Міністерство оборони україни

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

«ДУТ»

КАФЕДРА № 43

(військово-гуманітарних дисциплін)

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Військове навчання та виховання»

Тема: «Активні методи навчання в/сл. Їх характеристика»

Виконав:

курсант навчальної групи 291

ст.солдат Т.В. ВОЛИК

Перевірила:

старший викладач кафедри № 43

підполковник

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………	3
РОЗДІЛ I. САМОВИХОВАННЯ ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ ШЛЯХІВ СТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНИХ ЯКОСТЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ..	4
РОЗДІЛ II. СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ САМОВИХОВАННЯ ………………...	9
РОЗДІЛ III. МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ………..	15
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...	23
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...	25

ВСТУП

Актуальність теми. Дана тема особливо актуальна, тому як виховання являє собою складний динамічний процес. його цілі, зміст змінюються відповідно до вікових та індивідуальних властивостей військовослужбовців. на всіх етапах проходження військової служби військовослужбовець може активно займатись самовихованням, а потім можливі спади, зупинки. це залежить від багатьох факторів: від здатності керувати своєю поведінкою, від морально-вольових якостей тому офіцеру педагогу необхідно відшукати основні механізми розвитку потреби у самовихованні, визначити його детермінанти.

Використовуючи закон соціальної спадковості, кожний, хто отримав контроль над мозком людини, може за допомогою інтенсивного навчання закріпити у свідомості дитини будь-яку думку, істинну або хибну, таким чином, що дитина буде вважати її правильною і сприймати як частину власного особистісного «Я» так само, як будь-яку клітину або орган свого тіла (і її природу так само важко буде змінити). За допомогою закону соціальної спадковості батьки, вихователі, оточення прищеплюють дитині догми, вірування, стереотипи, й утримують все це у її свідомості доти, доки вона не прийме їх і не закріпить як невід'ємну частину своїх вірувань; причому їх можна так закріпити, що в цій свідомості ніколи більше не знайдеться місця для інших поглядів і думок.

Мета роботи – проаналізувати активні методи навчання в/с та їх характеристику.

^{Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати наступні завдання:}

• дослідити самовиховання як один з основних шляхів становлення відповідних якостей військовослужбовця;

• охарактеризувати структуру процесу самовиховання;

• визначити методи виховання військовослужбовців.

Об‘єкт роботи:виховання,навчання та розвиток в/с.

Предмет роботи: методи процесу виховання.

РОЗДІЛ I.

Самовиховання як один з основних шляхів становлення відповідних якостей військовослужбовця

Серед основних умов, які визначають ефективність виховання військовослужбовців, особливе місце посідають методи виховання. Це пов’язано з тим, що, по-перше, вони обумовлюють характер взаємовідносин вихователів і вихованців, що складає серцевину всього виховного процесу, по-друге, новими досягненнями педагогічної науки та практики, по-третє, без сучасних ефективних методів виховання найкращі цілі, ідеали та зміст військового виховання позостануться тільки в намірах їх організаторів, по-четверте, відповідальними завданнями виховання українських військовослужбовців, які визначені в Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України та низкою інших державних документах. Поняття «метод виховання» є досить складним. Це обумовлено надзвичайною багатогранністю і різнобічністю того процесу, який повинна відображати ця педагогічна категорія. Ось чому в педагогіці до цього часу не припиняються дискусії відносно розкриття сутності методів виховання та їх класифікації. Поняття «метод» запозичений із західноєвропейських мов: німецьке слово methode, англійське – method, французьке – methode. Грецьке слово «methodos» означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини. У педагогічній практиці метод виступає як «спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об’єкта» [1]. У той же час у педагогіці немає єдиного підходу до визначення методів виховання. Про це, наприклад, свідчать три наступних визначення методів виховання, які маються у вітчизняній педагогіці. «Методи виховання – сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення» [1]. Деякі автори під методом виховання розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям [8]. Інші методи пов’язують з цілями виховання. «Цілі виховання можуть бути загальними і частковими. Оскільки часткові цілі виховання випливають із загальної мети формування особистості, можна на цій основі дати формулювання методу. Методи – це оптимальні підходи до ефективного розв’язання тих виховних завдань, які визначаються метою виховання» [4]. На нашу думку, найбільш обґрунтованими є підходи тих вчених, які методи виховання визначають як сукупність специфічних прийомів і способів виховної роботи для досягнення поставлених виховних цілей. Тому що, по-перше, їх не можна звести до шляхів чи оптимальних підходів виховання, які визначають тільки певні наміри та напрямки виховної роботи, наприклад, фізичного чи морального. Напрямки та методи виховної роботи – це різні поняття, хоча вони знаходяться у діалектичному взаємозв’язку, тому що методи забезпечують практичне здійснення та ефективність відповідних напрямків виховання. По-друге, характер взаємодії вихователя і вихованця визначається власне методами виховання, за допомогою яких перший здійснює певні виховні впливи на другого. Методи виховання – це сукупність однорідних виховних впливів з метою реалізації виховної мети, основною складовою якої є певний спосіб чи прийом. У цьому аспекті ми згодні з авторами навчального посібника «Методика воспитательной роботы»: «Методи педагогічного впливу – це не набір суто професійних засобів у руках людей, байдужих до долі своїх вихованців, ці методи – живі ставлення живих людей, об’єднаних одним колективом, одними прагненнями, спільною відповідальністю» [6]. По-третє, будь-який метод виховання – це сукупність складних виховних дій, яка передбачає застосування системи педагогічних заходів. Методи виховання – це передусім цілеспрямовано і змістовно організована діяльність. Кожен метод спрямований на вирішення специфічних виховних завдань, які обумовлені цілями вихованнями та особливостями вихованців. Сукупність однорідних методів виконують певні однорідні функції і кожна група методів включає тільки властиві їй прийоми та способи виховних дій, за допомогою яких розв’язуються характерні для даної групи виховні задачі. Тільки системне застосування методів виховання дає суттєві ефекти у виховній діяльності в умовах збройних сил. Кожна група однорідних методів повинна мати конкретну виховну технологію, яка складається із сукупності послідовно виконуваних виховних мір і заходів. Для ефективного використання цієї технології вихователі мають опановувати дієвою методикою виховною роботи, тому що немає загальної технології виховання, а є конкретна, яка відповідає певній групі однорідних методів виховання і конкретним умовам, що склалися у даній виховній системі.

Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу. Способи виховання – це конкретні форми організації життєдіяльності особового складу, які мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження. Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення педагогічних завдань. Однією з актуальних проблем сучасної як загальної теорії виховання, так і військової є проблема класифікації методів виховання. Класифікація – це групування методів виховання за певними ознаками, встановлення зв’язків між групами У процесі розвитку педагогічної науки мали місце різні підходи до їх класифікації. У сучасній педагогіці також немає єдиного погляду щодо цієї проблеми. У зв’язку з тим, що різні автори за основу класифікації методів виховання беруть різні ознаки, існує кілька варіантів класифікації. У 50-х роках ХХ ст. у радянській педагогіці популярною була класифікація, в якій методи виховання поділялися на три групи: методи словесні (розповідь, бесіда, диспут, лекція, приклад); методи привчання (практичні методи: тренування, доручення, гра, труд); методи заохочення, покарання (додаткові методи, спрямовані здебільшого на виховання дисциплінованості вихованців) [9]. У 60-х роках ХХ ст. було обґрунтовано нову систему методів виховання, в якій основним критерієм цінності кожного методу було його сприяння досягненню цілей формування особистості вихованця згідно з ідеалами суспільства. У зв’язку з цим запроновано іншу послідовність і групу методів: методи формування морального досвіду в поведінці та діяльності (методи привчання, методи організації суспільно корисної діяльності, методи використання творчої гри, змагання); методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції); додаткові методи виховання (заохочення і покарання). В 70-х роках ХХ ст. знайшла своє застосування класифікація методів виховання на ідеї систематичного засвоєння всього багатства знань, накопичених людством, згідно з якою виділяють такі групи методів: методи виховання, що використовуються в навчальному процесі; методи виховання в процесі суспільно-практичної діяльності; методи педагогічного спілкування [7]. Наступний варіант класифікації грунтується на взаємозв’язку процесів формування свідомості, поведінки та діяльності. Перша група – методи прогнозування виховних цілей і шляхів їх досягнення, друга – методи інформаційно-пропагандистського характеру, третя – орієнтаційно-діяльнісні методи, четверта – методи оцінки. В російській педагогіці найбільш популярна класифікація методів виховання за В.О.Сластьоніним. Перша група – методи формування свідомості особистості, в основі яких лежить слово педагога. Друга група – методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки, які ґрунтуються на практичних діях вихованців. Третя група – методи стимулювання діяльності та поведінки, які в своїй основі мають емоційні аспекти засобів стимулювання. Четверта група – методи самовиховання.

У вітчизняній педагогіці найбільшої популярності набула класифікація методів виховання за рекомендаціями С.У.Гончаренка: методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад); методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій); методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення). [3]

Автори навчального посібника «Военная психология и педагогика» пропонують такий варіант класифікації методів виховання у Збройних силах Росії: традиційно нормативні (переконання, вправи, заохочення, примус і приклад); інноваційно-діяльнісні (моделювання, алгоритмізація, творча інваріантність тощо); неформально-міжособові (здійснюються через особистісно значущих військовослужбовців, товаришів по службі, знайомих тощо); рефлексивні та тренінгово-ігрові (соціально-психологічні тренінги, ділові гри, самоаналіз тощо).

Тому цю спадщину слід критично аналізувати, засвоїти позитивний досвід і творчо використовувати у вихованні особового складу. Постійний обмін думками, досвідом – необхідна передумова вдосконалення теорії військового виховання, підвищення педагогічної майстерності вихователів. Виникає запитання: «Який варіант більш оптимальний для виховання особового складу Збройних сил України?» Безперечно, кожен варіант має свої як позитивні аспекти, так і певні недоліки. Відповідь така: по-перше, той, який найбільш оптимально сприяє реалізації основних цілей виховання українських військовослужбовців та отримання ефективних результатів у виховному процесі; по-друге, який забезпечує ефективність виховних заходів в умовах Збройних сил України; по-третє, який найбільш відповідає завданням національного виховання і сучасним гуманістичним концепціям виховання; по-четверте, який забезпечує оптимальну методику виховної роботи з  різними категоріями військовослужбовців в умовах сьогодення.

Окрім цього, слід мати на увазі ще такі аспекти методики виховання українських військовослужбовців.

По-перше, методи виховання військовослужбовців мають складати струнку систему та створювати ефективну методику виховної роботи. Вони мають враховувати специфіку виховання військовослужбовців Збройних сил України. При цьому однорідні методи, напевно, мають об’єднуватись у певні групи та створювати конкретні методики виховання, наприклад, військово-професійного.

По-друге, виховна робота з боку військового педагога полягає у здійсненні певних виховних впливів щодо особистості вихованця з метою досягнення поставлених виховних задач. Власне, характер виховних впливів визначає стиль виховної діяльності військового педагога, зміст його педагогічного такту, гуманізує чи, навпаки, формалізує взаємини між вихователем і вихованцем, спонукає останнього до активного самовиховання. [4]

По-третє, на жаль, більшість викладених вище класифікацій методів виховання має характер безпосереднього виховного впливу, недостатньо враховує внутрішні потенційні можливості вихованця, слабо формує мотиви самовиховання, не в повній мірі використовує виховні можливості соціального середовища у війську. По-четверте, класифікувати методи виховання означає створити чітку систему прийомів і способів однорідних виховних впливів, яка, у свою чергу, складається з певних підсистем, на основі характеру їх впливу на особистість воїна з урахуванням визначених вище зауважень.

Отже, аналіз різних підходів до класифікації методів виховання в загальній та військовій педагогіці свідчить про те, що ця проблема є актуальною та складною і не отримала на сучасному етапі розвитку педагогічної науки остаточного розв’язання. Причини: по-перше, автори використовують різні основи для їх класифікації; по-друге, ці різноманітні задачі, які повинна розв’язати сучасна теорія і практика виховання; дуже складні, по-третє, у багатогранності методів виховання, по-четверте, історія педагогіки розкриває перед військовим педагогом достатньо цінний арсенал виховних впливів, які з успіхом можна використовувати і в сьогоднішніх умовах.