- •Глава 1 Цивільне процесуальне право України як галузь права. Поняття цивільного процесу за законодавством України. Предмет, метод і функції цивільного процесуального права України
- •§ 1. Поняття цивільного процесу. Поняття та види проваджень у цивільному процесі. Стадії цивільного процесу
- •§ 2. Предмет, метод, функції і системи цивільного процесуального права України
- •§ 3. Функції цивільного процесуального права
- •§ 4. Система цивільного процесуального права
- •§ 5. Цивільне процесуальне законодавство
- •§ 6. Місце цивільного процесуального права в системі права України
- •§ 7. Наука цивільного процесуального права
- •Глава 2 Принципи цивільного процесуального права
- •§ 1. Поняття принципів цивільного процесуального права
- •§ 2. Система принципів цивільного процесуального
- •§ 3. Загальноправові принципи
- •§ 4. Міжгалузеві принципи
- •§ 5. Галузеві принципи
- •§ 6. Принципи окремого правового інституту — інституту судового розгляду
- •Глава з Цивільні процесуальні відносини
- •§ 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
- •§ 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
- •§ 3. Зміст цивільних процесуальних правовідносин
- •§ 4. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин
- •§ 5. Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин
- •Глава 4 Сторони в цивільному процесі
- •§ 1. Поняття та ознаки сторін у цивільному процесі
- •§ 2. Цивільна процесуальнаправоздатність та цивільна процесуальнадієздатність сторін
- •§ 3. Процесуальна співучасть
- •§ 4. Заміна неналежного відповідача
- •§ 5. Процесуальне правонаступництво
- •Глава 5 Треті особи в цивільному процесі
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Права та обов'язки третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
- •§ 3. Права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
- •Глава 6 Представництво в цивільному процесі
- •§ 1. Поняттяпредставництва в цивільному процесі
- •§ 2. Права та обов'язки представника в цивільному процесі
- •§ 3. Види представництва
- •Глава 7 Участь в цивільному процесі прокурора та інтереси органів місцевого самоврядування і осіб, яким законом надано право захищати праваі свободи інших осіб
- •§ 1. Участь прокурора в цивільному процесі
- •§ 2. Захист інтересів держави
- •§ 3. Процесуальні права органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
- •Глава 8 Доказування і докази в цивільному процесі України
- •§ 1. Поняттясудового доказування
- •§ 2. Предмет доказування
- •§ 3. Поняття судових доказів
- •§ 4. Класифікація доказів
- •§ 5. Пояснення сторін і третіх осіб
- •§ 6. Показання свідка
- •§ 7. Письмові докази
- •§ 8. Речові докази
- •§ 9. Висновок експерта
- •Глава 9. Цивільна юрисдикція загальних судів. Підсудність цивільних справ
- •§ 1. Загальнахарактеристика юрисдикції (підвідомчості)
- •§ 2. Види судової юрисдикції (підвідомчості)
- •§ 3. Підсудність цивільних справ
- •§ 4. Наслідки порушення правила підсудності.
- •Глава 10 Процесуальні строки
- •§ 1. Поняття процесуальних строків і їх види
- •§ 2. Обчислення процесуальних строків
- •§ 3. Поновлення і продовження процесуальних
- •Глава 11 Судові виклики і повідомлення
- •§ 1. Судові повістки
- •§ 2. Обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо здійснення повідомлень
- •Глава 12 Судові витрати
- •§ 1. Поняття, функції та види судових витрат
- •§ 2. Судовий збір
- •§ 3. Витрати, пов'язані з розглядом судової справи
- •§ 4. Звільнення від оплати судових витрат. Відстрочення і розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру
- •§ 5. Розподіл і відшкодування судових витрат.
- •Глава 13 Заходи процесуального примусу
- •§ 1. Попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів
- •§ 2. Привід як захід процесуального примусу
- •Глава 14 Наказне провадження
- •§ 1. Заява про видачу судового наказу
- •§ 2. Порядок розгляду заяв та судового наказу
- •Глава 15 Позов
- •§ 1. Поняття позову
- •§ 2. Елементи позову
- •§ 3. Види позовів
- •§ 4. Право на позов
- •§ 5. Захист інтересів відповідача
- •§ 6. Забезпечення позову
- •Глава16 Відкриття провадження у справі
- •§ 1. Поняття відкриття провадження у справі
- •§ 2. Позовна заява і заява про відкриття провадження у справах наказного і окремого провадження
- •§ 3. Умови і підстави відкриття провадження у цивільній справі
- •§ 4. Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі
- •Глава 17 Провадження у справі досудового розгляду
- •§ 1. Поняття, мета і завдання стадії підготовки справи до судового розгляду
- •§ 2. Зміст і процесуальний порядок підготовки справи до судового розгляду
- •9) Визначає час і місце судового розгляду.
- •Глава 18 Судовий розгляд
- •§ 1. Поняття і значення стадії судового розгляду
- •§ 2. Підготовча частина судового засідання
- •§ 3. Розгляд справи по суті
- •§ 4. Судові дебати
- •§ 5. Ухвалення судового рішення
- •§ 6. Зупинення і закриття провадження у справі
- •§ 7. Залишення заяви без розгляду
- •Глава 19 Судові рішення
- •§ 1.Поняття судового рішення.
- •§ 2.Зміст судового рішення
- •§ 3. Негайне виконання судових рішень
- •§ 4. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні
- •§ 5. Додаткове рішення
- •§ 6. Роз'яснення рішення суду
- •§ 7. Законна сила судового рішення
- •§ 8. Ухвали суду першої інстанції
- •§ 9. Окремі ухвали суду
- •§ 10. Законна сила судових ухвал
- •Глава 20 Заочний розгляд справи
- •Глава 21 Окреме провадження
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
- •§ 3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
- •§ 4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою
- •§ 5. Розгляд судом справ про усиновлення
- •§ 6. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
- •§ 7. Розгляд судом справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі
- •§ 8. Розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
- •§ 9. Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою
- •§ 10. Розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку
- •§ 11. Розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
- •§ 12. Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб
- •Глава 12 розділу IV цпк встановлює порядок розгляду судами цивільних справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю.
- •Глава 22 Перегляд судових рішень і ухвал в апеляційному порядку
- •Глава 23 Перегляд судових рішень і ухвал в касаційному порядку
- •1) Постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;
- •Глава 24 Перегляд судових рішень у цивільних справах, що набрали законної сили, в зв’язку з винятковими обставинами
- •Глава 25 Перегляд рішень або ухвал суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судового наказу у зв’язку з ново виявленими обставинами
- •6) Посилання на докази, що підтверджують наявність ново- виявлених обставин.
- •Глава 26 Провадження в цивільних судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб
- •§ 1. Правові підстави участі іноземних осіб у цивільному процесі
- •§ 2. Відкриття провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб
- •§ 3. Судові доручення та надання правової допомоги у справах за участю іноземних осіб
- •Глава 27 Судочинство у третейських судах
- •§ 1.Загальні положення щодо створення і діяльності третейських судів
- •§ 2. Розгляд справ третейськими судами
- •Глава 1 Цивільне процесуальне право України як галузь права. Поняття цивільного процесу за законодавством України. Предмет, метод і функції цивільного процесуального права України 3
Глава з Цивільні процесуальні відносини
§ 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
У процесі здійснення правосуддя у цивільних справах суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники цивільного процесу здійснюють велику кількість різних процесуальних дій. Зміст дій вищевказаних суб'єктів, а також порядок їх здійснення регламентовані нормами цивільного процесуального права, внаслідок чого ці відносини набувають форми правових. Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини є засобом реалізації норм цивільного процесуального права, виражають динаміку цивільного процесу. Цим і обумовлена та увага, яка приділяється розробці теорії правовідносин у науці цивільного процесуального права та значення, якого ця тема набуває у вивченні курсу цивільного процесу.
Для вивчення ефективності чинного законодавства не можна обійтися без аналізу теорії цивільних процесуальних правовідносин, тісно пов'язаної з правотворчою та правозастосовною діяльністю. У процесі такого аналізу вивчаються конкретні правовідносини у їх співвідношенні з нормами права.
У науці цивільного процесуального права існують різні думки з приводу того, що слід розуміти під цивільними процесуальними правовідносинами.
Багато хто із процесуалістів, виходячи з того, що предметом регулювання норм цивільного процесуального права є суспільні відносини, вважає, що цивільні процесуальні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права.
Так, В. Мозолін зазначав, що внаслідок правового регулювання відбувається не «перетворення» одних відносин на інші, а виникають нові, такі, які раніше не існували, ідеологічні відносини — правові, які не мають переваг щодо інших відносин, а лише закріплюють їх.
Порівняння означених підходів призводить до висновку, що в їх основу покладено різні погляди на питання про співвідношення правової норми, правових і суспільних відносин.
Проте, називаючи відносини правовими, ми перш за все даємо не змістовну, а функціональну характеристику відносин, тобто вказуємо, що на них мала вплив правова дія.
Це дозволяє констатувати, що цивільні процесуальні правовідносини — цс суспільні відносини, які врегульовані нормами цивільного процесуального права.
Цивільно-процесуальні правовідносини, як і будь-які інші, фіксують коло осіб, на яких поширюється дія правових норм, і закріплюють конкретну поведінку осіб — учасників цивільного процесу, яка має бути чи може бути здійснена, а також права і обов'язки суб'єктів.
Варто звернути особливу увагу на таку конститутивну ознаку цивільних процесуальних відносин, як тс, що вони становлять собою індивідуалізований правовий зв'язок між суб'єктами права на основі норм права. Лише такою мірою, в якій відповідні особи виступають як носії суб'єктивних прав і обов'язків, вони відносяться до суду як учасники цивільних процесуальних правовідносин.
У теорії цивільного процесуального права, крім поняття цивільних процесуальних правовідносин, довгий час дискутується питання про те, скільки правовідносин виникає у конкретній цивільній справі. Дехто з процесуалістів вважає, що в цивільному процесі виникає одне єдине багатосуб'єктне цивільне процесуальне правовідношення, яке розвивається під час судової діяльності. Найбільш поширеною є думка, що в цивільному процесі виникає система правовідносин, яка складається з правовідношень «суд- позивач», « суд- відповідач» тощо, що правовідношень у справі стільки, скільки учасників процесу.
Цивільний процес не можна звести лише до цивільних процесуальних правовідносин. Це - врегульована нормами цивільного процесуального прана діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу щодо здійснення правосуддя у цивільних справах, у справах наказного й окремого провадження. Залежно від завдань суб'єкта й цивільних процесуальних функцій, які ним виконуються, визначаються його процесуальні права й обов'язки. Сторона взаємодіє із судом з приводу захисту свого права, прокурор — державного інтересу й інтересу окремих громадян, профспілки — громадського інтересу, свідок — із приводу відомих фактів, які необхідні суду для правильного вирішення справи, тощо. Процесуальному праву сторони відповідає обов'язок суду і навпаки. Аналогічно кореспондують права та обов'язки суду й прокурора, представника сторони й суду, суду й свідка. Між судом і кожним із цих суб'єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникаючи спершу між судом та особою, яка звернулася до суду з вимогою про захист оспорюваного права, вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникаючи в суді першої інстанції, вони розвиваються у процесі розгляду й вирішення справи та припиняються з ухваленням та проголошенням рішення. У тому разі, коли рішення суду оскаржується, на подальших стадіях цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, судом апеляційної інстанції й судом касаційної інстанції.
Треба також зазначити, ідо цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути й до відкриття провадження у справі. Так, у ч. ч. 3, 4 ст. 133 ЦПК передбачена можливість забезпечення за заявою зацікавленої особи судом доказів до пред'явлення цією особою позову, а в ч. 4 ст. 151 ЦПК — можливість забезпечення позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. Ці норми дають підстави стверджувати, що процесуальні правовідносини можуть як виникнути без Порушення цивільного процесу, так і припинитися без нього (скасування заходів забезпечення позову в разі неподання заявником позовної заяви — ч. 7 ст. 154 ЦПК).
У цивільному судочинстві закріплено дозвільний спосіб правового регулювання відносин, тобто спосіб, за якого в цій сфері відносин дозволено лише те, що прямо закріплено нормативними актами. Водночас у цивільному процесі існує не лише дозвільний спосіб правового регулювання відносин, а й застосовується спосіб дозволів (наприклад ст. 31 ЦПК), тобто для цивільного процесуального права характерний, як зазначалося, імперативно- диспозитивний метод правового регулювання.
Ці характеристики мають не лише значення теоретичних формул, а й практичних аксіом, без яких неможливою є законність судової діяльності1. У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування, судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» увага судів звертається на необхідність дотримання встановлених правил судочинства, розгляду кожної справи в точній відповідності з законом.
Отже, можна зробити висновок, що цивільні процесуальні відносини — це такі, що виникають на основі норм цивільного процесуального права, індивідуалізовані суспільні зв'язки між судом, що здійснює правосуддя, та учасниками цивільного процесу, які характеризуються наявністю юридичних прав і обов'язків, які забезпечують правильні й швидкі розгляд та вирішення цивільних справ.
Ще точніше сформулювати визначення цивільних процесуальних правовідносин можна наступним чином: цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини, що виникають між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками цивільного процесу в зв'язку з їх діяльністю із забезпечення правосуддя в цивільних справах, у справах наказного та окремого провадження.
Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини характеризуються такими ознаками: виникають на основі норм цивільного процесуального права внаслідок їх реалізації; існують між учасниками суспільних відносин — між судом та іншими учасниками процесу в зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, у справах наказного й окремого провадження, юридично закріплюють взаємну поведінку вказаних суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні процесуальні права та обов'язки; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечується методами правового впливу — санкціями цивільного процесуального права.
Крім того, цивільним процесуальним правовідносинам притаманні такі особливості, як відносність, двосторонність, системність та обов'язкова правова форма.
Процесуальні правовідносини є відносними, якщо за основу поділу береться спосіб конкретизації зобов'язаних осіб. У відносних правовідносинах конкретно визначені як правомочні, так і зобов'язані суб'єкти.
Цивільні процесуальні правовідносини завжди виступають у правовій формі, поза якою існувати не можуть. Правова форма процесуальних відносин — не лише спосіб їх фіксації та закріплення, а й невід'ємна їх складова. Невід'ємність цивільних процесуальних правовідносин визначається тим, що будь-які з процесуальних відносин виникають із дій суду та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюються за правилами процесуального закону. Кожна процесуальна дія особи, яка бере участь у справі, має бути дозволена законом. Дія чи бездіяльність, не дозволені законом, породжують негативні правові наслідки для особи, яка їх вчинила. Так, якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк не виконає вимоги щодо дотримання форми та змісту позовної заяви і подання копій позовної заяви та документів, що до неї додаються, чи не сплатить судовий збір або не оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу (ч. 2 ст. 121 ЦІ1К); або якщо заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга подані після закінчення встановлених строків, то вони залишаються без розгляду, якщо апеляційний су за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (ч. 3 с. 294 ЦПК). Процесуальні дії тягнуть правові наслідки не лише для суду. а й впливають на процесуальне становище кожного учасника справи, їм обов'язково надається правова форма.
Наступною особливістю процесуальних правовідносин є їх системність. Цивільні процесуальні відносини складаються і видозмінюються піл час судової діяльності згідно з її стадіями, утворюючи систему.
Система цивільних правовідносин індивідуальна та самостійна для кожної справи. Вона перебуває в постійному русі залежно від ходу процесу, стадії провадження, кількості суб'єкті беруть участь у процесі.
Будь-яке окремо взяте процесуальне відношення — це елемент (складова) системи цивільних процесуальних відносин, які визначають розвиток процесуальних дій у процесі розгляду та вирішення цивільних справ.
Основою єдності системи цивільних процесуальних відносин є предмет судової діяльності — спірне матеріально-правове відношення. Матеріально-правове відношення визначає можливість та необхідність виникнення процесуального відношення (хоча й не кожного) та системи в цілому, адже процесуальне відношені виникає, як правило, в зв'язку з необхідністю вирішення цивільної справи, в основі якої лежить матеріальне правовідношення.
Система відносин — це самостійна група якісно однорідних суспільних відносин, що характеризуються неповторними індивідуальними ознаками.
Також треба відзначити той факт, що цивільні процесуальні правовідносини завжди є:
двосторонніми, тобто у процесуальних правовідносинах обидві сторони мають права й обов'язки одна стосовно одної
двосуб'єктними. На відміну від цивільного права, в якому відносини можуть бути й багатосуб'єктними (наприклад із договору страхування на користь третьої особи ст. 985 ЦК) у цивільному процесі правовідносини завжди складаються між двома суб'єктами: судом та іншими учасниками процесу.
Істотну допомогу в розумінні суті цивільних процесуальних правовідносин може надати їх порівняння з матеріальними правовідносинами, наприклад з цивільними. Загалом цивільні процесуальні правовідносини здійснюють суттєвий вплив на формування процесуальних інститутів (наприклад, цивільно- правовий режим деяких видів власності (нерухомості) обумовлює наявність у цивільному процесі таких інститутів, як виключна підсудність (ст. 114 ЦПК); припинення зобов'язання смертю фізичної особи за умови нерозривного зв'язку зобов'язання з особою померлого (ст. 608 ЦК) обумовлює наявність у ЦПК відповідної підстави для припинення провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК). Проте між цивільними процесуальними й матеріальними правовідносинами є чимало відмінностей:
Як уже зазначалося, у цивільному процесі правовідносини завжди двосуб'єктні. Хоча дехто з учених не згоден із такою думкою, наводячи як аргумент інститут співучасті в цивільному процесі. Із таким доводом не можна погодитись, адже безпосередніх відносин між співучасниками не виникає.
Кожен із співпозивачів чи співвідповідачів діє в цивільному процесі самостійно (сг. 32 ЦПК). Цивільні процесуальні правовідносини, як зазначалося, завжди є двосторонніми, тобто обидві сторони мають права й обов'язкам одна стосовно одної. У цивільному ж праві відносини можуть бути односторонніми — одна сторона має суб'єктивні права, які кореспондують обов'язкам іншої сторони, наприклад, зобов'язання із договору позички в тому випадку, коли він є реальним (ч. 1 ст. 827 ЦК), або з договору довічного утримання (догляду) (ст. 744 ЦК).
Цивільним правовідносинам притаманна така особливість, як рівність суб'єктів. У цивільних процесуальних правовідносинах може йтися тільки про рівність осіб, які беруть участь у справі, а не про рівність суду та інших учасників правовідносин.
Системність цивільних процесуальних правовідносин, про яку йшлося вище, не притаманна цивільним правовідносинам.
У цивільних процесуальних правовідносинах обов'язковим їх суб'єктом завжди є суд.
Цивільним правовідносинам можуть передувати фактичні відносини. Наприклад, відповідно до ст. 19 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" лише зареєстрований шлюб породжував права й обов'язки подружжя. Тому, якщо чоловік і жінка перебували у фактичних шлюбних відносинах, то між ними не виникали сімейні правовідносини. Це положення діяло до набрання чинності СК 1 січня 2004 р. Стали 74 СК поширила правовий режим спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане фактичним подружжям за час спільного проживання, а ст. 91 СК поширила положення про взаємне утримання подружжя на фактичне подружжя, яке довгий час проживало однією сім'єю.
Таким чином, після набрання чинності СК відносини між чоло ком та жінкою, які не перебувають між собою в зареєстровано шлюбі, стали не лише фактичними, а й правовими.
Стаття 20 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 лип 1944 р. скасувала існуюче право звернення матері до суду позовом щодо встановлення батьківства й стягнення аліментів на утримання дитини, народженої від особи, з якою жінка перебуває в зареєстрованому шлюбі. Фактичний батько дитин що народилася після 8 липня 1944 р., міг перебувати з нею фактичних відносинах, піклуватися про неї, давати кошти на її утримання. Однак правових відносин між ними не існувало. І лише після набрання чинності Основами законодавства СРСР і союзних республік про шлюб і сім'ю з 1 жовтня 1968 р., ст. -16 якого передбачала можливість встановлення батьківства у разі наро ження дитини в незареєстрованому шлюбі як у реєстраційному так і в судовому порядку. Ст. 53 КпШС 1969 р., врегульовуючи це питання, відтворювала положення ст. 16 Основ законодавста СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю. Відносини між батьком та дитиною, народженою в незареєстрованому шлюбі могли бути не лише фактичними, а і юридичними.