчання в одному, а закінчувати в іншому. Чіткого терміну навчання в університетах не було, і тому де­які студенти вчилися досить довго. Студентів, які подорожували з одного університету до іншого, називали вагантами (бродягами). Основними формами на­вчання були лекції та диспути між професорами.

Наука в середні віки була в основному книжною оправою. Вона опиралась на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалася у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяють 4 напрямки: перший фізико-намічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму. Другий – вчення про світло; оптика була частиною загальної доктрини – “метафізики світла”. Третій – наука про живе; вона охоплювала комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягало в тому, що вона об’єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов’язана з особливими середньовічного мислення. Алхімія являє собою специфічний феномен середньовічної к-рн – щось цілісне, що містить у собі такі компоненти, як наукові узагальнення. Алхімічний рецепт – це форма пізнання природи. Згідно з християнської догматикою світ є вироб (Лактанцій), тобто світ вийшов із рук бога завершеним, досконалим. Ось чому будь-яка дія – лише коментування світу, копіювання зразка.