4. Стан і перспективи розвитку економіки України у контексті економічної глобалізації

Становлення незалежної та самостійної національної економіки України відбувається в складних умовах, що пов'язані з ендогенними та екзогенними трансформаційними процесами. В межах національної еко­номіки відбувається:

1. перебудова всієї тканини економічних відносин на засаді зміни домінуючих форм власності;

2. форму­вання національної законодавчої бази та становлення державності.

Між­народні трансформаційні процеси пов'язані з переходом світової еконо­міки від сукупності національних економік та взаємозв'язків між ними до новітнього стану єдиного планетарного економічного простору — гло­бальної економіки.

Місце національної економіки в глобальних економічних процесах визначається широким спектром становищ між полюсами від подальшої периферізації економіки і підпорядкування її геополітичної стратегії захі­дним країнам до прориву в технологічний і економічний авангард міжна­родної економіки. Це передбачає формування національних пріоритетів розвитку, що можливе за такими варіантами:

1. змиритися зі сво­єю нездатністю створити конкурентоспроможну економіку;

2. знай­ти чинники структурного та технологічного оновлення економіки, спро­можної конкурувати на нових ринках, завойовувати і захищати позиції на окремих їх сегментах.

Перший шлях передбачає ефективну експлуатацію наявних при­родних ресурсів індустріальними технологіями, еволюційний розвиток цих технологій та відтворення трудових ресурсів, здатних копіювати чужі знання і таким чином адаптуватися до середніх стандартів сучасного сві­ту. На цьому шляху мають місце багато прикладів «процвітання» мало­ефективних економік, що забезпечувалось проривами в експорті за допо­могою ТНК. Більше того, сформувався своєрідний ринок «національних пропозицій» умов транснаціональної діяльності, де товаром стають не тільки дешева робоча сила, податкові пільги, заходи протекціоністської політики, а й масштаби концесій державної власності. Це сприяє штуч­ному впровадженню елементів суперсучасних технологічних систем у до-індустріальні та індустріальні економіки, сучасного західного менеджме­нту — у відносини культур, чиї цивілізаційні цінності принципово від­мінні від прагматизму.

Другий шлях пов'язаний з концентрацією ресурсів на обраних пріо­ритетах, забезпеченням факторної конкурентоспроможності та транс­формацією початкових факторних переваг в інвестиційні та науково-технологічні, тобто у динамічні переваги.

Вплив глобальних ринкових сил на економіку країни в умовах її ста­новлення позначився:

1. на розвитку базових галузей економіки, які безпосередньо беруть участь у міжнародних економічних процесах;

2. на функціонуванні суміжних та обслуговуючих галузей економіки;

3. на національному товарному ринку у зв'язку з імпортом товарів інших країн;

4. на ринку цінних паперів у зв'язку з наявністю значної частки акцій підприємств України в іноземного інвестора.

Таким чином, дія глобальних ринкових сил настільки значуща, що можливості власного регулювання національної економіки дещо звужуються.

Прискорена лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків в умовах шокової лібералізації цін призвела до неконтрольованої відкритості украї­нської економіки, обумовила посилення структурних деформацій на ко­ристь виробників проміжної продукції – сировини, напівфабрикатів – та спад у галузях з високою часткою доданої вартості, що виробляють кінце­ву, особливо високотехнологічну продукцію. Надзвичайна відкритість економіки країни, що набута за останні 10—12 років, не компенсує ефекту внутрішньогосподарських диспропорцій, а навпаки поглиблює їх.

Для забезпечення міжнародної конкурентоспроможності Україна має необхідні ресурсно-технологічні передумови – запаси корисних копа­лин, сільськогосподарські угіддя, кваліфіковану робочу силу, науково-технічну базу, вигідне геополітичне становище. Крім того, в країні скла­лися унікальні виробничі комплекси в таких галузях промисловості, як ме­талургійна, машинобудівна, хімічна. Ці комплекси поєднують на незначній відстані енергетичні, рудні та інші ресурси, забезпечені розвинутою виро­бничою, соціальною та рекреаційною інфраструктурою, мережею науково-дослідних та проектно-конструкторських організацій, навчальних закла­дів. Це може стати важливою передумовою формування виробничих регі­ональних кластерів (енерго-металургійно-хімічних) світового значення. Базою розвитку загальноєвропейського туристично-господарського ком­плексу може стати унікальний рекреаційний комплекс, що поєднує Азово-Чорноморський, Карпатський та Поліський підкомплекси. Лісова і Степова зони країни за своїми агро-кліматичними та земельними ресурсами можуть забезпечувати продовольством населення багатьох країн. Роль України як транзитної держави стосується нафто- та газопроводів, продуктопроводів, ліній електромереж, морського та річкового транспорту, транзитних заліз­ничних шляхів та автомобільних коридорів між Європою та Азією.

Перед країною постає складне завдання скористатися наявними пе­ревагами та відшукати шляхи отримання вигоди від глобалізації, перетво­рити глобальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки, виходячи з комплексного сполучення глобалізації з регіональною самодо­статністю та забезпеченням національних інтересів. Головний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгі­влі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуаль­ним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держа­ви. Попередити небажаний розвиток подій можливо лише за рахунок ви­ходу на нову парадигму взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників, адап­тації до процесів міждержавної інтеграції. Отже, країні слід обрати нову модель розвитку, перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку.

Якщо екзогенно залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від ін­ших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно орі­єнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоекономі­чних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієнтована на захист національних інтересів в умовах глобалізації.

Важливою особливістю сучасного науково-технічного прогресу є його об'єктивно зумовлена інтернаціональна природа, що дає більшості країн змогу бути в його руслі, мати свої, часом унікальні ніші. Для Укра­їни це, зокрема, авіакосмічна техніка і матеріалознавство, що інтегровані у міжнародний поділ праці. Таким чином, мета підтримки базових ін­ституцій з постійним накопиченням постіндустріальних цінностей є ціл­ком реальною.

До умов формування розвинутих факторів національної конкурентоспроможності слід віднести наступні:

• відтворення на новій основі ліній галузевих комплексів «наука – освіта – виробництво – збут – споживання», орієнтованих на виготовлення виробів та технологій, модернізацію існуючих;

• обмеження зовнішніх кредитів як джерела майбутніх нераціональних видатків;

• розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації спільних конкурентних переваг України.

Для орієнтації економіки України на інноваційний шлях розвитку необхідними виявляються заходи сприяння: оновленню системи організа­ції наукових досліджень та засвоєння їх досягнень; інноваційному підпри­ємництву, становленню венчурного бізнесу; створенню технополісів і технопарків; комерціалізації результатів НДДКР на внутрішньому і зовніш­ньому ринках; співпраці з метою запозичення світового досвіду з організа­ції функціональних та регіональних систем інноваційного розвитку.

Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати на­ступні виміри інтеграції у світове господарство:

• глобальний, пов'язаний зі світовими глобальними відносинами та світовими регулятивними інститутами;

• регіональний, що передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД тощо) шляхом реалізації стратегії багатополюсності (на відміну від однополюсності, на якій в окремих випа­дках наголошується);

• локальний (або мікрорівень), що передбачає двосторонні відносини з країнами та транснаціоналізацію економіки, тобто формування та поширення діяльності ТНК у наступних напрямках: ресурсно-технологічний (металорудні, агропромислові); техніко-технологічний (приладобудування, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транс-портно-інфраструктурний ( нафта, газ, електроенергетика).

З урахуванням, з одного боку, найважливіших міжгосподарських тенденцій, з другого – потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами її розвитку в умовах глобалізації мають стати наступні:

• системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реаль­ної міжнародної конкурентоспроможності;

• ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

• міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної залежності від окремих зарубіжних ринків;

• становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

• безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами;

• інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропей­ськими угрупованнями країн;

• забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими ме­ханізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.

Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо заходами адекватної економічної політики з продуктивним використанням власних, насамперед, інтелектуальних ресурсів.