15.2. Основні причини пожеж у сільському господарстві

Основними причинами виникнення пожеж у сільському господарстві можуть бути:

порушення правил техніки безпеки і технічної експлуатації електроустановок та електромереж;

несправність або відсутність на деяких об'єктах системи блискавкозахисту;

порушення правил обладнання місць відпочинку, особливо в польових умовах;

несправність систем живлення і випуску відпрацьованих газів у двигунах внутрішнього згоряння;

несправність або відсутність на вихлопних трубах двигунів іскрогасників;

несправність та аварії ліній електропередач, що проходять через хлібні масиви або біля місць зберігання і переробки сільськогосподарської продукції.

порушення правил користування відкритим вогнем, особливо поблизу місць застосування або зберігання горючих або легкозаймистих речовин;

відсутність або несправність заземлення цистерн з рідинними нафтопродуктами;

порушення правил зберігання мінеральних добрив, кислот, хімічних реактивів та інших матеріалів;

порушення технології скиртування сіна і соломи, зберігання або приготування трав'яного борошна, зберігання зерна, борошна, кормів тощо;

порушення правил експлуатації та технічного обслуговування вентиляційних установок та ін.

15.3. Характеристика матеріалів за ступенем займання і підтримкою горіння

За здатністю загорятись будівельні матеріали поділяються на неспалимі, важкоспалимі і спалимі.

Неспалимі — це такі матеріали, які під дією вогню або високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються.

До неспалимих належать всі природні і штучні неорганічні матеріали, що застосовуються в будівництві; метали; гіпсові та гіпсоволокнисті плити З вмістом органічної речовини не більше 8 % за масою; мінераловатні плити з вмістом синтетичних, крохмальних або бітумних зв'язок до 6 % за масою.

Важкоспалимі — матеріали, які під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються і продовжують горіти, тліти або обвуглюватися при наявності джерела загоряння, а після його вилучення горіння або тління припиняється.

Важкоспалимими є матеріали, що складаються із спалимих і неспалимих складових частин (асфальтовий бетон; гіпсові і бетонні матеріали з вмістом органічного наповнювача більше 8 % за масою; мінераловатні плити з бітумним наповнювачем більше 7—15 %; глиноземні матеріали питомою масою не менше 900 кг/м³, повсть, намочена в глиняному розчині; просочена глибоко антипіренами деревина; цементний фіброліт; полімерні матеріали.

Спалимі матеріали під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються і продовжують горіти, тліти або обвуглюватися після видалення джерела загоряння.

До спалимих належать усі органічні матеріали, що не відповідають вимогам, яким відповідають важкоспалимі і неспалимі матеріали. Це деревина, ліноліум, повсть, пробкові плити, соломисті матеріали тощо.

15.4. Класифікація будівель та споруд за вогнестійкістю

Вогнестійкість — це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції і властивості під дією високих температур пожежі. Вогнестій­кість будівельних конструкцій характеризується межею вогнестійкості, тобто часом, протягом якого будівельна конструкція не втрачає своєї несучої і огороджуючу здатності.

Втрата несучої здатності будівельною конструкцією означає її обвалення, а втрата огороджуючої здатності — прогрівання конструкції під час пожежі до температури, коли при її підвищенні можливий спалах речовин у сусідніх приміщеннях або поява тріщин, через які можуть проникнути продукти горіння в сусідні приміщення.

Вогнестійкість будівель і споруд поділяють на п'ять ступенів І, II, III, IV і V.

Найбільшу межу вогнестійкості в будівлях будь-якого ступеню мають несучі конструкції (стіни, колони) і найменшу — внутрішні стіни (перегородки). Тому вогнестійкість будівель визначається певним діапазоном:

будівлі І ступеню мають вогнестійкість 0,5—2,5 год.,

II — 0,25—2;

III — 0,25—1,

IV — 0,25—0,5.

Вогнестійкість будівель V ступеню не нормується.