1.Система соціально-комунікаційних наук

X

природничі науки (природознавство)

астрономія, геологія, механіка, фізика, хімія, біологія та ін..

Y

узагальнюючі, умоглядні науки

філософія, богослів'я, математика

I

людинознавчі науки, предметами яких служать різні боки людської особистості

психологія особистості, педагогіка, психіатрія, акмеологія, валеологія, геронтологія, педіатрія

S

суспільствознавчі науки утворюють розвинені наукові цикли

лінгвістика, літературознавство, журналістика, філологія, естетика і мистецтвознавство, етика і юриспруденція, історія, політологія, соціологія, економіка, соціальна психологія

IX

біогуманітарний підкомплекс

науки, що вивчають грані зіткнення натуральної природи й особистісної суб'єктивної реальності

медицина, фізіологія людини, біологічна антропологія, яка досліджує біологічну еволюцію хомо сапиєнс, етнопсихологія, психогенетика

IS

культурознавчий підкомплекс

науки, об'єктом яких є особистість і суспільство в їхньому взаємозв'язку

культурологія (загальна теорія культури), соціологія культури, історія культури, археологія, семіотика, книгознавство, теорія масової комунікації. бібліотекознавство.

SX

підкомплекс технічних наук

науки, об'єктом яких є перетворення природи в інтересах суспільства

автоматика, обчислювальна техніка, інформатика, радіотехніка, телебачення, телефонія і телеграфія, радіолокація і радіонавігація, поліграфічна техніка

Серед людинознавчих наук:

І.1.

Психологія спілкування

У центр людського спілкування

А. А. Леонтьєв ставить мовну діяльність, тому в психології спілкування центральне місце приділяється психолінгвістиці.

І.2.

Педагогіка

Деякі автори звертаються до поняття «педагогічне спілкування» і описують навчання як взаємодію таких трьох головних компонентів: викладач-змістовна навчальна інформація-учень (учні). У зв'язку з комп'ютеризацією педагогічного процесу з'явився термін «педагогічна інформатика». Очевидно, що педагогічна діяльність – це спеціально організована комунікаційна діяльність, метою якої є навчання і виховання учнів. У ролі комуніканта тут виступає педагогічний колектив, а в ролі реципієнтів – групи учнів.

І.3.

Психоаналіз

комунікаційна взаємодія Его, Ід (Воно), Суперего – 3. Фройд; комунікабельність психологічних типів – К. Юнг; «справжнє спілкування» у соціальній групі – К. Роджерс.

Серед суспільствознавчих наук:

S.1.

Лінгвістика

вивчає знакові засоби усної комунікації, щоправда, переважно вербальні; невербальні знаки – об'єкт паралінгвістики.

S.2.

Літературознавство

має своїм предметом один з документних каналів, що забезпечують трансляцію плодів словесної творчості; особливо яскраво комунікаційний підхід виражений у структурному літературознавстві.

S.3.

Мистецтвознавство

вивчає документні і недокументні канали поширення естетичних змістів, намагаючись осягнути закони впливу творів мистецтва на публіку.

S.4.

Журналістика

прикладне соціально-комунікаційне вчення.

Культурознавчий підкомплекс:

IS.1.

Соціологія культури

вивчає практику спілкування різних соціальних груп із соціально-комунікаційними інститутами: література, театр, кіно, бібліотеки й ін.

IS.2.

Семіотика

включає до свого складу семіотику соціальної комунікації.

IS.3.

Книгознавство

вивчає книжкову культуру в історичному і сучасному аспекті.

IS.4.

Теорія масової комунікації

масова комунікація з 30-х років XX століття (X. Ортега-і-Гассет) привертає увагу культурологів.

IS.5.

Інші прикладні культурознавчі дисципліни

бібліотекознавство, бібліографознавство, архівістика, музеєзнавство, бібліополістика (навчання про книжкову торгівлю), теорія і практика літературного редагування і книговидання.

Підкомплекс технічних наук:

SX

Технічні дисципліни

вивчають соціально-комунікаційну проблематику в аспекті формування і розвитку матеріально-технічної бази соціальної комунікації. Орієнтуються на схему технічної комунікації, що абстрагується від змісту переданих повідомлень. Однак важливість технічного забезпечення значеннєвої комунікації досить очевидна, і перспективи становлення мультимедійной електронної комунікації додають цьому забезпеченню високу актуальність і значимість.

Проміжне місце між технічними і суспільствознавчими дисциплінами займає наукова інформатика, що вивчає наукову комунікацію і шляхи її удосконалювання за рахунок використання комп'ютерної техніки і телекомунікації, а також інші «інформатики» (економічна, педагогічна, військова і т.п.).

Узагальнюючі дисципліни:

Y

Філософія

Усяке співробітництво є комунікація, звідси – пріоритет комунікаційної проблематики в західній філософії др.пол. XX ст. Найбільш авторитетні філософські вчення «комунікаційного напрямку»:

• Аналітична філософія (ф-я аналізу мови, або лінгвістична ф-я) – Л. Вітгенштейн, Р. Карнап, Дж. Мур, Дж. Остін, У. Куайн.

• Філософська герменевтика – Г.Г. Гадамер, Е. Бетті, П. Рікер, Л. Парейсон, Дж. Ваттімо.

• Екзистенціалізм – К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті, Г. Марсель.

• Діалогічний персоналізм – М. Бубер, Е. Левінас.

• Структуралізм: лінгвістичний структуралізм (М. Трубецькой, Р. Якобсон); антропологічний структуралізм (К. Леві-Стросс, Л. Леві-Брюль); структуралізм історії, «археологія знання», що розкриває механізм соціальної пам'яті (М. Фуко); несвідоме, структуроване як мова (Ж. Лакан).

• Епістемологія (навчання про наукове пізнання) – наукові революції (Т. Кун), критичний раціоналізм К. Поппера з ідеями «фальсифікації наукового знання» і «світом об'єктивного знання».

• Теорія символічних форм Е. Кассірера, що зводить філософію культури до філософії символізму; також семіотичні праці Ч. Морріса .

• Теорія комунікативної дії Ю. Хабермаса (80-і рр.) – комунікативна поведінка, розрахована на досягнення взаєморозуміння між людьми – єдиний шлях до розв’язання соціальних, національних, культурних конфліктів, до самореалізації особистості, до протистояння влади.