ІІ модуль
Фактори формування Київської давньоруської держави
Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави — Київської Русі.
Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель.
Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціальноекономічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами . Інтеграційні політикоекономічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризувалися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму .
У процесі формування давньоруської державності можна, таким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві.
Причини феодальної роздробленості Київської русі
Головною причиною стала політична. Величезні простору Східно-Європейської рівнини, численні племена, як слов'янського, так і неслов'янського походження, що знаходяться на різній стадії розвитку - все це сприяло децентралізації держави. Тільки сильна влада, зосереджена в руках однієї людини, князя, могла утримати державний організм від розпаду. А великий київський князь вже не міг повністю контролювати з центру політику місцевих князів, все більше князів виходили з-під його влади, і в 30-і рр.. XII в. він контролював тільки територію навколо Києва. Удільні князі, відчувши слабкість центру, тепер не бажали ділитися своїми доходами з центром, а місцеві бояри активно підтримували їх у цьому. Крім того, місцевим боярству були потрібні сильні і самостійні князі на місцях, що також сприяло створенню власної державної структури і відмирання інституту центральної влади. Таким чином, діючи в корисливих інтересах, місцева знать знехтувала єдністю і могутністю Русі.
Наступною причиною феодальної роздробленості стала соціальна. До початку XII ст. ускладнилася соціальна структура давньоруського суспільства: з'явилися велике боярство, духовенство, торговці, ремісники, міські низи. До того ж зароджувалося дворянство, слугувало князю в обмін на земельне дарування. Його соціальна активність була дуже висока. У кожному центрі за питомими князями стояла значна сила в особі бояр зі своїми васалами, багата верхівка міст, церковні ієрархи. Ускладнена соціальна структура суспільства також сприяла відособленості земель.
Економічна причина. У рамках єдиної держави за три століття склалися самостійні економічні райони, виросли нові міста, зародилися великі вотчинні володіння боярства, монастирів і церкви. Натуральний характер господарства надавав правителям кожного регіону можливість відокремитися від центру і існувати як самостійної землі або князівства. Багато в чому це відбувалося завдяки швидкому збагаченню деякої частини населення, яка керувала цієї землею. Її прагнення поліпшити свій добробут також вело до феодальної роздробленості.
У XII в. сприяла феодальної роздробленості і зовнішньополітична обстановка. Русь в цей період не мала серйозних супротивників, тому що великі князі київські зробили багато чого, щоб забезпечити безпеку своїх кордонів. Мине трохи менше століття, і Русь зіткнеться з грізним супротивником в особі монголо-татар, але процес розпаду Русі до цього часу зайде вже занадто далеко, організовувати опір російських земель буде нікому.
Не слід забувати і про таку причину роздробленості Київської Русі, як втрата Києвом значення великого торгового міста на шляху "із варяг в греки". Уже в ХІ-ХП ст. в період хрестових походів основні торгово-транспортні шляхи перемістились на Середземне море. Головним торговим посередником між Європою і Азією стали Венеція і Генуя. Поступово Київ починає втрачати статус великого міжнародного центру торгівлі. У Києві залишалось все менше засобів для підтримання сильної централізованої влади, для утримання адміністративного апарату і єдиного війська.