§ 4. Заміна неналежного відповідача

Належними сторонами в процесі є суб'єкти спірного (наявного чи ймовірного) матеріального правовідношення.

Неналежна сторона — це особа, стосовно якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб'єктом спірного матеріального правовідношення. Та особа, стосовно якої за обставинами справи виникло припущення, що саме вона є суб'єктом спірного матеріального правовідношення, називається належною стороною.

Належний позивач визначається судом при прийнятті позовної заяви. Передбачається, що при поданні позовної заяви позивач легітимує себе, і суд перевіряє це одразу (ч. 2 ст. 119 ЦПК). Позивач у позовній заяві має вказати зміст позовних вимог, викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, надати докази, що підтверджують кожну обставину. Чи є належним відповідач, при прийнятті позовної заяви встановити не завжди можливо. Тому ЦПК введено процедуру заміни неналежного відповідача (ст. 33).Для заміни первісного відповідача належним відповідачем потрібне клопотання позивача. Заміна можлива на стадії розгляду справи без її припинення.

Належний відповідач у ряді випадків визначається прямою вказівкою закону. Так, належним відповідачем за позовами про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є володілець джерела підвищеної небезпеки, тобто особа, яка на відповідних правових підставах (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним за­собом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку (ст. 1187 ЦК).

Частина 1 ст. 33 ЦПК також указує на можливість залучення судом іншої особи як співвідповідача за клопотанням позивача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Крім того, заміна неналежного від­повідача може бути здійснена лише зі згоди первісного позивача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

§ 5. Процесуальне правонаступництво

Заміна осіб, які є сторонами, третіми особами, фізичних і юридичних осіб, щодо яких відкрито цивільну справу, інши­ми особами внаслідок переходу до них суб'єктивних прав чи обов'язків, називається процесуальним правонаступництвом. Процесуальне правонаступництво можливе за умов: а) універсального або сингулярного правонаступництва ма­теріального цивільного права;

б) наявності судового процесу, порушеного на захист указа­ного права.

У матеріальному праві можливе загальне (універсальне) правонаступництво суб'єктивних цивільних прав — спадкування, припинення існування юридичної особи (ч. 2 ст. 107 ЦК, ст. 1216 ЦК). Допускається перехід окремого суб'єктивного цивільного права (сингулярне правоиаступництво), наприклад відступлення права вимоги (ст. 512 ЦК).

Процесуальне правонаступництво завжди є загальним, тобто правонаступник продовжує участь у процесі замість правопопередника, в усьому обсязі його процесуальних прав і обов'язків.

Якщо спірні правовідносини нерозривно пов'язані з особою правопопередника (аліментні права й обов'язки, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю), правонаступництво в процесі не допускається.

Правонаступник позивача вступає в справу з власної ініціати­ви, правонаступник відповідача може бути залучений судом.

Вступивши у процес на будь-якій його стадії, правонаступник має правове становище правопопередника. Можливі випадки, коли одного позивача, відповідача, третю особу замінюють 2 чи більше суб'єктів. Можлива також заміна кількох процесуальних співучасників у порядку правонаступництва однією особою. У таких випадках правонаступники набувають процесуальних прав й обов'язків по-різному. При заміні однієї особи іншою правонаступник набуває всіх процесуальних прав і обов'язків особи, яку він замінив. При заміні одного позивача чи відповідача кількома особами створюється процесуальна співучасть, за якої кожен із тих, хто заново вступив у процес, набуває самостійно процесуальних прав та обов'язків сторін.

Правонаступники набувають усіх нереалізованих на момент вступу в справу процесуальних прав і обов'язків правопопередників. Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу в справу, є обов'язковими в тій мірі, в якій вони були б обов'язкові для особи, яку замінив правонаступник (ст. 37 ЦПК).

Заявляючи клопотання про вступ у процес як правонаступник, заінтересована особа повинна себе легітимувати як такий учасник процесу й подати відповідні докази у вигляді необхідних доку­ментів, що підтверджують перехід до неї прав і обов'язків правопопередника. Пункт 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК передбачає обов'язок суду зупинити провадження у справі в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають право наступництво. У п. 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК також указується на обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, пере­творення юридичної особи, яка була стороною у справі. Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена (п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Вступ у процес правонаступника не означає початку нового процесу. Процес продовжується з тієї стадії, на якій правонаступник вступив у справу.

Відмінність процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача полягає в тому, що всі процесуальні дії, вчинені неналежним відповідачем, не мають ніяких про­цесуальних наслідків для належного відповідача, крім того, правонаступник вступає у справу на будь-якій стадії цивільного процесу, в той час як неналежний відповідач має бути замінений належним на стадії судового розгляду.