Стародавня доба

Євреї вперше з'явилися на території сучасної України в 4-му сторіччі до н. е. в Криму і серед грецьких колоній на північно-східному узбережжі Чорного моря. На півострові збереглося тридцять надгробків, поставлених єрусалимським священикам з 6-го до 555 року нашої ери. В Керчі також знайдено два некрополі. На пам'ятниках зображені менори, написи: грецькою та на івриті.

Звідти вони мігрували вздовж долин трьох головних річок Волги, Дону та Дніпра, де вони мали активні економічні і дипломатичні відносини з Візантією, Персією, і Хозарським каганатом. Хозарський каганат, складався переважно з тюркських племен. Починаючи з певного часу головами хoзарів(Каганами) були особи тюркського походження, що перейшли в юдаїзм, або їх нащадки.

[Ред.] Доба Київської Русі

Хазарський воїн.

Єврейська надгробна плита у м. Рогатин, Івано-Франківська область

В наслідку завоювання Каганату в 964 р київським князем Святославом Ігоревичем, євреї звідти розселилися в Києві, Криму (караїми), та на Кавказі.

Впродовж 11-го та 12-го сторіч євреї з Хазарії продовжували мігрувати на північ. Деякі з них також оселилися в Україні. Один з київських кварталів мав назву Козари (за Похилевичем, Поділ, за Максимовичем, місцевість, де річка Почайна впадала в Дніпро), інший — Жидове (північний захід від Софійського собору). Жидівські ворота пізніше перейменували на Львівські, оскільки через них пролягав шлях до міста Лева. ^[1] Євреї, що тікали від хрестових походів, прибували до України також, і перші європейські євреї почали прибувати з Німеччини, ймовірно в 11-м сторіччі. Про присутність значної спільноти хазарських юдеїв у Києві також свідчить Київський лист, що датується, ймовірно, 11-м сторіччям.

Київські князі Ізяслав Мстиславич та Святополк Ізяславич, Галицько-Волинський князь Данило Романович, та Волинський князь Володимир Василькович відносилися досить прихильно до своїх єврейських підданих і допомагали їм в торгівлі і фінансуванні. Євреї призначалися на адміністративні та фінансові посади.^[2] Проте, як і в інших частинах Європи, це доброзичливе ставлення не було послідовним. Під час Київського повстання в 1113 р. район Жидове був пограбований, а під час правління Володимира Мономаха євреїв було вигнано з Києва зовсім. Монгольське завоювання Криму і Київської Русі, та встановлення єдиного державного порядку (єдине мито, податки, пошта) на всій території монгольської держави — від столиці Пекіну на Далекому Сході і до західних кордонів в Східній Європі — покращило комерційні зв'язки і принесло мир і процвітання багатьом єврейським громадам аж до часу Литовсько-татарської війни 1396—1399 рр.

Єврейська надгробна плита з написом на івриті, єврейське кладовище в м. Бережани

[Ред.] Середньовіччя

Герб Річі Посполитої.

Вигнання євреїв з держав і міст західної та центральної Європи у 13-15-му сторіччях спричинило міграцію євреїв на схід, до Австрії, Угорщини, Богемії, Моравії, Польщі, і Оттоманської Імперії. Вже в 1500 році євреї, що жили на українських землях під польською адміністрацією, бути в 23 містах і складали на той час третину всіх євреїв в Польському королівстві. Центральноєвропейські євреї (ашкеназі) розмовляли на мові їдиш (єврейська мова германської групи, що містить значний слов'янський елемент), носили відмітний одяг і жили осторонь від місцевого населення, або в окремих районах міст, чи в маленьких, в основному єврейських, поселеннях (т.з. штетелях). Ці єврейські громади були зазвичай бідніші, ніж попередні єврейські іммігранти до України. Заборонені володіти землю і від деяких професій, більшість євреїв зайнялися скромними заняттями, такими як ремісники, і в незначній торгівлі. Знаходячись під захистом польських монархів від ворожої польської знаті та міських мешканців, євреї були безпосередньо підпорядковані королеві, платили окремий податок, за який вони були колективно відповідальні. У відповідь, королівські декрети (датовані ще 1264 роком) дозволили євреям самоврядування.

В пізньому 15-му сторіччі євреї з Польщі та Німеччини почали прибувати на територію України під Литовським пануванням (особливо в регіон Києва та Поділля). Київ став одним з найбільших центрів єврейської релігійної освіти. Цей період був також періодом страждання, як місцевого, так і єврейського населення з-за набігів кримських татар. У 1482 р. багато євреїв було захоплено татарами і продано в рабство в Криму.

Найбільша міграція євреїв до України відбулася в кінці 16-го сторіччя. Деякі прибули з інших частин Польщі та Литви, щоб поселитися в нещодавно освоєних регіонах; інші прибували навіть з Італії та Німеччини. У 1569 р. із створенням Польсько-литовської Держави і переходом України з литовського до польського панування, великі області України були відкриті для колонізації і сільськогосподарського підприємства. Між 1569 і 1648 кількість євреїв в Україні зросло від приблизно 4,000 до майже 51,325 душ, розпорошених серед 115 міст і сел в Київському воєводстві, Подільському воєводстві, Волинському воєводстві, і Брацлавському воєводстві.