§ 3. Розгляд справи по суті

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого. Розгляд справи по суті, тобто та частина судового розгляду, в якій відбувається дослідження обставин справи, на своєму початку потребує особливої процедури — доповіді головуючого, покликаної задати потрібний напрям подальшому руху процесу, визначити обсяг і межі судового дослідження, ще раз у стислій формі на­гадати особам, які беруть участь у справі, а присутніх у залі - ознайомити із суттю справи, що розглядається, її учасниками, з предметом і підставою заявленого позову, з позицією сторони відповідача, якщо вона була висловлена під час попереднього судо­вого засідання. Викладається також зміст зустрічного позову, якщо він висунутий і прийнятий судом до розгляду разом із первинним позовом, а також заперечення щодо зустрічного позову.

Якщо справа розглядається повторно після скасування попе­реднього рішення в апеляційному або касаційному порядку, то в доповіді доцільно нагадати про це, повідомити в чому полягають вказівки вищестоящої інстанції (ст. ст. 311, 338 ЦПК).

Головуючий з'ясовує, чи підтримує позивач свої позовні ви­моги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

У разі розгляду справи за відсутності відповідача головую­чий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях. Якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. При частковому визнанні позову відповідачем головуючий з'ясовує, у якій саме частині позов визнається (ч. 2 ст. 173 ЦПК).

Відповідно до принципу диспозитивності позивач може, від­мовитися від позову, а відповідач — визнати позов (ч. ч. 2, З ст. 31, ч. 1 ст. 174 ЦПК).

У цивільній процесуальній літературі відмову позивача від позову розуміють як розпорядчу дію позивача, що має на меті припинення розпочатого процесу. Позивач відмовляється від прохання про вирішення судом матеріально-правового спору, що виник між ним та відповідачем, і від судового захисту свого порушеного, невизнаного, оспорюваного права або інтересу.

Позивач управі без будь-яких обґрунтованих мотивів відмови­тися повністю або частково від своїх вимог до відповідача. При­чому, прийнявши часткову відмову від позову, суд у залишеній частині позову вирішує справу по суті й постановляє ухвалу.

Визнання позову є волевиявленням відповідача, яке містить безумовну згоду на задоволення позовної вимоги і спрямоване на завершення процесу шляхом ухвалення судового рішення, яке задовольняє позивача.

Визнання позову відповідачем може бути формою відмови відповідача від права заперечувати проти позову. Визнання позову відповідачем може грунтуватися па його переконанні в обґрунтованості та законності позовної вимоги. У таких випадках визнання позову є волевиявленням, спрямованим на завершення процесу на користь позивача. У будь-якому випадку визнання позову е розпорядчим актом процесуального значення.

Заява про відмову від позову або про визнання позову може бути зроблена протягом усього часу судового розгляду як в ус­ній, так і в письмовій формі. Якщо таку заяву викладено в усній формі, її зміст заноситься до протоколу (журналу) судового за­сідання. Для письмової заяви законом не встановлено будь-яких вимог, вона викладається в довільній формі і приєднується до справи (ч. 1 ст. 174 ЦПК).

До ухвалення судового рішення в зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення (ч. 2 ст. 44, ч. 2 ст. 174 ЦПК).

Прийняття судом відмови від позову тягне закриття прова- дження у справі (п. З ч. 1 ст. 205 ЦПК). У зв'язку із цим суд має до постановлення ухвали про закриття провадження у справі роз'яснити позивачу наслідки його відмови від позову (ч. 2 ст. 174, ч. 3 ст. 206 ЦПК).

Якщо суд вважає відмову від позову незаконною, то обстави­ни справи досліджуються в звичайному порядку. У цьому разі суд перевіряє і оцінює всі докази у справі. Наприклад, непри­пустима відмова від позову, якщо це суперечить законодавству, яке передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором контрактації, якщо відповідачем не повністю поновлені трудові права позивача.

Суд не приймає відмову від позову, визнання позову відпові­дачем у справі, в якій особу представляє її законний представник (ст. 39 ЦПК), якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 174 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство не виключає можливість укладення мирових угод (ч. 3 ст. 31, ч. 1 ст. 175 ЦПК).

Мировою угодою називається укладений сторонами договір, затверджений судом, у силу якого позивач і відповідач шляхом взаємних поступок заново визначають свої права та обов'язки і на цій підставі усувають спір між собою.

Мирова угода може мати місце, коли в обох сторін або слаб­кі, або, навпаки, однаково сильні аргументи. Зокрема, позивач, який не має достатньо доказів на підтвердження заявленої ним вимоги, може шляхом мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, лишивши певну частину відповідачу, хоча за можливого подальшого розвитку процесу суд міг відмовити в позові.

Мирову угоду можуть укладати сторони того матеріально- правового відношення, з приводу якого виник спір. До таких законодавець відніс сторони, третіх осіб, які заявляють само­стійні вимоги стосовно предмета спору, та їх представників (ч. З ст. 31, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 44 ЦПК).

Не можуть укладати мирові угоди треті особи, які не заяв­ляють самостійних вимог стосовно предмета спору (ч. 3-ст. 35 ЦПК), а також органи та особи, яким законом надано право захи­щати права, свободи та інтереси третіх осіб (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Судова практика не виключає можливості укладення мирових угод щодо трудових спорів, зокрема щодо спорів про поновлення на роботі. При вирішенні питання про затвердження мирової угоди за таким позовом суду необхідно з'ясувати, чи не пору­шуються права та охоронювані інтереси сторін.

Шляхом укладення мирової угоди сторони не вправі змінюва­ти розмір відшкодування шкоди, завданої здоров'ю при виконанні трудових обов'язків.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлен­ня про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи (ч. 2 ст. 175 ЦПК).

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення (ч. 3 ст. 175 ЦПК).

У разі укладення мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч. 4 ст. 175, п. 4 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 206 ЦПК).

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ч. 5 ст. 175 ЦПК).

Отримання доказової інформації із пояснень сторін і третіх осіб забезпечується встановленим законодавчо процесуальним порядком отримання дослідження цих доказів.

Пояснення за загальним правилом даються перед тим судом, який розглядає і вирішує справу по суті (ст. 176 ЦПК).

Як виняток пояснення сторін і третіх осіб можуть бути отри­мані в порядку судового доручення (ст. 132 ЦПК; п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавс­тва при розгляді цивільних справ по першій інстанції»).

Протоколи, в яких містяться пояснення сторони або третьої особи складені в порядку виконання судового доручення, пере­силаються до суду, який розглядає справу.

Якщо сторони і треті особи беруть участь у процесі особисто і дають пояснення усно, суд заслуховує ці пояснення і ставить питання перед стороною і третьою особою.

Якщо пояснення сторін і третіх осіб надані письмово або отримані в порядку судового доручення, суд оголошує письмові пояснення або отримані судом протоколи.

Сторони, треті особи дають пояснення у формі вільної розповіді.

Специфіка пояснень сторін і третіх осіб полягає в тому, що вони не попереджуються про кримінальну відповідальність за дачу неправ­дивих пояснень, адже вони є заінтересованими у справі особами.

Основна увага при дослідженні пояснень сторін і третіх осіб у судовому засіданні приділяється з'ясуванню того, як сформу­валось знання про факти, чи не було чинників, які вплинули на якість збереження в пам'яті отриманих відомостей, з'ясуванню та усуненню протиріч у поясненнях сторін і третіх осіб.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), виступають після позивача і відповідача. Характерним є те, що відповідачами стосовно третьої особи є або сторони, які беруть участь у спорі, або одна з них. Це виз­начає коло фактів, що входять до кола пояснень третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Вона має обґрунтувати свої вимоги, викласти обставини, які є підставою позову, і вказати докази, які його підтверджують.

Якщо у справі беруть участь треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), вони виступають після позивача чи відповідача, на стороні яких вони виступають. Вони пояснюють суду, чому беруть участь у процесі, яким чином рішення суду може зачіпати їх інтереси, і відповідно до цього визначають свою позицію у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, перебуває поза тим спірним матеріальним правовідношенням, яке існує між позивачем і відповідачем, вона в ньому участі не бере. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як правило, перебуває в правових відносинах лише з відповідачем і пов'язана з ним можливим регресним позовом (ст. 660 ЦК — обов'язки покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару; ст. 1191 ЦК — право зворотної вимоги до винної особи).

Регрес ний позов — не єдина форма впливу рішення у справі на права та обов'язки третьої особи стосовно однієї зі сторін. У справах про стягнення аліментів на утримання дітей з особи, яка вже сплачує аліменти, можлива участь у справі на стороні відповідача отримувача аліментів як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Можлива участь третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (ст. 1237 ЦК — право заповідача на заповідальний відказ).

Якщо поряд зі стороною (заявником), третьою особою в справі беруть участь їх представники (ст. 38 ЦПК), суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати лише представник (ч. 2 ст. 176 ЦПК). Це не позбавляє сторони і третіх осіб права додатково давати особисті пояснення.

У випадках, установлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатись до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ст. 45 ЦПК).

Пункт 10 ч. 1 ст. 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передба­чає право Уповноваженого звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за етапом здоров'я або з інших поважних причин не можуть зробити цс самостійно.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або дер­жави в суді полягає у вчиненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва прокуратурою в суді інтересів гро­мадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, які вчиняються у відносинах між ними або з державою (ст. 36-1 Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб.

Переліку таких випадків чинний процесуальний закон не наводить, їх передбачають передусім норми сімейного права.

Зокрема органи опіки і піклування уповноважені пред'явити нозов: про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про скасування усиновлення або визнання його недійсним (ст. 240 СК).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самовря­дування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими (ч. 2 Ст. 176 ЦПК).

Якщо у справі заявлено кілька вимог суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення і до до кожної з них (ч; 3 ст. 176 ЦПК).

Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень (ч. 6 ст. 176 ЦПК).

Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як па підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються (ч. 1 ст. 177 ЦПК). Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від складності та характеру спору. Суд має вихо­дити з того, щоб були створені найбільш сприятливі умови для швидкого та всебічного дослідження фактичних обставин справи і з'ясування взаємовідносин сторін.

Новелою є ст. 178 ЦПК, яка передбачає право відмови від визнання обставин. Відмова від визнання в попередньому судо­вому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано в результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин сул постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Для встановлення фактів, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. ч. 1, 2 ст. 179 ЦПК).

Дослідження доказів починається з допиту свідків.

Кожен свідок допитується окремо. Свідки допитуються у від­сутності тих свідків, які ще не були допитані; свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання (ч. ч. 1, 2 ст. 180 ЦПК).

Головуючий перед допитом свідка зобов'язаний встановити його особу, вік, рід занять, місце проживання, стосунки із сторо­нами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснити його права і з'ясувати, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань (ч. 3 ст. 180 ЦПК).

Якщо суд приймає відмову свідка від давання показань постановлюється ухвала про цс (ч. 4 ст. 180 ЦПК).

Головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від

давання показань та приводить його до присяги: «Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не при­ховуючи і не спотворюючи». Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи (ч. ч. 5, 6 ст. 180 ЦПК).

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом обра­жають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду (ч. ч. 7 — 9 ст. 180 ЦПК).

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засі­дання до закінчення розгляду справи, якщо за згодою сторін суд не дозволить йому залишити залу раніше (ч. 10 ст. 180 ЦПК).

Показання свідка, отримані в порядку забезпечення доказів (ч. 2 ст. 133 ЦПК), судового доручення щодо збирання доказів (ч. 2 ст. 132 ЦПК), показання, дані ним у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, оголошуються і дослід­жуються в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою (ч. 1 ст. 183 ЦПК).

Закон надає свідку право користуватися письмовими записа­ми, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи по­даються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

Стаття 182 ЦПК передбачає особливий порядок допиту не­повнолітніх і малолітніх свідків.

Допит малолітніх свідків (до 14 років — абз. 1 ч. 2 ст. 6 СК) і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків (від 14 до 18 років — абз. 2 ч. 2 ст. 6 СК), проводиться в присутності педагога чи батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі (ч. 1 ст.182 ЦПК).

Свідкам, які не досягли 16 років, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про від­повідальність за відмову від давання показань і завідомо неправдиві показання, і не приводить їх до присяги (ч. 2 ст. 182 ЦПК).

Особи, зазначені в ч. 1 ст. 182 ЦПК, можуть з дозволу суду задавати питання свідкові (ч. 3 ст. 182).

З метою створення психологічного клімату суд у виняткових випадках може на час допиту осіб, які не досягли 18 років, видалити із зали судового засідання ту чи іншу особу, яка бере участь у справі. Але після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання свідка і надає можливість задати йому питання (ч. 4 ст.182 ЦПК).

По закінченні допиту свідок, який не досяг 16 років, видаляється із зали судового засідання, якщо суд не визнає за необхідне його

присутність при подальшому розгляді справи (ч. 5 ст. 182 ЦПК).Розгляд письмових доказів або протоколів їх огляду почи­нається з їх оголошення в судовому засіданні. Вони мають бути надані для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам, свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду, ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам (ч. 1 ст. 185 ЦПК).

З мстою охорони гарантованої ст. 31 Конституції таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції ст. 186 ЦПК встановлює правило, згідно з яким зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголо­шений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК.

Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експер­там, спеціалістам і свідкам, які можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом (ч. 1 ст. 187 ЦПК).

Речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь у огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо (ч. ч. 1, 4 ст. 140 ЦПК). Протоколи огляду речових доказів оголошуються в судовому засіданні, і особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів (ч. 2 ст. 187 ЦПК).

Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила ст. 186 ЦПК щодо оголошення і дослід­ження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень (ч. 1 ст. 188 ЦПК).

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису прово­дяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 188 ЦПК).

У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відео­запису можуть бути повторені повністю або у певній частині (ч. З ст. 188 ЦПК). З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з находженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу (ч. 4 ст. 188 ЦПК).

Експерти подають свої висновки в письмовому вигляді. У судовому засіданні висновок оголошується. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта можуть бути поставлені питання. Першого ставить питання експертові особа, за заявою якої призна­чено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його пред­ставник (ч. ч. 1, 2 ст. 189 ЦПК). Суд має право з'ясувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експертові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 189 ЦПК).

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів (ч. 1 ст. 190 ЦПК).

Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчи­нення процесуальних дій. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, від­мовитися від участі в цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, зверта­ти увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів (ч. ч. 2-5 ст. 54 ЦПК).

Спеціалісту можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить питання спеціалістові позивач і (або) його представник.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на пи­тання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання спеціалісту після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи (ч. ч. 2 — 4 ст. 190 ЦПК).

У ч. З ст. 45 ЦПК вказується, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь цих органів у цивільному процесі у справі є обов'язковою у ви­падках, установлених законом (ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК), або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновки органів державної влади і органів місцевого самов­рядування не належать до з доказів (ч. 2 ст. 57 ЦПК). Водночас перед поданням висновку до суду вказані органи вивчають обставини справи, а тому володіють певними відомос­тями щодо взаємовідносин учасників спору і можуть надати суду допомогу у вирішенні справи.

Чинний ЦПК не вказує, в якій послідовності в судовому за­сіданні вищевказані органи подають висновки, незважаючи на те, що в ч. 5 ст. 46 встановлено їх право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Суд може відкласти розгляд справи у випадках, установлених ЦПК, а також за неможливості розгляду справи в зв'язку з необ­хідністю заміни відведеного судді або залученням до участі у справі інших осіб (ч. 2 ст. 24, ч. 1 ст. 33, ч. 6 ст. 36, ч. 1 ст. 37).

У разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів (ч. 1 ст. 137 ЦПК) суд оголошує перерву на час, необхідний для цього.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засі­дання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засі­дання на призначений день.

У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову (ч. ч. 3, 4 ст. 191 ЦПК).

У ч. 5 ст. 191 ЦПК указано право суду відкласти розгляд справи про розірвання шлюбу і призначити подружжю строк для примирення. Стаття 111 СК зобов'язує суд вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Ці статті не встановлюють певних строків на відміну від ст. 176 ЦПК 1963 р., яка надавала суду право відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не повинен був перевищувати 6 місяців.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх дока­зами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими пояснен­нями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим учасникам процесу.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд поста­новляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів (ч. ч. 1 — 3 ст. 192 ЦПК). Розгляд справи по суті як частина судового розгляду за­вершується постановленням ухвали про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами.