Розділ II. Структура процесу самовиховання
Виникнення педагогіки зумовлене потребою суспільства в ефективній підготовці підростаючого покоління до життя. У своєму розвитку вона подолала такі стадії: народна педагогіка, духовна педагогіка, світська педагогіка.
Добре відомо, що коли дитина ще не досягла зрілого віку, коли не може адекватно реагувати і свідомо міркувати про те, як І для чого на неї впливають, вона легко піддається впливу з боку авторитетних для неї осіб. Вперше дитина пробує осмислювати те, що відбувається з нею і навколо неї, у віці від семи до дванадцяти років, коли в неї починають формуватися, а потім активно розвиватися інтелектуальні функції. Доти ставлення дитини до почутого і побаченого базується здебільшого на довірі до авторитетів, у ролі якого виступають батьки, вихователі та інші значущі для неї особи, яких вона вважає авторитетами у всьому. Тут виявляється інший метод впливу, який називається наслідуванням; сила цього методу настільки велика, що переважна більшість людей навіть ті чи інші свої почуття і стани переживає тільки через наслідування, хоч і не завпеди це усвідомлює. Те саме стосується і вибраної моделі поведінки. Ще більш ефективним і дієвим фактором впливу на психіку людини можна вважати самонавіювання, в основі якого лежить не що інше, як віра, яка, коли немає знань і досвіду, перетворюється на вірування (тобто переконання, які здебільшого базуються на упередженнях) і на рівні догми керує всім цим процесом, викликаючи, пробуджуючи і спрямовуючи роботу психіки людини у вибраному напрямі. У такий спосіб люди вчаться (точніше, їх привчають) вірити в певні ідеї і відповідно до цих ідей поводитися.
Стосовно навіювання – як методу навчання нового досвіду і нового знання, то цей процес включає такі складові: авторитет наставника плюс багаторазове повторення на фоні певного емоційного стану (наприклад, стан страху або, навпаки, емоційного піднесення), і незрілій свідомості можна прищепити будь-яку ідею, а потім і міцно закріпити її в ній. Водночас ідеї, фантазії, вірування, можливості можуть бути навіяні, тільки якщо вони сприйняті особистістю. Далі у цьому процесі все вирішують тенденція, повторюваність, частота, і тоді кількість переростає в якість сприйняття: повторюваність, наприклад, дає можливість звикнути до певного явища, предмета, вважати його добре відомим, легко впізнаваним, частота допомагає ідеї закріпитися у свідомості, а тенденція схиляє людину до формування певної установки щодо подій, явищ і людей, з якими вона стикається. А це фактично означає: якщо певні ідеї, вірування повторені багатократно, то через деякий час вони можуть стати умовно-рефлекторною частиною поведінки людини, тобто формується динамічний стереотип поведінки, в основу якого покладено вже відомий нам принцип – «стимул – реакція». [6]
На особливу увагу і окремий розгляд заслуговує такий провідний чинник навіювання, як страх, що фактично є паливом, який живить цей процес. Таку його виняткову роль в ефективності та дієвості навіювання можна пояснити так.
Кожен у дитинстві переживав стан, коли несформованою свідомістю володіли страх і самотність. Закріпившись із часом у незрілій психіці дитини, ці стани можуть супроводжувати людину все її життя або принаймні бути фоном, на якому розвивається її психіка. Американський психолог і психіатр Карен Хорні ґрунтовно описала значення дитячих переживань для формування і функціонування особистості у дорослого. Згідно з її теорією, для дитинства характерні дві потреби: в задоволенні та в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні та ін. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці, в цьому випадку – бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки ворожого світу. І якщо поведінка і ставлення батьків до дитини не гарантують задоволення потреби в безпеці, то особистість, імовірно, буде розвиватися в патологічному напрямі. В такому випадку у дитини зароджується базальна тривога, відчуття самотності й безпорадності перед потенційно небезпечним світом. У ширшому розумінні базальна тривожність означає емоційну ізоляцію, тим більш нестерпну, що вона поєднується з відчуттям внутрішньої слабкості «Я», несе в собі зародок потенційного конфлікту між бажанням покладатися на інших і неможливістю зробити це внаслідок недовіри і ворожості до них, що з'являється із глибини внутрішнього світу. Неминучим наслідком усього цього є те, що людині доводиться затрачати левову частку своєї енергії на заспокоєння і зміцнення впевненості в собі. У подальшому почуття тривожності трансформується в різновиди страху, які супроводжують людину протягом усього її життя. Всі ці страхи, які виникають у ранньому дитинстві, утворюють у подальшому ядро всіх людських проблем і не дають людині почуватися впевнено і реалізовувати свій потенціал. Саме такий страх «підживлює ґрунт» для різного виду навіювань, результатом яких є поведінка, яку психологи називають невротичною. Застосовуючи запуск ракети як метафору, можна вважати минулі навіювання системою управління, а планом старту – особливі стимули. Однак, щоб ракета могла рухатися, необхідне паливо; в нашій метафорі таким паливом, яке рухає цю складну систему, і є описаний нами страх. Ця містична сила містить у собі в прихованому вигляді емоції, за збудження яких людина демонструє сильні психічні та ментальні (розумові) реакції і дії, істинні причини яких вона сама рідко усвідомлює.
Капсули негативних емоцій, що живлять навіювання, яким підпорядкована людина, можуть передаватися нам від батьків, тобто генетично, або ми їх набуваємо через несприятливі події у нашому житті, або це програмування (цілеспрямоване або мимовільне) ззовні завдяки оточенню. Чому ми підпорядковані програмуванню ззовні? Тому, що у людини протягом усього життя на основі особистого негативного досвіду сформувалися певні думки - страхи, які послаблюють захисну систему організму і так дозволяють чужій енергії увійти в її енергетичне поле; більше того, можна навіть сказати, що вони самі притягують до себе вплив ззовні так само, як неготовність до війни провокує агресора або можливість украсти породжує злодія.
У світлі сказаного є необхідність уважно проаналізувати, яким особливостям формування піддається навіювання і самонавіювання, які в сумі зумовлюють вибір особистістю певної лінії поведінки.
Отже, почати треба з того, що на рівні слів, почутих від батьків і певного оточення, у людини формується Я–образ, ядро якого становить поєднання уявлень людини про себе з уявленнями про неї інших. Це, у свою чергу, сприяє формуванню у свідомості людини певної системи переконань або віри, з якими вона через деякий час починає себе ототожнювати. Якщо, наприклад, системи віри людини (переконання) говорять їй, що її «ніхто не любить», вона «ні на що не здатна», то людина, не усвідомлюючи цього, починає так спотворювати реальність, щоб підтвердити власний образ світу (образ світу – це результат приписування суб'єктивних значень об'єктам, які ми сприймаємо). Така людина починає діяти під впливом «негативної галюцинації», що змушує її заперечувати зовнішню інформацію, яка б могла довести, що її переконання стосовно власного «Я» є хибними. Власні переконання настільки гіпнотизують людину, що змушують її робити лише такі кроки, які підтверджують ці навіювання, точніше самонавіювання, яке має ще більший вплив, ніж навіювання, оскільки, перебуваючи на самоті з самою собою протягом тривалого часу, людина здатна таких «монстрів» виростити у своїй психіці, що жодний вплив ззовні з ним не зрівняється. Таким чином, людина, як згодом з'ясовується, по суті бігає замкненим колом, не усвідомлюючи того, що власне з нею відбувається. У чому причина такої поведінки?
Будь-яка поведінка, будь-яка навичка, будь-яке переконання, якого ми дотримуємося, залежить від того, який патерн покладений в основу їх функціонування; саме він і визначає їх і утримує цілісність особистості. [8]
Патерн – термін, який позначає взірець або шаблон, що описує певну послідовність мислительних або реальних дій; іншими словами, це по суті, добре засвоєний стереотип. Для чого треба вивчати це явище? Для того, що коли ми почнемо розпізнавати основні шаблони і структури мислення й усвідомлювати їх наявність у нашій свідомості, точніше підсвідомості, то стає можливо звільнитися від тиску численних обмежень, які базуються на непродуктивних патернах.
Основними «винуватцями» формування непродуктивних патернів поведінки можна вважати деструктивне оточення і ригідну (негнучку) авторитарну освіту. Тут необхідно зазначити, що тиск найближчого оточення і соціальна пропаганда настільки обмежують людину, зменшуючи її самостійність і пригнічуючи незалежність судження, що вона з часом починає підміняти власні смаки й оцінки зовнішніми, соціально прийнятними стандартами. Наприклад, суспільство може нав'язати особистості спотворені погляди на людську природу, зокрема на те, що один з основних інстинктів людини – сексуальний, по суті є гріховним і його необхідно контролювати, пригнічувати, і намагатися всіляко підкоряти своїй волі. Зайве говорити, що така установка є необґрунтованою та хибною і здебільшого відображає страх перед цією таємничою силою тих людей, які з огляду на певні свої комплекси не здатні реалізувати цю природну потребу в нормальний спосіб.
Отже, коли вже в особистості сформувалися певні патерни, то вони стають на заваді психологічному розвиткові особистості, оскільки зменшують гнучкість і відкритість, необхідні для продуктивної й адекватної реакції людини в різноманітних ситуаціях.
Боротьба проти засилля непродуктивних патернів починається, як уже зазначалося, з розпізнавання й усвідомлення їх у собі: чим більше людина усвідомлює структуру й особливості їх вияву, тим більшою мірою вона може контролювати поведінку і своє життя взагалі. Здатність виявляти та ідентифікувати (розпізнавати) патерни і структури, покладені в основу нашого досвіду, є секретом успіху швидкого навчання, самопізнання і формування продуктивних стосунків з оточенням.