[Ред.] Радянська Україна

Консолідація більшовицької влади принесла єврейським громадам нові проблеми і нові можливості. Гласні та негласні обмеження щодо участі євреїв в уряді було скасовано, особливо для тих, хто вибрав шлях асиміляції. Спеціальні єврейські секції (так звані євсекції) були сформовані всередині Компартії, щоб полегшити участь євреїв, і саме євсекції найнастійніше нападали на єврейські сіоністські та інші партії. Окремі євреї скористалися системою і багато з них стали частиною системи, особливо в освіті, економіці, в середніх лавах партійної адміністрації і уряду.

Хоча тільки пів відсотка від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 приблизно 13.6 % в Компартії (Більшовиків) України. 15.5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 і 1922 рр. було єврейського походження.^[2]

Після жовтневого перевороту 1917 р. у зв'язку з ліквідацією «смуги осілості» більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40 %. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях згідно з польським переписом 1921 року більшість євреїв проживало у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.

В наслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897—1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому в СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597,4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала і певна кількість українських євреїв, у 1924—1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

• Калініндорф на Херсонщині (40 селищ);

• Новий Златопіль у Запорізькій окрузі (45 селищ);

• Сталіндорф на Криворіжжі (11 селищ);

• Фрейдорф і Ларіндорф у Криму (40 селищ).

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

На прикінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн. чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни.^[5]

[Ред.] Голодомор 32-33 рр.

Напис на плакаті: Лазар Каганович винний в геноциді в Україні. Навмисне заморив голодом від 7 до 10 мільйонів чоловік в 1932—1933 рр.

Одним з провідних радянських функціонерів єврейського походження того часу був Лазар Каганович. Каганович був Першим Секретарем Компартії України в 1925—1926 рр. і одним з найближчих прибічників Йосифа Сталіна. Він також беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин Голодомору 1932—1933 р. Деякі історики, зокрема автор ґрунтовного дослідження Голодомору і сталінських репресій Роберт Конквест стверджує, що Лазар Каганович несе персональну відповідальність за геноцид українського народу під час голоду 1932—1933 років.^[6]

Каганович не діяв від імені єврейського народу, навпаки велика частина євреїв бачила всю антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Письменник єврейського походження Василь Гроссман у повісті «Все тече» (1955—1963), яка вперше надрукована в ФРН 1970 року описав і засудив події голодомору і репресії.