Собор Святого Петра

Підготувала

учениця 11-А класу

ліцею №25 ім. М.О.Щорса

м. Житомира

Ципоренко Анастасія

Собор Святого Петра (іт. Basilica di San Pietro; Базиліка Святого Петра) — католицький собор, є найбільшою спорудою Ватикана, до останнього часу вважався найбільшою християнською церквою у світі. Один із чотирьох патріарших базилік Рима і церемоніальний центр Римської католицької Церкви.

Історія

На тому місці, де стоїть собор св. Петра, розташовувалися сади цирку Нерона(залишився обеліск з Геліополя, який до сьогодні стоїть на площі Св. Петра). Перша базиліка була побудована 324 р., у правління першого християнського імператораКонстянтина, і туди перенесли рештки св. Петра, який, за легендою, прийняв в 66 р. мученицьку смерть в цирку Нерона. У другому соборі 800 р. папа Лев III коронував Карла Великого Імператором Заходу. У XV ст. базиліка, що існувала вже одинадцять століть, загрожувала обрушитися, і при Миколі V її почали розширювати й перебудовувати. Кардинально вирішив це питання Юлій II, наказавши побудувати на місці древньої базиліки новий величний собор, що мав затьмарити як поганські храми, так і наявні християнські церкви, сприяючи цим зміцненню папської держави й поширенню впливу католицизму.

Майже всі великі архітектори Італії почергово брали участь у проектуванні та будівництві собору св. Петра. У 1506 р. був затверджений проект архітектора Донато Браманте, відповідно до якого почали будувати центричну споруду у формі грецького хреста (із рівними сторонами). Після смерті Браманте будівництво очолив Рафаель, повернувшись до традиційної формі латинського хреста (з подовженою четвертою стороною), потім Бальдассаре Перуцці, який обрав центричну споруду, і Антоніо да Сангалло, який вибрав базилікальную форму.

Нарешті, в 1546 р. керівництво роботами доручилиМікеланджело. Він повернувся до ідеї центральнокупольної споруди, його проект передбачав створення багатоколонного вхідного портика зі східною боку (в найдавніших базиліках Рима, як й у античних храмах, вхід перебував зі східного, а не із західного боку). Всі несучі конструкції Мікеланджело зробив масивнішими і виділив головний простір. Він звів барабан центральної бані, але саму баню добудовував уже після його смерті (1564 р.) Джакомо делла Порта, який додав витягнутіші обриси. З чотирьох малих бань, передбачених проектом Мікеланджело, архітектор Віньолазвів лише 2. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як задумав Мікеланджело, збереглися з вівтарного, західного боку.

На початку XVII ст. за вказівкою Павла V архітектор Карло Мадерно подовжив східну гілку хреста — пристроїв до центричного будинку тринефну базилікальну частину, повернувшись до форми латинського хреста, та побудував фасад. Баня виявилася прихованою фасадом, втратила домінуюче значення та сприймається лише з віддаля, з віа делла Кончільяціоне.

Була потрібна площа, яка вміщала б дуже багато віруючих, що приходили до собору, щоб отримати папське благословення чи брати участь у релігійних святах. Це завдання виконав Джованні Лоренцо Берніні, який створив 1656—1667 рр. площу перед собором — одне з видатних творів світової містобудівної практики.

Фасад

Висота фасаду, побудованого архітектором Мадерно, 45 м, ширина — 115 м. Аттик фасаду вінчають величезні, заввишки 5,65 м, статуї Христа, Івана Хрестителя і одинадцять апостолів(крім апостола Петра). З портика п'ять порталів ведуть у собор. Стулки дверей центрального порталу виконані у середині XV ст. й походять зі старої базиліки. Напроти цього порталу, над входом у портик, перебуває мозаїка Джотто кінця XIII ст. «Наввчелла». Рельєфи крайнього лівого порталу — «Воріт смерті» — створені у 1949—1964 рр. скульпторомДжакомо Манцу. Дуже виразний образ Папи Івана XXIII.

Інтер'єр

Усередині собор уражає гармонією пропорцій, величезними розмірами, багатством оформлення — тут маса статуй, вівтарів, надгробків, безліч чудових творів мистецтва.

Центральний неф

Загальна довжина базиліки 211,6 м. На підлозі центрального нефа є позначки, що дають розміри інших великих соборів світу, що дозволяє порівняти їх із найбільшим, собором св. Петра.

Наприкінці центрального нефа, у останнього стовпа справа, перебуває статуя св. Петра XIII ст., приписувана Арнольфо ді Камбіо. Статуї приписують чудодійні властивості, і прочани благоговійно прикладаються губами до бронзової ноги.

Шатро, шедевр архітектури, має всередині висоту 119 метрів і діаметр 42 м. Він спирається чотирма потужних стовпа. У ніші однієї з них стоїть п'ятиметрова статуя св. Лонгіна роботи Берніні. Роль Берніні у створенні скульптурного оздоблення собору дуже велика, він працював тут із перервами майже 50 років, із 1620-го до 1670 р. У підбанному просторі над головним алтарем перебуває шедевр Берніні — величезний, заввишки 29 м балдахін (ківорій) на чотирьох кручених колонах, на яких стоять статуї янголів. Серед гілок лавра на верхніх частинах колон видно геральдичні бджоли сімейства Барберіні. Бронзу для ківорію узяли з Пантеона, розібравши за наказом папи Урбана VIII (Барберіні) конструкції, які підтримували дах портика. Крізь балдахін видно у центральній абсиді створена Берніні кафедра св. Петра. Вона містить підтримуване чотирма статуями батьків церкви крісло св. Петра, з якого ширяє у сяйві символ Святого Духа. Праворуч від кафедри — надгробок папи Урбана VIII роботи Берніні, зліва — надгробок Павла III (XVI в.) роботи Гульельмо делла Порта, одного з учнів Мікеланджело.