19. Інтерфікси та інфікси.

Інфікс-службова морфема , яка з’являється у процесі творення нових слів або форм слів усередині кореня чи основи.У сучасній укр..мов. інфіксами є суфікси суб’єктивної оцінки –ен’к-, -он’к,-очк, -ун’-,-ечк-,-ус’-,-к-,-ц’-,що вставляються всередині інфінітивного суфікса . Голосна /и /після м’яких /н’ /, /с’ /,/ц’ / чергується з / і /: куп-ц'-і, пи-т-он'к-и, спа-т-ус'-і.

І́нтерфікс (від лат. inter — між, fixum — прикріплений) — афіксальна морфема (інакше кажучи, афікс), що розташована між коренями (основами) в складному слові: ліс-о-степ, земл-е-мір, пар-о-плав. Характерною особливістю інтерфіксів є те, що, на відміну від морфем, вони мають фонемне вираження, але позбавлені словотвірного значення, оскільки ніколи не виконують функції словотвірного суфікса. Інерфікси мають не лише фонемне вираженя, а й виконують словотвірну ф-цію і виражають, за Лопатіним, особливе - синтагматичне – значення. У простих словах інтерфіксинайчастішезаймаютьпозиціюпіслякоренячи структурного суфікса перед словотвірнимсуфіксомабо перед закінченням: гр-а + -ец' --- гр-а-(в)-ец'-□.

Інтерфікс – явище морфемного шва( міжморфемні, асемантичні вставки), щосприяєсполучуваності морфем, морфів( В.Гимпелевич, К.Городецька, В.Горпинич, О.Земська, М.Кравченко).

Інтерфікс – частинапохідногосуфікса(Г.Винокур, А.Грищенко, І.Ковалик, М.Шанський), М.Жовтобрюх).

Інтерфікс – аломорфнареалізаціяморфеми(О.К4расильникова, В.Лопатін, І.Улуханов).

Інтерфікс – самостійна морфема: інтерфікс(О.Герд), суфікс(А.Дементьєв,І.Милославський), суфіксальназв’язка(Є.Карпіловська).

18.Структурно-семантична та функціональна характеристика постфіксів.

Термін ‘постфікс’ має два значення:

—у широкому розумінні — це всі морфеми після кореня, тоб¬то суфікс, закінчення та власне постфікс: у-ми-ва-й-у-с', чит-а-й--но

—у вузькому розумінні — це службова необов’язкова морфема в слові, що займає позицію абсолютного кінця слова і виконує переважно словотвірну (іноді формозмінну) функцію: у-ми-ва-й-у-с’, чит-а-й--но. У сучасній морфемології цей термін переважно вживається на позначення однієї морфеми абсолютного кінця слова: буд-ува- ти--с'а, н'іс'----с'а, ход'---ім-бо, каж---и-но.

В українській мові постфіксів не так багато. Усього — 9: -с'а/-с'; -буд', -небуд', -бо, -но, -то, -от, -таки, -те. З них лише -с'а/-с' та -бо, -но, -то, -те постпозиційно закріплені у структурі слова — після закінчення, фонемно вираженого або нульового: би--ти--с'а, ід--и-бо; після кореня, що дорівнює основі: де-небуд'; після суфікса: бй-учи-с', роз-р'іс-ши-с', після постфікса: де-с'-то.

Інші (-буд'-, -небуд'-, -таки, таки) не є класичними постфіксами, вони можуть стояти як у постпозиції (котр-ий-буд', хт о-небуд', куди-буд', з-роб-и-в--таки), так і в препозиції (буд'-йак-ий, буд'-шч-о, буд'-шч-о-буд', таки з-роб-и-в-).

Постфікси приєднуються до слова (словоформи) в цілому і тому, як і префікси, не змінюють частиномовної належності слова. Усі постфікси фонемно виражені.

Значення і функції постфіксів чітко диференційовані. Постфікси -буд', -небуд', приєднуючись до слів різних частин мови, не змінюють лексичного значення базового слова. Вони, виконуючи словотвірну функцію, виражають модифікаційне словотвірне значення ‘неозначеність’.

Постфікси -бо, -но, -то, -от, -таки, -те мають обмежену сферу вживання — розмовне мовлення. Вони виконують формозмінну функ¬цію і виражають різні відтінки граматичних значень переважно наказового та спонукального способу.

Класичними постфіксами в сучасній українській мові є зворотний постфікс -с'а/-с' дієслова: топт-а-ти--с'а/-с'; зворотний постфікс -с' дієприслівника: бй-учи-с', гр-а-й-учи-с', кот'-ачи-с', с'мій-учи-с', до-мов-и-вши-с', про-н'іс-ши-с'; неозначений постфікс -с' займенників, прислівників: чий--с', котр-ий-с', звідки-с', куди-с'.

У процесі словозміни постфікс, пристосовуючись до системи закінчень, змінює свій фонемний вигляд, що є обов’язковою умовою функціонування його в мовленні. Залежно від морфотактичних умов він реалізується аломорфами -c'a, -с' , *-ц'а (у вимові) .

За значенням і виконуваною функцією -c'a є словотвірним постфіксом, що утворює дієслівні лексеми із загальним значенням ‘зворотність, неперехідність дії’ і виражає різні словотвірні значення зворотних дієслів : власне-зворотне (вмивати- — вмивати--с'а), взаємно-зворотне {ц'ілувати- — ц'ілувати--с'а), загально-зворотне (дивувати- — дивувати--c'à), пасивно-зворотне (пригадувати- — пригадувати--с'а) тощо.