54.Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.

Суспільство є системна сукупність індивідів, які, взаємодіючи, перебувають у певних зв’язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність Так формуються й певні об’єднання людей, різного рівня спільноти - «соціальні спільноти». Соц-а спільнота - реально існуюча сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і є суб’єктом соц.-ої дії. Вони поділяються на соц. групи - основна структурна одиниця сусп.-а. Соц-а група - обмежена в розмірах спільнота людей, відокремлених із соц.-го цілого на основі специфіки діяльності, соц.-ої належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, тощо Вони поділяються за розміром - мікросоціальні (малі)( спільноти, які об’єднують незначну кількість людей), локальні (середні)( формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками), макросоціальні (великі)(довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства); за соціальним статусом - формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв’язків - реальні (контактні) та умовні тощо. Суспільна психологія - це стан масової свідомості, це погляд на суспільне життя мільйонів людей, а ідеологія вносить у масову свідомість теоретично обґрунтовані ідеї, концепції, програми, озброює людей теоретичними знаннями для усвідомлення стану справ у суспільстві і можливостей його подальшого розвитку. Ідеологія піднімається над почуттями, емоціями, віруваннями, заблудженнями, які народжуються у повсякденній практиці, формує ідеали суспільства, цілі та засоби їх досягнення.

55.Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості. Людина – унікальне творіння природи, суспільства і самої себе, з її неповторністю, із багатоманітними біологічними, соціальними, культурними, моральними, психологічними рисами є об’єктом різних наук. Особистість — це суспільний індивід, якому притаманні соціально значущі риси, що утворюють стійку систему. Природні задатки даної людини, вроджені анатомо-фізіологічні особливості її нервової системи, мозку являють собою біологічну суть індивіда. Участь же даної людини, наприклад, у суспільно-політичному житті характеризують її вже як суспільного індивіда. Суспільство активно впливає на процеси формування і розвитку особистості також з допомогою своєї виховної діяльності. Особистість за своєю суспільною природою активна, зокрема щодо своїх інтересів. Під впливом суспільства, держави, традицій, громадської думки, авторитету страших, під прямим або опосередкованим тиском інших людей особистість може коригувати свою активність, спрямовувати її в русло вимог цих суб’єктів або суспільних інститутів. Процес формування життєвої позиції особистості включає в себе великий комплекс об’єктивних і суб’єктивних умов та процесів, серед яких — засвоєння особистістю певного світогляду, різноманітних знань, вироблення переконань, соціальнх і професійних навичок, розвиток міжособових відносин, прилучення її до трудової та громадсько-політичної діяльності.

56.Діалектика об'єктивного й суб'єктивного в історичному процесі, його рушійні сили. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації. Під об'єктивним фактором розуміють такі умови, які не залежать від волі й свідомості людей і визначають напрями й межі їх діяльності. Це передусім природні умови регіону, досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, історично назрілі потреби суспільного розвитку та ін.

Суб'єктивним фактором є діяльність народних мас, держави, класів, політичних партій, громадських рухів, окремих осіб — їх свідомість, воля, рівень розуміння об'єктивних потреб розвитку суспільства тощо. Рушійною силою історичного процесу виступають прогресивні, революційні елементи суб'єктивного фактора. Pушійними силами розвитку суспільства у соціальній філософії вважають різні суспільні явища. Дію об'єктивних умов і суб'єктивних факторів у суспільному розвитку треба розглядати нероздільно, в їх діалектичній єдності. Прогрес і регрес не є двома самостійними явищами історичного процесу, а присутні в ньому як дві протилежності однієї сутності. В соціальних революціях сенс історії розкривається не тільки з точки зору економічних і політичних вимог тих чи інших класів. Він розкривається в більш глибокому сенсі, а саме – як необхідності спів падання розвитку історії і розвитку людини. Реформа є способом внесення тих чи інших змін у системі суспільних відносин, які не торкаються зміни самого способу виробництва. Революції бувають: соціальні, науково-технічні, культурні. Еволюція — поступові зміни в певних межах. Революція — значні зміни. Це перехід від одного якісного стану до іншого більш високого. Без поступових кількісних змін не може бути якісних змін.

57.Проблема сенсу історії у філософії: діалектико-матеріалістичний, релігійний та ідеалістичний підходи. філософія історії досліджує фундаментальну траєкторію всесвітньо-історичного процесу, його базисні суперечності. Філософія історії як філософська теорія виникає під час французьких буржуазних революцій (ХVIII-XIX ст.). За Гегелем, сутність та спрямованість історії полягає у тому, що “всесвітня історія є прогресом в усвідомленні свободи, прогресом, який ми повинні усвідомити у його необхідності”. Тому історія представлена Гегелем як процес самопізнання Ідеї Спираючись на теорію діалектики Гегеля, Маркс перевертає філософію “з голови на ноги” й доводить її матеріалістичне походження і зміст. За критерій поділу історії на формації він бере способи матеріального виробництва Спрямованість історії до дійсної історії вимагає також розв’язання суперечності між матеріальним і духовним виробництвом О. Шпенглера. У нього історія людства базується на генезисі культурних циклів. За Ясперсом, сенс історії полягає у її єдності з вимірами людського буття; виводить сенс історії, форми її поступовості і структуру через так званий “осьовий час. Особливе звучання в інформаційну добу отримують технократичні концепції спрямованості історії. Сенс історії полягає у єдності розвитку продуктивних сил і сутнісних сил людини – її практичних та теоретичних здібностей.