4. Які ознаки державності сформувалися в процесі національно-визвольної війни xvIст.
В ході національно-визвольної війни розпочався інтенсивний процес ліквідації органів влади та адміністративно-територіального устрою Польщі і творення, натомість, українських державних інституцій: центральних і місцевих органів влади, закріплення територій, судових установ, армії, нової соціальної структури. Протягом весни-літа 1648 р. визріває автономістська ідея, закладаються основи політики, яку відомий історик В. Липинський влучно назвав політикою козацького автономізму.
Переосмислення результатів і уроків боротьби дозволило Б. Хмельницькому впродовж першої половини 1649 р. вперше в історії української суспільно-політичної думки нового часу сформувати національно-державну ідею, яка стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть і передбачала створення незалежної держави в етнічних межах України як спадкоємиці Київської Русі.
Характерними ознаками Української козацької держави, яка поступово творилася в ході національно-визвольної війни, були:
1.Політична влада – власний уряд – гетьман і старшина.
2.Територія – від р. Случ на заході до московського кордону на сході, від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні; приблизно 200 тис. кв. км.
3.Політико-адміністративний устрій – поділ на полки і сотні; 1649 р. – 16 полків.1650 – 20.
4.Суд і судочинство – У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду(при гетьманові), полкових і сотенних судів
5.Військо – 100-150тис. осіб
6.Фіскальна система – податки йшли у військовий скарб.
7.Соціальна структура суспільства – ліквідовано стан великих і середніх землевласників; провідна роль у суспільстві перейшла до козацького стану; селянство здобуло особисту свободу; провідна роль у житті міст перейшла до українців.
9. За свідченнями сучасників, наприкінці 1649 р. розпочалося карбування державної монети
8.Міжнародні відносини – активна зовнішньополітична діяльність.(дипломатичні контакти з Росією, Туречиною, Кримськоим ханством, Молдавією, Швецією тощо)
10. „Військо Запорозьке " мало власну державну символіку: прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом.
5.Процес воз`єднання західноукраїнських земель з урср
23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано пакт про ненапад, а також таємний протокол Ріббентропа-Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої території України) мали бути передані СРСР.
Радянсько-німецький договір розв'язав Гітлеру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.
17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні і Західній Білорусії. Розпочалася "визвольна місія" Червоної армії для захисту "єдинокровних братів" - українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Ріббентропа-Молотова. СРСР, по суті, вступив у Другу світову війну на боці Німеччини і включився у поділ світу.
22 вересня частини Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської кампанії відбувся парад радянських і німецьких військ. 28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі (напередодні німецькі війська окупували Варшаву), був підтверджений новим договором - про дружбу і кордон.
У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території з 37,1 % населення (12 млн. чол.).
Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939р. під контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.
На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено б областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.
Менш як через рік було законодавчо оформлено і включення до складу УРСР територій, повернених у Румунії — Північної Буковини та придунайських земель. У червні 1940 p., враховуючи радянсько-німецьку домовленість про розмежування сфер впливу, СРСР в ультимативній формі заявив Румунії про передачу йому Бессарабії та Буковини. 28 червня південна група військ Червоної Армії під командуванням Г. Жукова перейшла р. Дністер і вступила на ці території. 2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано її УРСР. До складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.
6. Політика воєнного комунізму і чому була скасована
У травні 1918р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Зона передбачала заборону приватної торгівлі хлібом, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати його у селянських господарствах. Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони. У січні 1919 р. було введено продовольчу розкладку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом — і всіх сільськогосподарських продуктів.
Одночасно на селі будувався комунізм. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Це стало фактичною відмовою від політики, проголошеної більшовиками у Декреті про землю.
Процес "комунізації" села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але це були, здебільшого, малоефективні господарства, соціальною базою яких стали найбідніші верстви населення.
Проведення політики "воєнного комунізму" у промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про її націоналізацію. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників у 5 осіб за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.
Політика "воєнного комунізму" означала встановлення цілковитого державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).
Характерними рисами політики "воєнного комунізму" були введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, запровадження карткової системи.
Одним із екстремальних проявів цієї політики стала "мілітаризація праці": вводилася загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея організації трудових таборів. Проводились мобілізації на роботи т. зв. "буржуазних елементів". Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію у розмірі 10 млрд крб.
Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, призвів до появи "комуністичних суботників" (безплатної праці у вихідні дні). З часом така добровільна форма праці набула обов'язкового характеру.
У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією.
Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією стали терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків, жертвами "червоного терору" у період 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік.
У результаті політики "воєнного комунізму" відбулося катастрофічне падіння виробництва, зросли ціни, інфляція, процвітали "чорний ринок" та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися.
Політика "воєнного комунізму" значно вплинула на суспільну свідомість: комуністичне суспільство почало ототожнюватися з "воєнним комунізмом".
Ще одним суттєвим наслідком періоду "воєнного комунізму" було встановлення політичної диктатури, яка означала знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів), і ліквідацію не-більшовицьких партій. Тим самим було закладено підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразка. Важливим методом більшовицької влади став терор — політика залякування та насильства, розправи з політичними противниками. Головна його мета—зламати у супротивника волю до опору.