21. Право Давнього Риму класичного періоду

Центральне місце в римському приватному праві займало правове регулювання речових відносин. З практичною метою римські юристи використовували різні класифікації речей. Це був поділ речей на: — манциповані й неманциповані; — рухомі та нерухомі; — вилучені з цивільного обігу й не вилучені; — подільні та неподільні тощо. Нові, більш складні умови життя, розширення території Римької держави викликали появу нових видів права власності. Квіритська власність, пов'язана з римським громадянством, мала багато незручностей і тому, в межах преторського права, було розроблено конструкцію так званої преторської, або боніторної власності. Для захисту прав бонітарного власника претори використовували й інститути давності набуття. З розширенням кордонів Римської держави й зростанням чисельності іноземців отримали також визнання й правовий захист провінційна власність (для римських громадян) і власність перегрінів. Право зобов'язань регулювало ту сферу цивільно-правового життя, яка охоплювала різноманітні конкретні потреби людей, встановлювало між ними такі юридичні зв'язки, за якими одна особа могла вимагати від іншої певної дії або утримування від дії. Важливе значення мали розроблені юристами загальні положення про договір (контракт), серед яких: наявність обопільної згоди сторін, добровільність, відсутність обману або погрози. Договори розглядались як непорушні, їх необхідно було суворо дотримуватись. Усі договори, за класифікацією римських юристів, розподілялись на 4 групи. Підставою для такого поділу була різниця в умовах і формі укладання угоди.

1. Вербальні — це ті договори, юридична сила яких виникала внаслідок певної словесної формули. 2. Літеральні — укладання яких вимагало письмової форми. 3. Реальними були договори, необхідною умовою виникнення яких виступала, крім простої угоди між сторонами, передача речі одним контрагентом іншому. 4. Консенсуальні — договори, засновані на простій неформальній угоді. Давньоримське право закріпило патріархальну сім'ю, яка була пов'язана із суспільством і державою через її голову. Ставала поширеною нова форма шлюбу без чоловічої влади. Жінка, одружуючись так, не поривала зі своєю колишньою сім'єю, зберігала певну майнову самостійність, отримувала деякі права відносно дітей. Шлюб без чоловічої влади міг бути легко розірваний за взаємною згодою сторін, а також на вимогу однієї з них. На загальному фоні кризи римського рабовласницького суспільства слабшали й сімейні зв'язки, розлучення стали звичайним явищем. Значного поширення набув так званий конкубінат — неоформлене постійне співжиття чоловіка й жінки. Заповіт, як правило, став складатися не в усному, а в письмовому вигляді, але з дотриманням певної форми. У республіканський період з'являються поняття провина, необережність і випадок. Такою, що каралася, була тільки умисна дія, що містила в собі склад злочину. Тому, наприклад, необережне вбивство не спричиняло покарання. Під час республіки замах не відокремлювався від здійснення злочинної дії й карався так само, як і злочин. В монархічний період проводилася різниця між цими діями, й юристи стали рекомендувати більш м'які заходи покарання при замаху на злочин, який не було доведено до кінця. Винятком з цього стала змова проти існуючого ладу, яка вважалася злочином навіть у тому випадку, коли було прийнято тільки рішення, а справу не здійснено. Була караною і співучасть. Співучасник, який сприяв виконавцеві допомогою й радою, зазнавав однакової міри покарання з виконавцем. З'явилося поняття осудності.  Разом з цим треба відзначити існування такого пережитку самосуду, як убивство батьком заміжньої дочки і її коханця, застигнутих на місці «злочину». Публічні злочини розподілялися на чотири категорії: злочини проти держави, проти релігії, проти моральності,проти приватних осіб. До першого належали: повалення існуючого режиму, замах на імператора, вадання держ. таємниці. До другого належать: розкрадання церковного майна, замах на життя священослужителів. До цієї групи належали: порушення моральних цінностей, скоєння ганебних вчинків. До останньої групи належать: вбивство, підпал, насильство, насильне обернення в рабство вільних людей і захоплення чужих рабів без згоди їх господарів, лжесвідчення, стягування за борги відсотків понад встановленої норми. Так само до категорії публічних злочинів проти приватних осіб були віднесені в цей період різні види кваліфікованої крадіжки: крадіжка зі зломом, нічна крадіжка, крадіжка в лазнях, крадіжка худоби та ін.