Тема 13. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою

План

1. Економічне зростання та економічний розвиток

2. Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

3. Зайнятість населення і її регулювання в сучасних умовах

4. Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення робочої сили

1. Економічне зростання та економічний розвиток

Економічне зростання означає процес кількісно-якісних зрушень у межах тех­нологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва.

В політекономінному аспекті економічне зростання означає техніко-економічні відносини між людьми з приводу привласнення предметів природи у процесі праці та надання послуг.

Відмінності між економічним зростанням і економічним розвитком полягають у тому, що остання категорія відображає незворотні, направлені та закономірні зміни технологічного спосо­бу виробництва, а економічне зростання позбавлене таких ознак, оскільки може перериватись економічним спадом.

Рис. 13.1. Типи економічного зростання

Основними факторами екстенсивного типу економічне зростання є:

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології;

2) збільшення кількості працівників;

3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).

Основними факторами інтенсивного типу економічного зростання є:

1) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва;

2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників;

3) розвиток підприємницьких здібностей;

4) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних чинників економічного зростання Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання.

Важливе значення для характеристики економічного зростання має ефективність та якість такого зростання. Таке зростання в концентрованому вигляді виражається у зростанні ефективності сукупної праці, передусім, у зростанні продуктивності живої праці. Конкретнішими показниками економічного зростання є покращення якості наявних товарів і послуг, підвищення конкурентоспроможності останніх на світових ринках, освоєння нової техніки і технології та ін.

Якість економічного зростання виражається у покращенні життєвого рівня більшості населення, умов праці, зростанні загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів зайнятого населення, збільшенні вільного часу тощо.

Процес економічного розвитку і зростання не можливий без постійного нагромадження. Цей процес за умов капіталізму набув форми нагромадження капіталу.

Нагромадження капіталу – процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т. ч. на різні типи та форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес іще називають капіталізацією.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основних формах:

1) концентрації капіталу – зосередження, нарощування капіталу завдяки об’єднанню капіталів різних власників, а також за рахунок перетворення прибутку на капітал (джерело майбутніх доходів);

2) централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження продуктивного капіталу і грошового капіталу. У свою чергу, в процесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвестиції.

Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році (в т. ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво).

Реальні інвестиції – це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил.

Якщо від валових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, то отримаємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основного капіталу.

Інвестиції не слід ототожнювати із капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. Це означає ототожнення цілого з окремим елементом.

Інвестиції на мікрорівні – вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності; інвестиції на макрорівні – вкладення у розвиток економічної систе­ми.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП).

(13.1)

або

(13.2)

У процесі нагромадження капіталу діє закон нагромадження капіталу, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці з одного боку, і зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших версти населення, з другого боку.

2. Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається не­рівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Запровадження досягнень НТП у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання починає спадати. Відбуваються злети і спади в економіці.

Проблеми виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жод­ного з провідних економістів XIX—XX ст. Розглянемо де­які з теорії циклів.

Монетаристська теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощадженні доходів.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк та ін.) вважають причиною криз надмірне інвестування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. Кейнс) виходять з того, що песимістичні і оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошово­го обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов’язані з порушенням та вста­новленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли. Їх ще називають циклами Елемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов’язував причину середніх циклів теж зі сферою креди­ту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8-10 ро­ків, що збігається з періодичністю середніх циклів, причи­ну яких вчені пов’язували з періодичністю оновлення основ­ного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобе­лівської премії), який пов’язував циклічні коливання з пе­ріодичним оновленням житла та деяких типів виробни­чих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15-20 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов’язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфраструктури.

Розглянемо детальніше середні цикли, які ще назива­ють промисловими.

Промисловий (економічний) цикл є найгострішою фор­мою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим спо­собом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періо­дом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійcнювалось з періодичністю 10-11 років. Такою була і пе­ріодичність середніх (промислових) циклів.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) – це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливання­ми національного доходу), коли за зростанням актив­ності настає їі зниження, яке знову змінюється зрос­танням.

Економічний цикл складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Рис. 13.2. Схема класичного ділового циклу

Сучасна економічна теорія виділяє дві фази економічного циклу:

1. рецесію – включає кризу та депресію;

2. піднесення – пожвавлення і бум.

Рецесія – фаза економічного циклу між найвищою та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва. Розширення виробництва (піднесення) – фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

Таблиця 13.1

Характеристика фаз ділового циклу

Назва	Особливості
Криза (спад)	Завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.
Депресія	Фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення – просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.
Пожвавлення	Спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит – спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найбільш яскравою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення (зростання)	Фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Антициклічна політика – це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування – це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії – це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.