2.Методологічні засади метатеорії соціальної комунікації

Об'єкт метатеорії: соціальна комунікація в цілому (усі види, рівні, форми, засоби і технології руху змістів у соціальному часі і просторі).

Предмет метатеорії: знання про соціально-комунікаційні явища, добуті різними теоріями. Оскільки ці теорії відносяться до різних наукових комплексів, метатеорія соціальної комунікації здобуває статус міжнаукової узагальнюючої теорії.

Функції:

• пояснювальна;

• описова;

• прогностична;

• трансляційна – перенесення узагальненого знання з однієї окремої дисципліни в іншу;

• стратегічна – орієнтація в напрямках подальших наукових пошуків;

• термінологічна – упорядкування й узгодження термінологічних систем складових наук;

• практична – сприяння розв’язанню комплексних практичних проблем;

• методологічна – уточнення об'єкта, предмета, меж і умов застосування конкретних теорій;

• загальнонаукова – розкриття змісту загальнонаукових категорій, що входять до апарату метатеорії; у даному випадку – поняття соціальної комунікації і похідних від нього;

• світоглядна – сприяння формуванню професійного світогляду фахівців (соціально-комунікаційних працівників).

Зміст метатеорій складається з узагальнення проблематики складових дисциплін, а також власної проблематики, пов'язаної з виконанням стратегічних, практичних, методологічних і загальнонаукових функцій.

Емпіричні методи:

- порівняння,

- аналогії,

- типологізації,

- моделювання,

- формалізації.

Загальнонаукові методологічні підходи:

- системний,

- інформаційний,

- функціональний і ін.

Джерела: зміст окремих дисциплін, як фундаментальних наук, так і прикладних.

3.Прогнозування розвитку соціальних комунікацій та науки про неї.

У розвитку соціальних комунікацій можна передбачити продовження інформаційної революції, яка пов’язана з появою і поширенням все нових і нових технологій, і все більшою прив’язанністю різних сфер життя до Всесвітньої мережі Інтернет.

Олександр Рунов: «Доля мережевого суспільства майбутнього залежить від його соціальної організації, виникнення інформаційного імперіалізму в комунікаційному середовищі світового товариства; втрата національного інформаційного суверенітету; широкий розвиток опосередкованих форм людського спілкування, що допускають неоднозначну ідентифікацію суб’єктів спілкування, віртуалізація реальності; посилення характеру комунікації, що сама себе відтворює, розростання мережевих структур; зниження здатності суспільства до підтримання соціального порядку; розширення діапазону комунікації шляхом перетворення локального акта в публічний акт; технізація культури; послаблення культурного фона комунікації, тиск універсальної мови агресивної культури; послаблення ролі традиції в комунікації і перетворення капіталізму в панкапіталізм; посилення самореферентності комунікації; ріст маргіналізації свідомості і тенденцій перетворення суспільства в «суспільство спектаклю» завдяки широкому використанню симуляторів; зниження авторитета об’єктивного знання; збільшення авторитету конвенціального знання, конструювання епістем через мас-медіа; перехід від діалогу до полілогу при з’ясуванні істини; розмиття меж смислових конструкцій і плюралізм концептуальних просторів; підвищення дискурсивності знань; розширення джерел і способів отримування й продукування різноманітних інформаційних середовищ – симуляторів громадянського суспільства; розширення можливості криміналізації суспільства й тероризм та, як наслідок, життя в системі електронних замків, сигналізацій й он-лайн поліцейського контролю; розширення (не завжди виправдане) гедоністичних можливостей».

Завдання для самостійної роботи

1.Розгляньте схему “Система соціально-комунікативних наук”, визначте (опишіть) місце базової для вашого фаху наукової дисципліни (до якого комплексу і підкомплексу вона належить…) − теорії масової комунікації, теорії та історії журналістики, теорії видавничої справи та редагування, теорії реклами та зв’язків з громадськістю. Обґрунтуйте свою думку.

Відповідно до схеми “Система соціально-комунікативних наук”:

- теорія масової комунікації відноситься до культурознавчого підкомплексу – IS;

- журналістика відноситься до складу суспільствознавчих наук – S, виходячи з цього робимо висновок, що дві її основні складові: теорія та історія журналістики також посідають місце серед суспільствознавчих наук (комплекс S).