§ 2. Цивільна процесуальнаправоздатність та цивільна процесуальнадієздатність сторін

Цивільна процесуальна правоздатність - установлена законом здатність мати цивільні процесуальні права й обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Цивільна процесуальна правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження й припиняється у момент смерті (ст. 25 ЦК). Юридичні особи володіють процесуальною правоздатністю з моменту-реєстрації у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК). Припинення юридичної особи веде до припинення її проце­суальної правоздатності (ст. 91 ЦК). Юридичні особи одночасно володіють і процесуальною дієздатністю.

Цивільну процесуальну правоздатність також мають держава Ук­раїна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК). Вони одночасно володіють і цивільною процесуальною дієздатністю.

Правоздатність у матеріальному праві не тотожна цивільній процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у матеріаль­ному праві — здатність мати відповідні матеріальні права й обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність - здатність мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Цивільна процесуальна дієздатність — здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. Цивільна процесуальна дієздатність фізичних осіб настає в повному обсязі по досягненні повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи наділяються процесуальною дієздатністю з моменту реєстрації. Процесуальні права і обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через пред­ставників (ч. 3 ст. 38 ЦПК).

Зміст процесуальної правоздатності та дієздатності різний для різних учасників цивільного процесу. Повної цивільної дієздатності набувають також фізичні особи, які зареєстрували шлюб до досягнення повноліття, з моменту реєстрації шлюбу (ст. 34 ЦК). Цивільна дієздатність набувається за рішенням суду за відсутності згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників неповнолітньою особою, яка досягла 16-річного віку і працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану (ст. ст. 242-245 ЦПК). Цивільної процесуальної дієздатності набувають фізичні особи, які досягли 16 років і зареєстровані як підприємці за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклу­вальника чи органу опіки і піклування (ч. З ст. 35 ЦК).

Неповнолітні особи у віці від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена (ст, ст. 32, 36 ЦК), можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права й виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо іншене встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного пред­ставника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК).

§ 3. Процесуальна співучасть

| Процесуальна співучасть — це участь у одному і тому самому процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, обов'язки і ви­моги яких не виключають одне одного. Співучасть можлива на стороні позивача(активна співучасть), так і на стороні відповідача (пасивна співучасть) або в інтересах однієї й другої сторін (змішана співучасть).

Участь у справі кількох позивачів і (чи) відповідачів (про­цесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права та обов'язки кількох позивачів або відповідачів виникли з однієї підстави;

3) Предметом спору є однорідні права та обов'язки (ст. 32 ЦПК)

Залежно від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин вирізняють 2 види процесу­альної співучасті: необхідну(обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна співучасть має місце у тому разі, коли характер спірного матеріального правовідношення не дозволяє вирішити питання про права чи обов'язки одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірного матеріального правовідношення. У ряді постанов Пленуму Верховного Суду України вказується на необхідність залучення до процесу співвід­повідачів, якщо цього вимагає характер спірного правовідношен­ня. Так, у п. 4 постанови від 27 серпня 1976 р. № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» вказано, що у справах про виключення майна з опису відповідачами є боржник, у якого здійснено арешт майна, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Факультативна співучасть не має обов'язкового характеру, тобто характер спірного матеріального правовідношення дозволяє розглядати справи щодо кожного із суб'єктів у окремому про­цесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, зв'язок підстав позовів, пред'явлення їх одному й тому самому відповідачу (наприклад, вимоги про поновлення на роботі й виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу).

Факультативна співучасть можлива й за солідарними зобов'язаннями, оскільки закон (ст. ст. 542, 1190 ЦК) допускає покладання відповідальності як на всіх боржників, так і на од­ного з них за всіх інших.

Порядок залучення процесуальних співучасників ЦПК не регулюється. Суд може притягти з власної ініціативи співвідпові­дачів, але не співпозивачів, які в силу принципу диспозитивності самостійно об'єднують позовні вимоги. |

Усі процесуальні співучасники маю однакові права і однакові обов'язки. Між ними існує рівність прав і обов'язків як стосовно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно співучасників іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен із позивачів чи відпові­дачів стосовно другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Також вони вправі виступати самостійно й стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Почасти процесуальних співучасників об'єднують спільні ін­тереси, наявність яких дає можливість мати одного представника в суді. Частина 3 ст. 32 ЦПК при цьому встановлює, що проце­суальний співучасник не може бути представником інших, якщо він не володіє повною цивільною процесуальною дієздатністю.

Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, має вказати, у якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ст. 216 ЦПК).