Черняхівська культура

Житла черняхівської культури можна звести до трьох типів: заглиблені в материк напівземлянки і землянки, поширені в лісостеповій зоні; наземні глинобитні житла, що переважають в Прутсько-Дністровському межиріччі; кам'яні будівлі, характерні для Північного Причорномор'я.

Як напівземлянки, так і землянки мали прямокутну у плані форму, з дещо заокругленими кутами. Котловани напівземлянок заглиблені до 0,8 – 1,2 м, землянок – до 2 м. Площа таких жител складає 10 – 20 кв. м, інколи напівземлянки мають площу до 30 кв. м.

Стіни, як напівземлянок, так і землянок, очевидно, мали каркасно-плотову конструкцію і були обмазані доволі товстим шаром глини. Ямки від опорних стовпів знаходились по кутах та біля стін. Дах покривали здебільшого соломою та обмазували глиною. У деяких житлах уздовж стін котловану розташовані материкові виступи–прилавки, які могли бути основою лав-лежанок.

Наземні будинки мали площу 10 – 30 кв. м, хоча відомі й багатокамерні наземні споруди до 65 – 120 кв. м. За плануванням, розмірами і деталями конструкції деякі з них подібні до «тринефних» германських жител. Їхній дах підтримувався двома рядками товстих стовпів. Стіни були каркасно-плотової конструкції, про що свідчать відбитки пруття і деревини на обпалених шматках глиняної обмазки. Такі споруди часто поєднували під одним дахом житлові та господарські приміщення.

Типовою кам‘яною будівлею був двокамерний, рідше трикамерний або однокамерний будинок розмірами 5,5 – 6 х 15 – 20 м. Всі такі будинки мали прямокутну форму.

Відкриті вогнища, що були розташовані на долівці в одному з кутів або біля стінки. Черінь підмазували глиною, інколи підкладали камінням. У ряді жител зафіксовані глиняні печі, а також каміни, вирізані в материковій стінці котловану.

Серед виробничих споруд особливо виразними є двоярусні гончарні горни, у яких випалювали посуд. Їх відомо близько 50. Знайдено також залишки гончарних майстерень (Журавка, Глеваха).

Черняхівські могильники розташовані поряд з поселеннями. Могильники належать до типу «полів поховань» і нараховують від кількох десятків до двох – трьох сотень захоронень. Поховальні обряди черняхівського населення досить різноманітні. Більшість могильників біритуальна. У тілопокладеннях, як правило, небіжчики поховані випростаними на спині головою на північ або на захід. Кремація відбувалася переважно за межами могильника. Кальциновані кістки здебільшого вміщено в урни, рідше просто в невеликі ями.

Складовою частиною поховального обряду була тризна, рештки якої простежуються у вигляді уламків посуду, кісток тварин та вугликів у засипці могили або поруч із нею. Частина тілопокладень має сліди ритуального порушення могил.

Для всіх пам'яток черняхівської культури головною культуровизначальною і об'єднуючою ознакою є гончарний (кружальний) посуд сірого кольору, виконаний в єдиному стилі з певним набором форм. Єдина технологія виробництва і єдність форм та орнаментації посуду на всій території Центральноі і Південно-Східної Європи дозволяє вважати, що ця техніка гончарного виробництва була перенесена на територію України гончарями – вихідцями із римських придунайських провінцій. Це були ремісники-торговці, а може й полонені. Поступово місцеві майстри також засвоїли нову для них технологію гончарної справи.

Керамічні кубки, як гончарні, так і ліпні, належать до найбільш вишуканих видів черняхівського посуду. У більшості випадків на їх поверхню нанесені орнаментальні мотиви, у тому числі за допомогою штампів.

Найпоширенішими деталями одягу були двочленні бронзові, інколи срібні або залізні, арбалетоподібні фібули з підв’язною чи суцільною ніжкою. Рідше зустрічаються фібули з довгим приймачем і двопластинчасті. Поширені також різні поясні пряжки, порівняно менше бронзових або срібних поясних накладок і наконечників.

Прикраси в черняхівській культурі представлені численним намистом зі скла, сердоліку, бурштину, коралів, а також підвісками – відерцеподібними, лунницями, «сокирами Тора», мушлями. Комплекс прикрас доповнюється сережками, браслетами, шийними гривнами, каблучками.

Важливими предметами імпорту були скляні келихи різних типів.

У всьому ареалі черняхівської культури існує вражаюча однотипність посуду, виготовленого на гончарному колі, а також побутових речей, деталей одягу та прикрас (бронзові фібули, пряжки, кістяні гребені, намисто, підвіски та ін.). При цьому зберігається певна різноманітність типів жител і поховального обряду, що свідчить про присутність у складі черняхівської спільності різних етнічних груп.

Очевидно, більшість населення на пам’ятках Верхнього і Середнього Подністров‘я (типу Черепин) становили слов‘яни. Для них характерні житла-напівземлянки і ліпний посуд, форми якого близькі до кераміки ранньосередньовічних слов‘ян. Значний слов’янський компонент присутній на черняхівських пам’ятках Лісостепу України.

Менш чітко локалізуються етнокультурні елементи, залишені сарматським, пізньоскіфським і фракійським населенням. Кам‘яне домобудування, поховання за обрядом тілопокладення в могилах із підбоями та заплечиками, домінування серед ліпного посуду скіфо-сарматських форм, великий відсоток амфор дає підстави вважати, що в Північному Причорномор‘ї мешкало пізньоскіфсько-сарматське населення. Для старожитностей, розташованих у межиріччі Дністра, Пруту і Дунаю типовими є великі наземні глинобитні житла і специфічний гето-дакійський ліпний посуд, що і визначає значною мірою етнічний склад населення регіону.

Присутність готів простежується майже в усьому черняхівському ареалі за поширенням ліпної кераміки вельбарського типу та, меншою мірою, тринефних великих жител. Компактно вельбарські пам‘ятки розташовані на Волині і в межиріччі Південного Бугу і Дніпра, де пролягав шлях готів з Нижнього Повіслення до Північного Причорномор‘я.

Феномен черняхівської культури пояснюється постійними контактами з провінціями Римської імперії, з одного боку, і владою готських вождів, які створили з різних народів своєрідну державу, з іншого.