3.1. Р

имляни не відразу всю територію захопили. Тер-я Пд Добруджи (Дунай) здавна зайнята грецькими колоніями. Утв. Провінція Дакія до Нижньої Мезії (провінція з гирла Дунаю). Трансільванія – пров-я Дакія утв. Набіги сарматів. На північному-сході натиск варварів найбільший. Римляни мусили земляний вал через Пд. Молдову – південно-степову частину (Нижній Троянів вал). Постійні напади – римляни змушені покинути територію (очистили Монтелію, лише за Нижнім валом укорінилися до евакуації римської Дакії). Захоплена територія освоювалася завойовниками (переселення сюди = змішані дакійські, іллірійські могильники). Численні міста й поселення. Дакія – гірську частину займала, була фортецею. Оборонний лімес, укріплені табори, фортеці. Суцільні оборонні лінії з валів із баштами. Зх. – Муреш, на півночі – до Західних Карпат (м Паралісум); на сході – до пд.-зх. Сх Карпат (м. Брошово), пересікав Південні Карпати – до північного берега Дуннаю до впадини в Чорне море. Додаткові укріплення. Пд. – рів, тимчасові укріплення завдовжки до км, перекривав м. Перелісу. 235 км на схід від р. Алютус 2 лінії укріплень. Лімес Кутаніс , звернено на схід – Трансалютніс. Легіон – в кількох каструмах. Кін. 2 ст. – 5 македонський легіон базувався найзначніший – каструм Драбета (поблизу Залізних воріт на Дунаї), міст через Дунай (Аколодар з дамаску побудував).

Кін 2 – поч.. 3 ст лімес на ділянці, придуп. Низовини, перетинала лімес – трансалютаніс (карпатські гори – на південь до Північного берега Дунаю , неподалік впадіння Алютус в Дунай) – стіна з опалюв. Глини з деревяними полісадом, рів. М. Перелісум – римське міста на попередніх дакійських поселеннях розташовувалисть. Мала Капань(фортеця+могильник). Перелісум- кілька пагорбів, з півночі – земляним валом оточено. Поза валом каструм знаходився, де святилище, рештки адм.. розташовано.

Каструм має земляний вал, камяну стіну 3 м завтовшки.

Пн.-зх ч-на міста – рештки храму розташ., зі сходу – на захід пагорб Понеї. Камяна дорога ш=6м, на терасах пагорбу – амфітеатр та ін.. споруди. Дві довгі споруди, рештки фонтану, водовід, гіпокау. На півдні – кам’яний деревяний амфітеатр. Ворота 4м.

Близько 10 міст на тер. Дакії. (Трансільвей, Потаїс, Ампелум, Аулум, Самізагітуса…). Цн місто Форум – сходки громадян відбувалися. Храми, палаци. Розкішно оформленні (мармур, мозаїки, фрески, опалення гарячим повітрям, зали для відпочинку). Тер-я римської Дакії обряди Риму (язичництво, культ імп-августі. Східним кельтським, іранським богам поклонялися. Юпітер, Міневра, Мітр, культ фракійського вершника. Елементи християнства). Тип с.г. центрів – вілла рустика – аристократські садиби(пасовища, землі для оранки). Площа 120 м2, ш 80м.24* м за римськими правилами домобудування (штукатурка, фреска, живопис,м мармур.) уламки черепиці, цегли з клеймом. До кам’яної огорожі будівля-вежа. Цн – глиняні посудини (2 ст типу з рельєфним орнаментом 18* 37 м прямокутна споруда. Внутрішній огороджений двір (клуні, приміщення для інструментів, хлів для худоби). Провіційно-риський гончарний посуд Гончарні горни двоярусні, це підпорочний стовп)+ типово дакійські посудини. Срібні плетені ланцюжки. Фібули, намиста пізньолатенського стилю. Поховальний обряд – кремація під впливом римських обрядів. Курганні – Кушец - Пд. Трансілванії. 300 курганів+без курганні кремації на місці. 70-ті3 ст лімес знову на правому березі Дунаю.

Транеум з Траяні – велика циліндрична камяна основа діаметром 30м. 6м – зверху. Цоколь заввишки 11м. римський трофей.5 4 – 48 орн-х плит збережено. Вплив сусідства з римською імперією. Поява культур провінційно-римського типу. Обмін товарами через лімес. Певний відбиток – охоплення впливом сусідніх культур. зх – германські племена. На пн. – дакійського лімесу – вільні даки (карпатодаки – сх. Карпат – р. Бистриця – їх пам’ятки, невеликі житла з кам’яними вогнищами. Обмазані шаром глини зверху, кераміка гето-дакійського стилю+сірий посуд – конічні дакійські чаші з масивними ручками). Могильник Поєнешті (урна –горщик+покришка). Молдова – 40 карпатодакійських поселень (в зх ч-ні області). Мог. Поєнешті – кремації в глиняних урнах, інгумації (1 пл 3 ст, пов’язані з сарматами). Бідні поховання. Деякі відрізняються багатством (глекоподібні гончарні урни. Сіра з покришкою, кістки, скляний келих. Бронзова брошка з емаллю (римські емалі)+намиста). Поселення – високі тераси, пагорби поблизу води, родючі землі. Неукріплені, прямокутні, овальні наземні, напівземлянки житла. Землеробство, скотарство, ремесла. Проникнення керамічного виробництва – гончарні горна наближені до провінційно-римських (пов’язані з кельтською традицією).

Контакти: Карпато-даків з античним світом(торгівля, скарби з римськими монетами 3 ст, амфори, ін.. античний імпорт). Паралельно липиця.

Черняхівська: середини ІІІ до першої половини V ст. Феномен черняхівської культури пояснюється постійними контактами з провінціями Римської імперії, з одного боку, і владою готських вождів, які створили з різних народів своєрідну державу, з іншого. Східна частина черняхівської культури вважається археологічним відповідником остготського племінного об’єднання, пам’ятки, що знаходяться на захід від Дністра, відповідають об’єднанню везеготів.

Черняхівська культура поєднала в собі виробничо-технічні досягнення римських провінцій і місцеві традиції різноетнічних племен, у тому числі й слов‘ян, які в попередній час були представлені зубрицькою культурою та пізньозарубинецькими пам‘ятками. Відрізняючись єдністю культурних елементів, що обумовлені поширенням провінційно-римських традицій, черняхівська культура разом з тим демонструє специфічні риси, властиві окремим етнічним групам (зокрема, дако-гетським, пізньоскіфсько-сарматським, слов’янським), що були нею об‘єднані.

Більша частина східногерманських племен, просуваючись протягом III – IV ст. на південь та схід, поступово втрачає свої етнографічні риси. Черняхівські поселення з вельбарською традицією, мешканцями яких можна вважати східних германців, зустрічаються практично у всьому ареалі культури від Подунав'я до Дніпровського Лівобережжя.

Черняхівська:ч-на України, Молдову, зх.. ч-ни Курської та Білгородської областей Росії та східну Румунію. В. В. Хвойка виявив. культуровизначальною і об'єднуючою ознакою є гончарний (кружальний) посуд сірого кольору, виконаний в єдиному стилі з певним набором форм. Єдина технологія виробництва і єдність форм та орнаментації посуду на всій території Центральноі і Південно-Східної Європи дозволяє вважати, що ця техніка гончарного виробництва була перенесена на територію України гончарями – вихідцями із римських придунайських провінцій. Це були ремісники-торговці, а може й полонені. Поступово місцеві майстри також засвоїли нову для них технологію гончарної справи.

Оскільки черняхівська культура виникла на стику античного і варварського світів, окремі типи її посуду мають різні генетичні витоки. Гончарні горщики, миски і піфоси майже без змін повторюють форми, що масово вироблялися в майстернях дунайських провінцій Римської імперії. У багатьох типах гончарних глеків є також римські прототипи, але більшість з них набуває біконічного профілю, притаманного посуду вельбарської культури. У деяких типах гончарного посуду можна простежити форми ліпних вельбарських або пшеворських і навіть ютландських зразків.

Зустрічаються римські монети. Переважно це денарії І – ІІ ст. н. е. з якісного срібла, яким «варвари» надавали перевагу, на відміну від сучасних їм «зіпсованих» монет. Монетний метал був головним джерелом надходження срібла, отже, частина його перетворювалась на ювелірні вироби.

Значна частина римських ювелірних виробів, намиста, скляного посуду, монет потрапила на територію черняхівської культури як військова здобич, отримана під час Готських (Скіфських) війн. А періодичне надходження римських речей і монет на цю територію у наступний час узгоджується з систематичними виплатами готам, які здійснювали римляни у відповідності з федератськими договорами.

Культура карпатських курганів III – IV ст. вздовж північно-східних схилів Карпатської дуги по верхній течії Дністра, Прута й Сірета в межах Українського і Румунського Прикарпаття. Їхній матеріальний комплекс зазнав значного впливу з боку римських провінцій, а деякі компоненти культури мають аналогії серед гето-дакійських і германських старожитностей Центральної Європи. Через це етнічне визначення творців культури карпатських курганів дискусійне – у них вбачають як гето-даків, так і східних германців. Незаперечними є тісні економічні зв’язки цього населення із черняхівським.

Поховальний інвентар з посудин-стравниць із жертовною їжею і напоями, яких іноді нараховується до 11. Звичайно в курганах знаходять не більше однієї-двох речей. Це предмети вбрання (фібули, пряжки, намиста) та особисті речі (знаряддя праці, кістяні гребінці, монети). У деяких похованнях містилися світлоглиняні амфори і римські монети. У двох курганах (Нижній Струтинь, Пилипи) були знайдені схожі скляні чаші червоно-фіолетового (пурпурного) кольору, прикрашені стрічками блакитного скла, виготовлені в майстернях східних римських провінцій.

Посуд, зроблений на гончарному колі, у культурі карпатських курганів значно переважає ліпний. Гончарний посуд демонструє значний вплив провінційно-римських традицій. Він здебільшого походить з могильників і за технологічними ознаками поділяється на кухонний і столовий. Піфосоподібні посудини для зберігання припасів широко побутують у римських придунайських провінціях і прилеглих територіях, звідки очевидно і був запозичений цей тип посуду.

Київська к-ра:

Північніше черняхівської культури, на широкій смузі межи лісу і лісостепу в III – V ст. давньослов‘янські племена створили спільність, представлену київською культурою. На півдні київська культура межувала із черняхівською, на півночі – з балтськими племенами. Завдяки своєму географічному положенню київська культура залишилась за межами провінційно-римських впливів, що позитивно позначилось на збереженні її самобутності.

Липицька:

Тер. Верхнього Подністров’я та Попруття, головним чином, Івано-Франківську, Львівську й Чернівецьку, а також південний захід Тернопільської обл. Липицькі старожитності розташовані на лівих притоках Дністра.

Частина поховань з Верхньої Липиці, Болотні, Звенигорода – тілопокладення з північною чи західною орієнтацією; переважна більшість з них супроводжувалася різноманітними речами. Тілопокладеннями були й багаті «князівські» поховання в Колоколині й Чижикові, що містили імпортний римський бронзовий посуд. Характерними для липицької культури є різноманітні бронзові фібули провінційно-римських типів – сильнопрофільовані, очкові, смичкові, трубчасті та прикрашені емаллю, а також залізні пряжки з округлими, овальними, прямокутними, ажурними чи напівкруглими рамками.

Вельбарська культура

сформувалася в Польському Помор’ї наприкінці І ст. н. е. на основі мігрантів зі Скандинавії та за участі місцевої оксивської культури. Основний ареал вельбарської культури охоплює Північно-Східну Польщу. На території Східної Європи (на північно-західних землях України та південно-західних Білорусі) пам’ятки вельбарської культури з'являються внаслідок міграції її носіїв на рубежі ранньо- і пізньоримського часу. У межах Східної Європи вельбарські пам’ятки поширені на Західній Волині (до Горині), Північному Поділлі та в Турово-Пінському Поліссі, а також у Білоруському Побужжі. могильники в Дитиничах, Любомлі, Баєві та поселення Лепесівка, Боратин, Городок, Загаї ІІ, Линів, Рованці, Хрінники (уроч. Шанків яр) та ін., у Білорусі – могильники Брест-Трішин, Велемичі 1 і 2, Петровичі.

Специфічними для вельбарської культури є деякі типи підв’язних арбалетоподібних фібул, пряжок, одношарові та багаточастні рогові гребені, ритони для напоїв та ін. Етнографічну особливість жіночого вбрання складають пластинчасті браслети із закінченнями у вигляді голівок вужів, S-подібні застібки та намиста з бурштину. Крім того, у вельбарських комплексах на території України трапляються черняхівські речі (фібули, гребені тощо).

Пшеворська:

Її ареал охоплює Центральну й Південну Польщу, а на території України її пам’ятки поширені на Волині й у Подністров’ї.

чорний метал широко експортувався до Римської імперії. Свідченням торгівельних відносин з римськими провінціями є античні імпорти в пшеворських похованнях – доволі коштовні бронзові, скляні й червонолакові керамічні посудини, скляне намисто, римські мечі, а також численні скарби срібних монет уздовж «Бурштинового шляху», який з'єднував балтійське та середземноморське узбережжя. Значна частина цього шляху проходила вздовж течії Вісли, тобто територією пшеворської культури.

3.2Липицька культура

Липицькі селища розташовані по берегах невеликих річок та струмків.

житлових споруд двох типів – наземних і заглиблених. Переважають заглиблені прямокутні напівземлянки і землянки глибиною до 2,5 м овальної в плані форми. Площа жител – від 6 до 29 кв. м. Уздовж стінок окремих жител залишені земляні виступи–прилавки. Опалювалися заглиблені житла вогнищами розмірами 0,7 – 1 м або – порівняно нечасто – глиняними печами. Стінки були стовпово-плотової конструкції з глиняною обмазкою. В одному з кутів знаходиться глинобитний або викладений камінням черінь вогнища чи глиняна піч. Частина споруд липицької культури поєднувала житлову та виробничу функції. Безкурганні могильники звичайно розташовані на невисоких підвищеннях поблизу від поселень. Основний поховальний обряд – тілоспалення. Кремація відбувалася на спеціально споруджених майданчиках у межах могильника. Більшість урн мали покришки – миски, чаші на високій ніжці, уламки горщиків, рідше кам‘яні плитки. Деякі кремації з Болотні, Звенигорода, Завалля, Гринева поєднують липицькі (урнові поховання, «очищені» кістки, наявність покришок, характерна кераміка) і пшеворські риси (ямні поховання, перепалена кераміка, пошкоджена зброя – меч, наконечник списа).

Однією з найбільш яскравих складових липицького керамічного набору є ліпні кухлі з лійчасто розхиленими вінцями та масивною вертикальною петельчастою ручкою (т. зв. «дакійські чаші»).

Гончарний посуд здебільшого походить з могильників, де складає до 50 – 70%. сірий колір і добре загладжену або лощену поверхню. Провідною формою є ребристі горщики на кільцевому піддоні. Також знайдено невеликі посудини з двома вертикальними ручками (наслідування античних канфарів), глечики ребристої й кулястої форми, чаші на високій ніжці, миски та кулясті вази на кільцевому піддоні.