vnutrishni_hvorobi_posibnik

дорослих (шокова легеня), спонтанний пневмоторакс, перепони для руху легень: масивний ексудат, параліч дихальних м’язів тощо.

Клініка: раптово виникаючі задишка, кашель, ціаноз, порушення свідомос( ті, що супроводжується або є ознакою гіпоксії — зниження РаО2 в крові та гі( перкапнії – збільшення РаСО2, респіраторний ацидоз – зниження рН крові.

Гіпоксемія( зниження вмісту кисню у крові та гіперкапнія – збільшення вуг( лекислого газу з розвитком респіраторного ацидозу (рН крові <7. 40). При рН < 7. 33 розвивається артеріальна гіпотонія, зниження контрактильності мі( окарду, гіперкаліемія, аритмії серця, що загрожують життю хворого.

Гостра гіпоксемія може викликати аритмію серця та порушення свідомос( ті. Гіперкапнія веде до головного болю, порушень відчуттів аж до наркозу. Клі( нічні симптоми навіть при тяжкій респіраторній недостатності неспецифічні та мінімальні. Залучення до акту дихання додаткової мускулатури, тахіпное, та( хікардия, порушення ритму дихання. Ціаноз за переваги гіпоксемії та почерво( ніння обличчя при перевазі гіперкапнії.

При інорідному тілі або запаленні ( набряку) гортані за діфтерії ( справжній круп) або банальному лярінгіті (несправжній круп), як правило, спостерігаєть( ся шумне, свистяче дихання – стридор.

Невідкладна допомога полягає в негайному видаленні інорідного тіла та відновленні прохідності дихальних шляхів. Лікування крупу викладається в курсах інфекційних та ЛОР хвороб.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ ГОСТРІЙ ЛІВОШЛУНОЧКОВІЙ НЕДОСТАТНОСТІ ( СЕРЦЕВІЙ АСТМІ ТА НАБРЯКУ ЛЕГЕНЬ)

Діагностику дивись стор. 87.

Невідкладна допомога складається з 4х обов’язкових компонентів:

1. Зниження гідростатичного тиску в судинах малого кола кровообігу. Для цього застосовують:.

а) вазодилататори — нітрогліцерин 1% водний розчин, в/в крапельно, по( вільно з урахуванням протипоказань або нітропрусид натрію (при тяжких фор( мах набряку легень) в/в 1 мкг/кг/хв. ) під контролем артеріального тиску. Во( ни зменшують приплив крові до серця, знижуючи перед і післянавантаження на міокард;

б) гангліоблокатори, які депонують кров у розширених судинах великого ко( ла кровообігу, зменшують легеневий об’єм крові, перерозподіляючи кров із ма( лого кола у велике, знижують артеріальний тиск (це безкровне кровопускання).

Пентамін 5% розчин — 1 мл (25(100 мг) з 20 мл фізіологічного розчину в/в повільно або з розчином 5% глюкози, бензогексоній (10(40 мг) 2% — 1,0 мл, ар( фонад, гігроній та інші препарати.

Не втратили свого значення і старі методи лікування набряку легень: теп( лі ножні ванни, накладання венозних джгутів на кінцівки.

2. Створення форсованого діурезу досягається шляхом уведення 60(80 і більше, іноді до І80 мг фуросеміду в/в струминно. Він зменшує переднаванта( ження на міокард і знижує ОЦК.

З. Погашення піни — проводять за допомогою інгаляцій 50% розчину ети( лового спирту в суміші з киснем, деякі автори рекомендують в/в уведення 5 мл 96% етилового спирту з 15 мл 5% розчину глюкози.

4. Зменшення збудливості дихального центру. У хворих із набряком ле( гень дихальний центр дуже збуджений, задишка призводить до погіршання роботи серця і посилення порушень гемодинаміки. До препаратів, які пригні( чують роботу дихального центру, належать морфін, промедол, омнопон.

Терапевтичні дози 1, 0 мл 1% розчину морфіну або 1, 0 мл 1% розчину про( медолу не викликають погіршання гемодинаміки, але слід пам’ятати про їх протипоказання.

У тяжких випадках перебігу набряку легень рекомендується в/в вводити глю( кокортикоїди (преднізолон 250(500 мг) та інші препарати відповідно до клініч( ної ситуації (протиаритмічні, еуфілін та інші).

ТЯЖКИЙ НАПАД БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ ТА АСТМАТИЧНИЙ СТАН

(дивись також розділ «Бронхіальна астма» c. 30)

1.Використовувати аерозольні інгалятори: астмопент, новодрин, еуспіран та інші, які містять ізопропілнорадреналін неселективний бета(2(адреностиму( лятор, а також сальбутамол, беротек – селективний бета(2(адреностимулятор та інші або таблетки ізадрину 5 мг під язик, 1 – 1/2 таблетки теофедрину.

2.При відсутності ефекту під шкіру вводять 0,5 мл 0,1% розчину адреналі( ну або 0,5 – 1 мл 5% розчину псевдоефедріну (дивись протипоказання!) або під( шкірно 0,5 – 1 мл 0,1% розчину атропіну.

3.При відсутності ефекту від адреноміметиків констатують розвиток І ста( дії астматичного стану (АС), хворого госпіталізують у терапевтичне відділен( ня і вводять в/в крапельно розчин еуфіліну 2, 4% — 10 мл і кортікостероїдні гор( мони: преднізолон 30 – 60 мг або дексаметазон 4 – 8 мг у 200 мл фізіологічно( го розчину (гормональна терапія відновлює чутливість адренорецепторів до сим( патоміметиків).

4.Проводиться постійна корекція гіпоксемії (киснева терапія 30–40% О2), інфузійна терапія 3 – 4 л фізіологічного розчину з 0. 5 мл 0, 025% розчину строфантину і кислотно – лужного балансу шляхом в/в крапельного введення 2% розчину бікарбонату натрію 100 – 200 мл.

5.При появі ділянок «німої легені» (2 стадія АС) хворого потрібно перевес( ти в реанімаційне відділення, або викликати до нього реаніматолога з необхід( ним обладнанням. У цих випадках крім вище зазначених засобів проводиться бронхіальний лаваж: в трахею шприцом або через носовий катетер вводиться теплий фізіологічний розчин, що викликає сильний кашель і виділення мокро( тиння, відновлюється прохідність бронхів.

6.При відсутності ефекту хворих переводять на штучну вентиляцію ле( гень, продовжують промивання бронхів. Збільшують дозу кортикостероїдів до 120 – 150 мг преднізолону або 12 –24 мг дексаметазону. Коректують артеріаль( ний тиск (дивись нижче: боротьба з колапсом), продовжують інфузійну тера( пію, вводячи 10 – 20 мг фуросеміду на кожній літр рідини при підвищенні цен( трального тиску до 150 мм водного стовпа або вище.

7.Для попередження нападів зараз використовують інгаляційні кортикос( тероїди в аерозолях (фліксотид), що не всмоктуються і не мають системного ефекту, а також селективні бета(2(адреностимулятори: сальбутамол, серевент.

При загостреннях хронічного обструктивного бронхіту більшість дій ана( логічна нападу бронхіальної астми, додають антибіотики. Лікування хронічно( го легеневого серця дивись у розділі «Хронічний обструктивний бронхіт».

І серцева, і бронхіальна астма проявляються нападом ядухи, кашлю, ціано( зу, погіршенням загального стану хворого, але ж невідкладна допомога докорін( но відмінна, тому потрібно диференціювати ці стани.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СЕРЦЕВОЇ ТА БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ

Пневмонії з важким перебігом

(дивись також розділ «Пневмонії» c. 38)

1. Антибіотики широкого спектру дії: макроліди (рокситроміцін 300 мг/до( бу, макропен 800 мг/добу), цефалоспорини ІІ(ІІІ покоління (цефотаксім, цеф( тріаксон 1(2 г в/в кожні 12 годин; фторхіноліни (ципрофлоксацин до 1 г на до( бу, аміноглікозіди (гентаміцин 80 мг в/м кожні 8 годин) та ін. При тяжких пневмоніях вводять 2(3 антибіотика, один з яких в/в. Раціональні поєднання описані у фармакотерапевтичних довідниках. Додатково використовують ан( тисептики: бісептол, нітроксолін, метронідазол та ін.

2.Бронхорозширюючі: еуфіллін 2, 4% — 10 мл в/в, відхаркуючи: амброксол, бромгексин, ацетил(цистеїн.

3.Кортикостероїди: 30 – 60 мг преднізолону в/в крапельно в 200 мл фізіо( логічного розчину хлориду натрію.

4.Киснева терапія.

5.Вітаміни.

6.Імуностимулятори: левомізол (декаріс), пентоксил, метілурацил, алоє та ін.

Гострий респіраторний дістрес-синдром дорослих (ГРДСД)

Визначення: ГРДСД – це гостра респіраторна недостатність викликана гос трим пошкодженням легень, що супроводжується некардіогенним набряком ле гень.

Етіологія: сепсис (більше 30% всіх випадків ГРДСД), тяжкі пневмонії, ас( пірація шлункового вмісту, механічні травми грудної клітки, геморагічний пан( креатит, шок, синдром тривалого розчавлення, втоплення, масивна гемотран( сфузія та ін.

Патогенез та клініка: ГРДСД виникає внаслідок активації макрофагів, гра( нулоцитів і акумуляції тромбоцитів у легенях з виділенням простагландинів, протеолітичних ферментів, перекисних радикалів, що пошкоджують клітини ле( гень. Є варіантом інтерстиціального набряку легень некардіального походжен( ня. Виявляється тими ж ознаками, що лівошлуночкова серцева недостатність.

Лікування: усунути причину, якщо вона все ще діє.

•Перевести хворого на кероване дихання.

•Кортикостероїди в/в у дозах, еквівалентних 200 – 300 мг преднізолону.

•В/в реополіглюкін, пентоксіфілін та інші антиагреганти з гепарином.

Спонтанний пневмоторакс

( див. також у курсі хірургічних хвороб)

Визначення: наявність вільного повітря між вісцеральними та парієталь ними листками плеври.

Етіологія: а) травма грудної клітини, б) травма бронху, в) спонтанний пнев( моторакс внаслідок розриву емфізематозної булі (див. «Хронічний обструктив( ний бронхіт»).

Пневмоторакс може бути: відкритим, коли плевральна порожнина вільно спо( лучається з зовнішнім повітрям; закритим, коли цього немає; клапанним або нап( руженим, коли повітря поступає при вдиху але не виходить з плевральної по( рожнини при видиху.

Клініка: раптовий біль у грудях, задишка, від незначної до тяжкої дихаль( ної недостатності; ціаноз або блідість, колапс та шок. При перкусії над ураженою стороною – тимпаніт. При аускультації – відсутність дихальних шумів. Рентге( нологічно: наявність повітря в плевральній порожнині. Ателектаз легені. Змі( щення середостіння в здоровий бік.

Невідкладна допомога:

1.При клапанному пневмотораксі негайна пункція плевральної порожни( ни на ураженому боці і відсмоктування повітря за допомогою електровідсмок( тувача приводить до розправлення ателектазу і покращення стану хворого.

2.Киснева терапія зволоженою повітряно(кисневою сумішшю 1:1.

3.Термінова госпіталізація у торакальне відділення.

4.Знеболюючий коктейль: промедол 1% – 1 мл, анальгін 50 % — 2 мл при різкому болісному синдромі.

5.Протикашльові засоби: лібексін, кодеїн.

6.Підшкірно розчин кордіаміну 2 мл, розчин строфантину 0. 25% — 1 мл, 1% розчин мезатону 1 мл в/м для нормалізації артеріального тиску і серцевої діяль( ності.

7.При повторних, подвійних, двохсторонніх процесах хірургічне лікування.

За гострої респіраторної недостатності, що викликана масивним двохсто9 роннім ексудатом у порожнину плеври та ексудативним перикардитом невід( кладна допомога є видаленням ексудату за допомогою пункції плеври, перикар( ду. Діагностуються ці стани при наявності задишки неясного походження за на( явності тупого перкуторного звуку над легенями, відсутності дихальних шумів, збільшення перкуторних розмірів серця та рентгенологічно.

Порушення функції дихальних м’язів може бути при отруєннях кураре та іншими ліками з арсеналу анестезіологів (дивись «Гострі отруєння»), а також за різних неврологічних захворювань.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ЗА КРОВОТЕЧ

За гострої масивної крововтрати хворий може загинути не від гіпоксії, що пов’язана зі зменшенням маси еритроцитів, а від недостатнього об’єму цирку( люючої крові та значного падіння артеріального тиску крові – гіповолемічно( го шоку. Тому невідкладна допомога при гострій постгеморагічній анемії – це негайне відновлення рідини шляхом інфузії кровозамінних розчинів: фізіоло( гічного розчину хлориду натрію, розчину Рінгера, 5% розчину глюкози, неоге( модезу, поліглюкіну тощо.

Шлунково-кишкова кровотеча

Визначення: кровотеча з будь якого відділу ШКТ, яка часто маніфестує ко( лапсом, проявляється блюванням «кофейною густиною» (haemothemesis), дігтьо( подібним випорожненням (melena) або появою яскраво червоної (артеріальної) або темної ( венозної) крові у блювоті або випорожненнях.

Шлунково9кишкова кровотеча може маніфестувати короткочасною втра( тою свідомості, колапсом ще до появи зовнішніх ознак та потребує негайної госпіталізації до чергового хірургічного відділення.

Лікар(стоматолог у разі виникнення необхідності надати невідкладну допо( могу хворому з шлунково(кишковою кровотечею до прибуття хірурга повинен виявити шляхом опитування хворого або родичів, чи не страждає хворий на ви( разкову хворобу, цироз печінки або геморагічні синдроми та спробувати шля( хом перкусії та пальпації визначити розміри та консистенцію печінки. Слід викликати ендоскопіста для проведення езофагогастродуоденоскопії з метою ідентифікації джерела кровотечі та ректороманоскопію при кровотечі з товсто( го кишечника.

Водночас треба провести клінічний аналіз крові з визначенням тромбоци( тів, гематокриту та взяти кров із вени для визначення групи крові, резус(фак( тора, біохімічних показників функції печінки та розширеної коагулограми.

Слід потурбуватися, щоб до відділення доставили необхідний запас крові та кровозамісні рідини. Невідкладна допомога до прийняття рішення про опе( ративне лікування передбачає:

1)Суворий постільний режим та цілковитий спокій;

2)Режим цілковитого голодування;

3)Охолодження ділянки, що кровоточить.

4)Відновлення об’єму циркулюючої рідини;

5)Усунення анемії;

6)Підвищення згортального потенціалу крові.

Першими трьома правилами користуються завжди. Це так звана тріада: «Холод, голод та спокій». Охолодження стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки досягається шляхом розміщення на тілі пузирів із льодом. Усередину не( великими ковтками дають пити крижану воду чи харчовий лід, промивають шлу( нок крижаною водою через зонд або ендоскоп.

Четверте та п’яте правила використовуються лише при втратах крові серед( ньої тяжкості та тяжких, тобто при зниженні об’єму циркулюючої крові (ОЦК) на 20(30%, кількості еритроцитів менше 3, 5 млн/мкл, рівні гемоглобуліну мен( ше 100 г/л, гематокриті нижче 0, 30. При цьому ОЦК приблизно можна визна( чити за відношенням частоти пульсу до максимального артеріального тиску, так званим шоковим індексом.

Шоковий індекс менший 0, 5 — показник зниження ОЦК. При втраті 30% ОЦК шоковий індекс наближається до 1, 0. При цьому переливають від 500 до 2 500 мл еритроцитарної маси та 500(1 500 мл кровозамінників відповідно до тяжкості втрати крові за життєвими показниками.

Для підвищення прокоагуляційного потенціалу крові використовують таке:

1)внутрішньовенне або внутрішньом’язове введення вікасолу (2(3 мл 1% роз( чину) і дицинону (2(4 мл і більше 12, 5% розчину);

2)вживання всередину ковтками амінокапронової кислоти (400(500 мл 5% розчину), антацитів та адсорбентів;

3)уведення гіпертонічних розчинів (10(20 мл 10% розчину натрію хлори( ду, 10 мл 10% розчину кальцію хлориду);

4)внутрішньовенне введення 30(40 мл 40% розчину глюкози, 3(5 мл 5% роз( чину аскорбінової кислоти;

5)внутрішньовенне введення антигемофільної плазми (100(150 мл), фібрино( гену (1(2 г у 250(500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду), амінокапронової кис( лоти (200 мл 5% розчину) та інших гемостатичних засобів. У разі великої втрати крові показані замісна інфузійна терапія кровозамінниками, переливання еритро( цитної маси, розведеної 5% розчином реополіглюкіну у співвідношенні 1:1.

За останніми даними при виразкових кровотечах поряд з їх ендоскопіч( ною зупинкою (діатермокоагуляція та ін. ) необхідне внутрішньовенне інфузій( не введення 40 мг омепразолу або 100 мг ранітидину, або 40 мг фамотідину у 100 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Відразу призначається всередину відповідний антикислотний препарат у комбінації з антигелікобактерною тера( пією. Якщо вживання цих препаратів усередину виявляється неможливим че( рез виражені диспепсичні розлади, то необхідно продовжити парентеральне вве( дення одного з антикислотних препаратів (ранітидин 50 мг або фамотідин 20 мг, або омепразол 40 мг) з інтервалами у 8 годин протягом 3(5 діб і надалі про( водити противиразкову терапію.

Неефективність консервативного лікування виразкової кровотечі, а також виникнення повторних кровотеч є показанням до оперативного втручання.

При кровотечах з варикозних вен стравоходу за цирозу печінки виккорис( товують спеціальний зонд із балончиком для механічної зупинки кровотечі.

Кровохаркотиння та легенева кровотеча

Визначення: одхаркування крові внаслідок кровотечі з респіраторного трак ту. Умовно розрізняють кровохаркотиння – якщо виділяється до 50 мл крові за добу та легеневу кровотечу – більше цієї кількості.

Етіологія: кровохаркотиння може виникати при банальних бронхітах та пневмоніях. Легенева кровотеча часто свідоцтво пухлини, туберкульозу, рідше аномалії судин легень, зсідання крові аспергільозу.

Діагноз: при легеневій кровотечі кров ала, пінява, відхаркується з кашлем, диференціювати треба з шлунково(кишковою кровотечею (блювання «кофей( ною густиною»), кровотечею з носу, рота, глотки, що можно встановити при ог( ляді ротової порожнини та задньої стінки глотки.

Невідкладна допомога: Зіткнувшись з легеневою кровотечею, лікар(стома( толог повинен виконати нижченаведені дії та організувати транспортування хво( рого до відділення інтенсивної терапії або торакальної хірургії.

•Запобігти асфіксії, обструкції дихальних шляхів та ушкодження здорової легені:

відновити прохідність дихальних шляхів, якщо вона порушена (видалити кров, спонукаючи хворого до легкого покашлювання, притримати язик, якщо хворий у непритомному стані, відсмоктати кров за допомогою підсосу, ввести дихальну трубку або інтубувати).

•Заспокоїти хворого, надати йому зручне, напівсидяче положення.

•Зменшити кров’яний тиск у малому крузі кровообігу і венозний приток до серця:

а) венозні джгути на кінцівки, тепла ванна для ніг, б) еуфілін 2, 4% — 1 мл в/в струменево повільно,

в) пентамін 0. 25 – 0. 5 мл 5% розчину в/м або бензогексоній 1 мл 2% роз( чину в/м під контролем А/Т.

•Зменшити проникливість капілярів: вітаміни С і Р (аскорутін), діцинон.

•Підвищити згортання крові:

а) розчин вікасолу 1% 1 – 2 мл в/м, б) розчин хлористого кальцію 10% 10 мл в/в струменево повільно або 1% роз(

чин 100 мл в/в крапельно.

• Знизити активність фібрінолізу:

а) епсілон(амінокапронова кислота 1% розчин 50 мл в/в крапельно, б) контрікал 2 – 10 тис ОД в/в крапельно на фізіологічному розчині 200 –

500 мл повільно на протязі декількох годин.

•Підвищити адгезивність тромбоцитів:

гемофобін 1. 5% 5 – 10 мл в/в струменеві.

•Збільшити кількість тканиного тромбопластину в крові:

а) 10% хлористий натрій 10 мл в/в (гемоліз), б) тромбоцитарна маса 50 – 100 мл в/в.

•Збільшити в’язкість крові: желатин 10% розчин 10 – 30 мл.

•Дрібне переливання крові: 50 –100 мл 2 – 3 рази на добу.

•Екстракт кропиви, логахілуса.

•При неефективності хірургічне лікування.

За кровотеч при розладах гемостазу діагностику та невідкладну допомогу дивись у розділі «Хвороби системи крові», стор. 217(223.

Невідкладна допомога при нестримному блюванні та профузному проносі

При захворюваннях шлунково(кишкового тракту, крім втрати крові, бо( льового шоку, інфекційно(токсичних процесів загрозу життю хворого можуть створити гострі порушення водно9електролітного балансу та кислотно9луж(

ної рівноваги, тісно пов’язані одне з одним. Вони певною мірою настають зав( жди, коли з блюванням та проносом відбувається втрата рідини та електролі( тів. Нестримне блювання та профузний пронос призводять до так званої ізото( нічної дегідратації, тому що рідина, яка втрачається — ізотонічна плазма кро( ві — містить переважно іони натрію та хлору. Кількісно втрати врахувати буває дуже складно, тому для оцінки ступеня тяжкості водно(електролітних розла( дів вдаються до клінічних показників: сухості шкіри, язика, слизових оболонок, рівня максимального (систолічного) артеріального тиску, погодинного діуре( зу, частоти пульсу, рівня центрального венозного тиску. Ці розлади можуть ма( ти перебіг без ознак гіповолемічного шоку. У цьому випадку систолічний АТ не нижче 100 мм рт. ст., частота пульсу менше 100 за 1 хвилину, центральний ве( нозний тиск 30(50 мм водяного стовпа. При дефіциті об’єму циркулюючої кро( ві понад 30% індекс шоку наближається до 1, 0.

Невідкладну допомогу надають шляхом інфузії ізотонічних розчинів хлори( ду натрію, розчину Рінгера, лактату Рінгера, лактосолу, 5% розчину глюкози.

Принципи інфузійної гідратації (за В. Д. Малишевим, 1985).

Об’єм рідини для інфузії повинен становити 30(40 мл/кг маси тіла за добу. Об’єм рідини для інфузії складається з добової потреби (близько 2, 5 л) і де(

фіциту рідини внаслідок втрат.

Ниркові втрати компенсуються 5% розчином глюкози.

Патологічні втрати (блювання, пронос) компенсуються розчинами Рінгера, лактатом Рінгера, лактосолом.

Втрата крові компенсується переливанням плазми, еритроцитарної маси, плазмозамінних розчинів під контролем гематокриту.

Величину інфузії контролюють за ЦТВ, який не повинен перевищувати 120 мм водяного стовпа для запобігання розвитку набряку легень.

Електролітний склад плазми контролюють за допомогою біохімічних ана( лізів, домагаючись нормального вмісту натрію, калію, кальцію та магнію.

Оптимальним вважається досягнення АТ до 120 мм рт. ст, ЧСС до 100 за 1 хв, діурезу 30(40 мл за годину, ЦВТ не більше 120(150 мм водяного стовпа, норма( лізації температури тіла.

Невідкладні стани в нефрології

(дивись також в розділі «Хвороби нирок»)

Невідкладні стани виникають при різних за етіологією та патогенезом зах( ворюваннях нирок та характеризуються такими синдромами:

1)висока артеріальна гіпертензія з загрозою розвитку (або розвитком) су( домного синдрому (еклампсії), мозкового інсульту, інфаркту міокарда або гос( трої серцевої недостатності — набряку легень та смерті хворих; (невідкладну до( помогу дивись вище у розділі «Гіпертонічні кризи»)

2)набряковий (нефротичний) синдром з ознаками анасарки, гідротораксу, асциту, трофічними порушеннями в набряклих тканинах, рестриктивної дихаль( ної недостатності та смерті хворих від приєднання гнійно(септичних процесів; (лікування див. стор. 175 та вище ).

3)уремія — кінцева (IV) стадія хронічної ниркової недостатності, яка харак( теризується накопиченням азотистих шлаків, дистрофічними порушеннями в органах та розладом їхніх функцій (нейро(, кардіопатії, гепатити і т. д. ); Невід( кладна допомога дивись вище.

4)ниркова колька — дуже сильний біль у боці, який віддає в пах, стегно при проходженні каменів або обструкції сечових шляхів; Невідкладна допомога дивись вище.

5)гостра ниркова недостатність характеризується раптовим припиненням видільної функції нирок звичайно з оліго( та анурією і смертю хворих від на( копичення токсичних продуктів обміну;

ПРИ ГОСТРІЙ НИРКОВІЙ НЕДОСТАТНОСТІ невідкладна допомога прямо залежить від етіології і фази процесу.

Упочатковій фазі найбільше значення має швидкість установлення діагно( зу та усунення причин розвитку гострої ниркової недостатності, тобто це виве( дення хворого із шоку, відновлення глобулярного об’єму (маси циркулюючих еритроцитів) та рідини, корекція гіпонатріемії та відновлення ниркового кро( вотоку при преренальній формі.

Виведення отрут, токсинів, продуктів гемолізу та імунних комплексів при ренальній формі та відновлення прохідності сечових шляхів при постреналь( ній формі. Методи такого впливу дуже різні і часто потребують високої квалі( фікації та спеціального обладнання, тому роль лікаря(стоматолога на цьому ета( пі полягає у швидкій діагностиці та організації негайної доставки хворого або потерпілого у відділення штучної нирки або найближче реанімаційне відді( лення, боротьби із шоком, крововтратою та зневодненням.

Удругій фазі, крім усунення причин гострої ниркової недостатності, необ( хідно вводити велику кількість фуросеміду (до 1000 мг за необхідності), почи( наючи з доз 100(120 мг в/в струминно до відновлення діурезу. Використовують кортикостероїдні гормони 180 — 210 мг преднізолону в/в крапельно в перші мо( менти лікування, а потім 60 — 90 — 120 мг кожні 6 — 8 годин. Уводять рідини, розчини електролітів, плазму в об’ємі до 2, 5 літрів за добу під контролем цен( трального венозного тиску, коректуючи вміст окремих електролітів, гепарін для запобігання розвитку ДВЗ, за необхідності, із свіжозамороженою плазмою крові. Продовжують боротьбу з анемією, інфекцією, серцевою недостатністю, гіпотонією. Уводять вітаміни С, Р, групи В.

Убагатьох випадках у цій фазі необхідний гемодіаліз (штучна нирка), що

вдеяких випадках може бути замінено перитоніальним діалізом, коли очи( щення плазми проводиться шляхом введення рідини в черевну порожнину з по( дальшим видаленням її звідти або гемосорбцією.

В ряді випадків застосовується ентеросорбція: введення активованого ву( гілля або інших сорбентів у кишечник. У всіх випадках показане систематич( не промивання шлунка та кишечника відповідно через зонд та клізми лужни( ми розчинами.

Плазмофорез або екстракорпоральне очищення плазми може проводитися як за допомогою спеціальних центрифуг, так і шляхом відстоювання крові в зви( чайній склянці з подальшим відмиванням еритроцитарної маси та повернення її в кровоток хворого. Ця процедура може бути проведена, як правило, в будь( якому лікувальному закладі. У третій фазі невідкладна допомога, як правило, не потрібна, тому що тут уже йде мова про реабілітацію хворих.

Діагностику та невідкладну допомогу при алергічних хворобах дивись у відповідному розділі: стор. 2349254, у хворих з гематологічною патологією — c. 1919212.