2. Основні етапи становлення та розвитку світового господарства

Формування світового господарства – процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом. З певною мірою умовності на сьогоднішній день можна виділити таких чотири етапи становлення світового господарства (рис. 16.1).

3 Етап (20-ті р.Р. – поч. 90-х р.Р. XX ст.) співіснування двох світових систем

Рис. 16.2. Етапи формування світового господарства

На першому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він охоплює період від виникнення суспільного поділу праці (V-IV тисячоліття до н. е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина XIX ст.). Поява суспільного поділу праці породжує передумови для виникнення місцевого ринку, який з часом трансформується регіональний та регіонально-світовий.

Подальший розвиток суспільного поділу праці в епоху феодалізму дає відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку (XV-XVII ст.). Новий імпульс форми світового ринку отримали після утвердження в середині 19 ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об’єктивно не могла існувати без світового збуту.

Світовий ринок — це система стійких торгових відносин між країнами, які засновані на міжнародному поділі праці й інших факторів виробництва. Міжнародний поділ праці є вищою формою суспільного територіального поділу праці, причому в сучасних умовах він існує в різних своїх функціональних формах; загального, приватного, одиничного. Поділ праці пов’язаний з поділом таких факторів виробництва, як природні ресурси капітал, підприємницькі переваги людей, що виявляються продуктом як природного, так і історичного процесу. Становлення світового ринку є лише першим етапом перетворення переважно закритих національних господарських систем під дією могутніх законів товарного виробництва, що зламують національні кордони в пошуках нових факторів економічного росту і реалізації економічних інтересів людей.

На другому етапі (середина XIX - початок XX ст.) світове господарство набуває рис світового капіталістичного господарства, тобто об’єднує країни капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Світове господарство на даному етапі складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародної поділу праці.

Третій етап (з 20-х - до 90-х p.p. XX ст.) починається з відокремлення капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу та другої світової війни ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге — міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами. У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Отже, світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів. Його сучасний етап характеризується тенденцією до економічної інтеграції окремих країн, посиленням взаємозалежності між ними, зростанням цілісності світу.

У відповідності з певними критеріями у розвитку світового господарства економічна наука виділяє декілька етапів.

За функціональними ознаками:

• етап світової торгівлі, на якому мала місце абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках, були відсутні стійкі зв'язки та панувала нееквівалентність обміну товарами і при наданні послуг;

• етап іноземних інвестицій, коли активно розвивалось іноземне інвестування, промислова кооперація, виникали такі нові форми зовнішньоекономічних зв'язків, як торгівля інформацією, об'єктами інтелектуальної власності;

• етап економічної інтеграції з притаманним йому активним розвитком виробничої підприємницької діяльності за кордоном та створенням міжнародних економічних організацій, діяльність яких спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин.

Формування в тій чи іншій формі регіональних союзів групи країн світу спрямовувалось на стимулювання економічного співробітництв між країнами-учасниками у галузі виробництва, торгівлі, валютних операцій та інших сферах. Економічні процеси, що мають місце на цій основі і які зв'язують та об'єднують господарства цих держав, отримали назву міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція – це не тільки регіональні форми економічного співробітництва країн світу, а й об'єктивний, усвідомлюваний та відповідно спрямований процес зближення, взаємо пристосування та зрощення національних господарських систем на основі саморегулювання та розвитку, в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та міжнародний поділ праці.

Найважливішими рисами міжнародної економічної інтеграції виступають:

• міждержавне регулювання економічних процесів;

• поступове формування єдиного регіонального (замість відособлених національних) господарського комплексу із спільною структурою та інфраструктурою відтворення;

• усунення адміністративних та економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові у межах регіонального формування товарів, капіталів технологій та робочої сили;

• зближення внутрішніх економічних умов суспільного відтворення у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, оскільки передбачає зближення і взаємопроникнення національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Це природний процес, який випливає із об'єктивних потреб розвитку міжнародного поділу праці і науково-технічної революції.

Нині чітко окреслились такі основні види інтеграційих об'єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання країн доповнює єдиний митний тариф щодо третіх країн;

3) спільний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу;

4) економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які мають місце у регіоні.

Перелічені види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид не може бути реалізований без розв'язання проблем та завдань попереднього. В практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.