- •1.Передісторія України:археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України: Кіммерійці. Скіфи. Сармати.
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Стародавні слов’яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов’ян.
- •6. Велике переселення народів (IV-VII ст.)
- •7. Перші слов’янскі державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янскі союзи племен: їх розселення та об’єднання навколо Києва.
- •9. Теорії походження Київської Русі
- •10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.
- •11. Основні напрями і форми зовнішньої політики кр та її наслідки.
- •12. Політичний устрій Київської Русі (х-хііі ст.).
- •13. Утвердження християнства в Київської Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий Степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства у 1132-1240 рр.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини і наслідки.
- •19.Входження українських земель до Великого князівства Литовського
- •20.Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релігійного життя в українських землях у складі Великого князівства Литовського.
- •21.Польсько-литовські унії та їх наслідки для українського народу.
- •22. Берестейська Церковна унія: зміст та наслідки.
- •23.Винекнення та еволюція Українського козацтва ( до сер.XVII ст..)
- •24. Запорозька Січ – суспільно-політичний устрій та військова організація.
- •25.Козацько-селянські повстання кінця 16 – першій половині 17 століття.
- •26.Причини національно визвольної війни 1648-1657рр.
- •27.Зовнішня політика гетьмана б. Хмельницького.
- •28. Національно-визвольна вільна українського народу під проводом б. Хмельницького. Причини, основні етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава (хvii – поч. XVIII) політико-адміністративний устрій, соціальна структура суспільства.
- •30. Переяславсько-московський договір: причини, умови та політико-правове значення.
- •31. Руїни:причини,суть,наслідки.
- •32.Зовнішньополітичні орієнтації українських гетьманів періоду Руїни.
- •33.Правобережна Україна та західноукраїнські землі під владою Польщі(друга половина 17-18ст)
- •34. Національно-культурні процеси в Україні наприкінці XVI - перш пол XVII ст.
- •35. Україна в умовах Північної війни. І.Мазепа.
- •36. "Бендерська конституція" та "Вивід прав України" п.Орлика: політико-правові новації.
- •37. "Українська політика" Петра і та його наступників.
- •38. Ліквідація Запорозької Січі і подальша доля запорозького козацтва.
- •39. Гетьманщина в середині XVIII ст. Реформи гетьмана Кирила Розумовського
- •40. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківський рух. (Соціальні та національні аспекти).
- •41. Геополітичні зміни в Східній Європі наприкінці XVIII ст. Та їх наслідки для України.
- •1775 Захоплення Австрією Буковини.
- •42. Гетьманщина у складі російської держави та український автономістський рух (кінець XVIII - поч. XIX ст.).
- •43.Національне відродження у Наддніпрянській Україні в XIX ст.: причини та основні етапи.
- •44.Кирило-Мефодіївське братство: ідеологія та програмні засади.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у XIX ст. Та їх наслідки для українського народу.
- •46. Політика російського самодержавства в царині національно-культурного життя України (XIX ст.).
- •47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях в XIX ст.
- •48. Феномен Тараса Шевченка.
- •49. Політизація українського громадського й національного руху на рубежі XIX-XX ст. Перші українські політичні партії.
- •50. Україна та українці в роки Першої світової війни.
- •51. І-іу Універсали Центральної Ради: еволюція українського державотворення.
- •52.Зовнішня політика Центральної Ради. Брест – Литовський мирний договір.
- •53. Українська держава часів гетьманату п. Скоропадського: державно-політичний устрій та соціально – економічна політика.
- •55.Культурно-осітня робота Центральної Ради й Гетьманського уряду.
- •56. Внутрішня та зовнішня політика директорії унр.
- •57.Боротьба за українську державність1917- 1920рр.Уроки иа наслідки.
- •58. Формування радянської державності в україні (1917-1920 рр.)
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 20-х років
- •60. Входження Радянської України до срср проблеми політичної правосуб'єктності.
- •61. Україна в умовах неПу.
- •62. Національно-культурне відродження в Україні 1920-х років.
- •63. Зміни політико-економічного курсу в срср наприкінці 1920-х рр, та їх наслідки для України.
- •64. Західноукраїнські землі в 1920-і – 1930-і рр.
- •65. Індустріалізація в Україні в 1920 – 1930-х рр., її особливості.
- •66. Колективізація Українського села, її особливості, методи здійснення, соціальні та демографічні наслідки.
- •67. Причини та наслідки голодомору в Україні (1932-1933рр).
- •68. Інтегральний націоналізм як суспільно-політичне явище української історії: теорія та політика (20-30-ті рр. Хх ст.).
- •69. Возз’єднання українських земель та «радянізація» західноукраїнських земель (1939-1951 рр. ХХст.).
- •70. Українське питання напередодні та на початку 2-ої світової війни.
- •71. Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Всенародний рух опору на окупованій території.
- •72. Оун-упа в роки Другої світової війни та в повоєнний період.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашизмом
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75. Ідеологічний наступ сталінізму на культурно-національну сферу суспільного життя України в повоєнний період.
- •76. Відбудова і дальший розвиток народного господарства урср в повоєнний період (1945-1955).
- •78. Дисидентський рух в Україні 1960-1980-х рр. Гельсінська група.
- •79.Наростання кризових явищ у суспільно-економічному розвитку урср в 1970-початок 80-х рр.
- •80.Україна в умовах демократизації радянського суспільства (1985-1991).
- •81. «Перебудовчий курс» м.Горбачова в Україні.
- •2 Етап усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази.
- •82. Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр.).
- •86. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні після проголошення незалежності.
- •84. Основні напрямки зовнішньої політики України після проголошення незалежності.
- •85.Конституція України та її історичне значення.
- •87.Розвиток парламентаризму в сучасній Україні.
- •88. Міжнаціональні відносини на українських теренах
- •89. Геополітичне місце України в сучасному світі
- •90. Культурні здобутки 1991-2013 рр.
31. Руїни:причини,суть,наслідки.
Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи історики, починаючи з М. Костомарова, називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.Існують різні підходи до географічного та хронологічного визначення Руїни.
1. Основний зміст — розпад Української держави. Тривала з 1657 р. до 1687 р. Охопила і
Лівобережну, і Правобережну Україну
2.Основний зміст — спустошення Правобережної України.Тривала з 1663 р. до 1687 р.Охопила тільки Правобережжя України
Причини Руїни
-Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.
-Розкол серед української еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту.
-Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.
-Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.
-Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.
Результати і наслідки Руїии
Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилась загибеллю Польської держави наприкінці 18ст.
Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст.
Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.
32.Зовнішньополітичні орієнтації українських гетьманів періоду Руїни.
Гетьманування І. Виговського (1657–1659). Перед смертю Б. Хмельницького гетьманом обрали його сина Юрія, але вже на старшинській раді в Чигирині (23–26 серпня 1657 р.) було вирішено, що до повноліття Юрія гетьманська влада передавалась Виговському. Таким чином, Виговський ставав тимчасово виконуючим обов’язки гетьмана (наказний гетьман). Остаточно був обраний гетьманом на раді у Корсуні 25 жовтня 1657 р. Березень 1658 р. — початок виступів проти Виговського (За
порожжя, а також полковники Золотаренко та Пушкар, які претендували на гетьманську владу і за якими стояла Москва). 10 червня 1658 р. під Полтавою Виговський розбив війська Пушкаря. З обох боків загинуло до 50 тис. осіб, що знекровило українські сили. Щоб не опинитись у цілковитому ворожомуоточенні, Виговський розпочав переговори з Польщею. 16 вересня 1658 р. між Гетьманщиною та Польщею був укладений Гадяцький трактат. У березні 1659 р. на Україну почала наступ 100тисячна московська армія. У квітні московські війська підійшли до Конотопа і почали його облогу, яка затяглась до червня завдяки вдалій обороні, організованій українським полковником Гуляницьким, хоча у розпорядженні останнього і було всього 5 тис. козаків. Наприкінці червня під Конотоп прибув з армією Вигов
ський, і 28–29 червня 1659 р. відбулась генеральна битва. Московські війська були вщент розбиті. Але скористатися цим успіхом Виговський не зміг, бо проти нього виступили запорожці і частина генеральної старшини. Щоб не загострювати протистояння, І. Виговський зрікся влади, і гетьманом на Чорній раді у жовтні 1659 р. обрали Ю. Хмельницького. Друге гетьманування Ю. Хмельницького (1659–1663). Ско
риставшись зміною ситуації, нова московська армія, яка вступила в Україну, оточила Ю.Хмельницького у Переяславі і 17 жовтня 1659 р. змусила його укласти з Московським царством новий договір - так звані Переяславські статті. Відповідно до них: 1) гетьмана не можна було міняти без згоди царя; 2) московські війська, окрім Києва, розміщувались також у Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані; 3) Південна Білорусь відходила до Москви; 4) московітам поверталися трофеї, взяті під Конотопом; 5) уся родина Виговського мала бути видана Москві; 6) гетьману заборонялося вести війни і дипломатичні зносини. Влітку 1660 р. відновились бойові дії між Польщею та Москвою. Московські війська рушили у Правобережну Україну, а Ю.Хмельницькому було наказано йти їм на допомогу. У вересні 1660 р. поляки оточили московитів на Волині, а під Слобдищами — козаків Ю. Хмельницького. Останній уклав з поляками Слободищенський трактат (повторював умови Гадяцького трактату, але в урізаному вигляді): 1) вилучено статтю про Велике князівство Руське; 2) гетьман повністю втрачав права зовнішньополітичних зносин і повинен був надавати військову допомогу Польщі; 3) польській шляхті поверталися всі маєтності в Україні. Ю. Хмельницький також розірвав союз із Москвою і визнав зверхність Польщі. Кінець 1660 - початок 1663р. - Ю. Хмельницький формально єдиний гетьман. Але фактично Лівобережною Україною управляв наказний гетьман Яким Сомко, а на Правобережній Україні хазяйнували поляки.
На початку 1663 р. Ю. Хмельницький вдруге зрікся влади і постригся в Києві в ченці (під ім’ям Гедеона), а гетьманом у Чигирині обрали Павла Тетерю (1663–1665 ).
Першим гетьманом Правобережної України був Павло Тетеря. Був прибічником союзу з Польщею і тому, ставши гетьманом, почав проводити пропольську політику: повертав маєтки польським панам в Україні, спільно з поляками здійснював походи в Лівобережну Україну, але не зміг підкорити її. Ці війни виснажили Правобережну Україну. Також негативним моментом політики П. Тетері була розправа з визнаними лідерами козацтва І. Виговським, І.Богуном та Г. Гуляницьким. Усе це налаштувало проти Тетері населення Правобережної України, яке у 1664 р. піднялось на повстання. Проти Тетері виступили також запорозькі козаки. Відчуваючи безперспективність подальшої боротьби, Тетеря у жовтні 1665 р. втік до Польщі (прихопивши із собою гетьманську скарбницю). Наступним Правобережним гетьманом обрали Петра Дорошенка. П. Дорошенко (1627–1698) був обраний гетьманом на козацькій раді у Чигирині в січні 1666 р. Дорошенко інтереси України ставив вище за свої особисті амбіції. Йому одразу ж довелось вступити у боротьбу з іншими претендентами на гетьманську булаву, а також з лівобережними гетьманами, Польщею та Москвою. Вже наприкінці 1665 р. гетьманом проголосив себе Медведівський сотник Степан Опара, але Дорошенку за допомогою татар вдалося швидко придушити цей виступ. Дорошенко взяв курс на об’єднання українських земель та зміцнення гетьманської влади. Шукаючи союзників у цій боротьбі, він спочатку почав переговори з Польщею. Але польський король відхилив пропозиції Дорошенка щодо розширення автономії Правобережної Гетьманщини. Тоді Дорошенко уклав союз з Кримським ханством. У середині 1666 р. він отримав татарську допомогу і почав витісняти з Правобережної України представників польської адміністрації та прибічників Польщі. Для посилення своєї влади він створив особисту гвардію з найманців — так звані сердюки. Він також підтримав повстанців,
які виступили на Лівобережжі проти Івана Брюховецького. Значною подією в історії України, яка розколола українські землі по Дніпру, став Андрусівський договір (перемир’я). Він був укладений 30 січня 1667 р. між Москвою та Польщею .
Цим договором Україну розподілили на дві частини: Правобережна Україна переходила до Польщі, Лівобережна — до Москви; Запорожжя потрапляло під спільне управління Мос ковського царства та Речі Посполитої (фактично ж — залиша лось незалежним); Київ на два роки переходив до Москви, а по тім мав повернутись до Польщі. Третє гетьманування Юрія Хмельницького (1677–1681).
Після зречення Дорошенка боротьба за Правобережну Україну не припинилась. Туреччина не бажала втрачати цей регіон, і тому призначила замість Дорошенка новим гетьманом Правобережної України Ю. Хмельницьког. Не маючи реальної влади і не розуміючи свого народу, він остаточно деградував. Збільшував податки, а проти непокірних здійснював каральні експедиції. Відзначався дедалі зростаючою жорстокістю. Тому у 1681 р. самі ж турки відправили Ю. Хмельницького назад до Стамбула (за іншою версією, його стратили), а правобережним гетьманом призначили молдавського господаря Івана Дуку. Після цього гетьманів на Правобережній Україні не призна чали, і тому 1683 р. вважається офіційною датою припинення
існування Правобережної Гетьманщини.
У червні 1663 р. гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Брюховецький. ставши гетьманом, проводив промосковську політику. Він був першим гетьманом, який їздив до Москви (1665) і там уклав новий українськомосковський договір (Московські статті). Згідно з цим договором: 1) під контроль Москви переходили всі українські міста, з яких стягувались податки на користь царя; 2) гетьман повинен був власним коштом утримувати московські війська в Україні; 3) кріпаків із Московщини, що втікали в Україну, треба було повертати їх панам; 4) українським купцям заборонено вивозити до Московської держави тютюн і вино, а також заборонено продавати хліб на Правобережну Україну і татарам; 5) вибори гетьмана мали відбуватись у присутності представників царя, а обрана особа повинна була їхати для затвердження у Москву; 6) зв’язки з іншими державами мали відбуватися лише за згоди царя. Московські статті 1665 р. і Андрусівський договір 1667 р. посилили антимосковські настрої в Україні та невдоволення Брюховецьким.
Д. Многогрішний Після обрання гетьманом уклав із Москвою Глухівські статті (3 березня 1669 р.): 1) підтверджено права і привілеї старшини та вільності Війська Запорозького; 2) московські війська залишались лише у Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі, а функції воєвод обмежувалися лише військовими справами; 3) гетьман обирався козаками, але було зроблено суттєве доповнення — цар затверджував вибір нового гетьмана і вручав йому військові клейноди (раніше це робила козацька рада); 4) гетьманові заборонялись прямі дипломатичні зносини, але представникам гетьмана дозволено бути присутніми на переговорах, де порушувались українські інтереси; 5) реєстр установлювався в 30 тис. козаків, і гетьман мав право формувати най мане кінне військо (1 тис.); 6) обмежувався перехід селян у козаки; 7) узаконено право власності на належну козацькій старшині землю тощо. Многогрішний намагався проводити незалежну політику, зокрема, самочинно приєднав до Лівобережної Гетьманщини м. Гомель, відновив контакти з Дорошенком, а також зміцню вав наймане військо як головну свою опору. Це викликало невдоволення козацької старшини, яка влаштувала проти нього змову. Вона звинуватила Многогрішного у зраді Москві і 13 березня 1672 р. сама схопила Многогрішного і передала його московитам. Многогрішного позбавили гетьманства і відправили до
Москви. Звідти його відправили у заслання у Сибір (м. Іркутськ), де він і помер. 17 червня 1672 р. гетьманом Лівобережної України призначили Івана Самойловича.
І. Самойлович Самойлович проводив виважену політику. На важливі посади призначав вірних людей, часто родичів, використовував силу Москви для розправи з опозицією. Уклав із Московським царством у 1672 р. Конотопські статті, які складались із 10 пунктів і в основному повторювали Глухівські статті, але з подальшим
обмеженням прав України. Незважаючи на подальше обмеження автономії Гетьманщини, час гетьманування Самойловича був позначений стабілізацією внутрішньополітичного життя у Лівобережній Гетьманщині внаслідок припинення міжусобиці та іноземних вторгнень. Почалося зростання чисельності населення. Пожвавилась торгівля, розвивались ремесла та промисли. Саме тому прихід Самойловича до влади вважають часом припинення “Руїни” в Лівобережній Україні. Проте, незважаючи на лояльність щодо Москви, Самойлович постраждав саме завдяки своїм московським друзям. У 1687 р. фаворит фактичної правительниці Московської держави царівни Соф’ї Голіцин організував похід на Крим, але цей похід виявився невдалим. Побоюючись покарання, Голіцин звинуватив Самойловича, який брав участь у цьому поході, у змові з татарами. Як наслідок, у червні 1687 р. Самойловича заарештували і вислали до Москви.