0. 1.1. Охорона праці і її зміст

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Охорона праці як наукова дисципліна виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук. Головними об'єктами її дослідження є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва. На підставі цих досліджень розробляються заходи щодо підвищення рівня умов праці на виробництві.

Мета вивчення дисципліни - забезпечити студентів достатнім рівнем знань з питань охорони праці на виробництві та сформувати необхідні в їхній майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички з організації та забезпечення охорони праці на підприємстві.

Завдання дисципліни - ознайомити студентів з поняттям, завданням, значенням охорони праці; організацією охорони праці на виробництві; правовим регулюванням питань охорони праці; поняттям про умови праці, факторами, що їх формують; оцінюванням умов праці; вимогами виробничої санітарії і гігієни прані, санітарними нормами, допустимими рівнями та концентраціями шкідливих виробничих факторів, нормами санітарно-побутового забезпечення працівників; причинами виробничого травматизму, професійних захворювань, їх профілактикою; фізіологічними та психологічними основами праці; основами безпеки праці, електробезпеки, пожежної безпеки.

Предмет дисципліни – характер відношень між адміністрацією і робітниками, спеціалістами господарств, створення гарного психологічного клімату у колективі, зменшення травмування робітників.

Перелік забезпечуючих дисциплін: вища математика, фізика, механіка, оптика, землеробство і рослинництво, меліорація, будівнича механіка, інженерна гідрогеологія, експлуатація насосних станцій, гідротехнічні споруди, основи права.

1.2. Стан охорони праці у світі і в Україні

Згідно статистичним даним Міжнародної організації праці (МОП) у світі в середньому на 100 тис. працюючих припадає до 6 нещасних випадків зі смертельним результатом. У табл. 1.1 наводяться дані про виробничий травматизм у країнах Європи.

Таблиця 1.1.

Загальна кількість смертельних випадків у сфері виробництва на 1000 працюючих ( к_см¹⁰⁰⁰) у деяких країнах Європи (1998р.)

№ п/п	країна	ксм1000	№ п/п	країна	ксм1000
1	Великобританія	0,010	6	Польща	0,057
2	Франція	0,016	7	Австрія	0,067
3	Норвегія	0,020	8	Білорусь	0,089
4	Данія	0,028	9	Україна	0,117
5	Угорщина	0,056	10	Росія	0,134

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відзначає, що травматизм у світі порівнюється з епідемією, що масово знищує людей, смертність від нещасних випадків посідає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань.

Технічний прогрес не знизив, а навпаки, підвищив рівень ризику загибелі від нещасних випадків, як у побуті, так і на виробництві. Кількість нещасних випадків у світі має тенденцію до росту й становить 125 млн. щорічно, 220тис. – зі смертельним результатом. Статистика відзначає :

- кожні 3 хв. у світі на виробництві смертельно травмується 1 чоловік;

- в Україні кожні 5 годин гине 1 чоловік;

- щосекунди у світі в сфері виробництва травмується 4 чоловік;

- в Україні кожні 8 хв. травмується 1 чоловік.

Щомісяця у світі на виробництві травмується населення, рівне по чисельності населенню Парижа.

В Україні щодня на виробництві травмуються в середньому 140-180 чоловік, з них 20 стають інвалідами, 4-5 чоловік умирають. Дуже високий показник травматизму відзначається у вугільній, хімічній, металургійній промисловості й на транспорті.

Причиною високого травматизму на виробництві в Україні є, насамперед, велике зношування технологічного встаткування (у деяких галузях він досяг критичної величини - 80%). На 2001р. більше 800тис. машин і механізмів не відповідають вимогам безпеки (близько 80%), 42 тис. будинків і споруджень перебувають в аварійному стані, більше 3,4 млн. чол. працюють в умовах з порушенням санітарно-гігієнічних норм.

Ще вище рівень травматизму в Україні в невиробничій сфері. У середньому в побутовій сфері щорічно травмується близько 2 млн. чол., з них 70 тис. чол. гине. Найбільш високий рівень смертельних випадків на 1000 чол. відзначений у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Кіровоградській, Чернігівській областях.

Нещасні випадки невиробничої сфери (середня кількість загиблих за рік) розподіляються в такий спосіб: самогубство - 13,2 тис. чіл.; транспорт - 8,0 тис. чіл.; отруєння спиртними напоями - 8,3 тис. чіл., отруєння харчовими продуктами - 4,2 тис. чіл.; насильницька смерть - 6,3 тис. чіл.; утоплення - 4,5 тис. чіл.; падіння з висоти (колодязі, відсутність огородження) - 2,1тис. чіл.; пожежі - 2,1тис. чіл.; поразка електричним струмом - 1,3 тис. чіл.

В останні роки в Україні спостерігається ріст числа професійних захворювань. Щорічно реєструється близько 2,5 тис. захворілих: у вугільній промисловості - 60-62%; металургійної - 12-14%; машинобудуванні - 8-9%; сільському господарстві -3-4%; інших галузях -10-15%. Розподіл по регіонах: Донецька область - 42-44%; Дніпропетровська область - 17-18%; Луганська область - 9-10%; Львівська область - 8-9%; Волинська область - 3-4%.

Відзначено ріст кількості професійних захворювань за рахунок вібрації й шуму (29-31%), запилення й загазованості (38-40%).

Аналіз причин смертності в Україні показує, що саме загибель людей у виробничій і невиробничій сфері веде до зниження чисельності населення (35% всіх смертельних випадків доводиться на чоловіків).

Населення України за останні роки зменшилося з 52 млн. чіл.(1990г) до 47 млн. чіл.(2003г) і вона занесена ООН до реєстру 10-ти вимираючих націй у світі.

Основними причинами загибелі й травматизму людей є:

відсутність належного контролю з боку посадових осіб за дотриманням безпеки праці;

низька трудова й технологічна дисципліна;

недостатня підготовка працівників у питаннях охорони праці;

низька професійна підготовка працівників;

недостатнє забезпечення працівників засобами індивідуального й колективного захисту;

низький рівень впровадження передових технологій, устаткування;

низька культура виробництва.