10. Закони Ману Давньої Індії

Всі відомі давні джерела права Індії являють собою запис установлених релігією правил поведінки людини- дхарми. Людина, послушна дхармі, заслуговувала хвали, радості в земному і загобному житті. Закони Ману розрізняють право власності і право володіння, значна увага приділяється охороні приватної власності. Закони Ману вказують 7 можливих способів виникнення права власності: успадкування, одержання у вигляді дару або знахідки, купівля, завоювання, лихварство, виконання роботи. Купувати власність можна було тільки у законного власника. Форми власності: державна(царська), жрецька, общинна, приватна.  Майно після смерті батьків або ділилося між синами, або відходило старшому синові. Дочки від спадкування усувалися, але брати повинні були виділити їм по ¼ своєї частки для посагу. Дочки могли успадковувати лише майно матері. Спадкування за заповітом індійське право ще не знало. Характер сімейних відносин -патріархальний. У Стародавній Індії було багатоженство, брахман міг мати 4 дружини. Жінка перебувала в приниженому, підпорядкованому становищі. Головний обов’язок дружини –народження і виховання синів. Шлюбний вік для хлопців- не менше 20 років, для дівчат-12 і навіть 8 років. Закони Ману встановлювали одношлюбність.Дружині заборонялося залишати своїх чоловіка і дітей. Закони Ману називають 4 найбільших тяжких злочинів: вбивство брахмана, крадіжка золота брахмана, питво хмільних напоїв. Брахман за вбивство ніс покаяння, йому голили голову. Злодій із нижчої варни умертвлявся. Брахман за вбивство шудри платив штраф, що дорівнював вартості жаби, ворони, собаки.

11. Суспільний та державний лад міста-держави Афіни

Суспільний лад Афін (відповідно й інших античних міст-держав) зазвичай характеризується як рабовласницький. Звідси походять терміни "рабовласницька держава" та "рабовласницьке право". Якби йшлося про те, чи були в Афінах чи в Римі раби, не виникало б жодних спорів про проблему рабовласництва.  У цілому можна припустити, що раби становили половину або навіть одну третину населення Аттики. Безумовно, це є найважливішою рисою античної цивілізації та античного "суспільного ладу". Але для самих афінян набагато важливішим був поділ громадян наевпатридів, геоморів та деміургів, запекла боротьба селянства проти земельної аристократії, у перебігу якої формувалася афінська демократія (як і в Римі, боротьба між патриціями та плебеями у перебігу становлення Римської республіки).  Усім стародавнім суспільствам був притаманний поділ на станові групи: в Індії - брахми, кшатрії, вайшьї, шудри, у Вавилоні - авілуми та мушкенуми, в Афінах (та інших містах-полісах Греції) - евпатриди, геомори, деміурги; в Римі - патриції та плебеї. Що було початковим критерієм такого поділу? Скоріше за все - родова належність. Уже на ранній стадії родового ладу старші та молодші роди перебували в нерівному становищі. При ускладненні родоплемінного ладу в перебігу "неолітичної революції" молодші, "дочірні" роди були підпорядковані "старшим", батьківським родам. Старші та молодші родові групи утворювали в сукупності "народ".  Державний лад: Держава в Стародавній Греції складається у формі держави-міста, як общини вільних і повноправних громадян. Загострення протиріч і необхідність давати відпір різним агресорам привели в Греції до формування більш чи менш великих союзів міст. Політичний устрій Афін був самим передовим в країнах стародавнього світу. Властивостями її демогратії були: участь громадян в прийнятті законів, утворення правосуддя, виборність, зміна і підзвітність посадових осіб, відносна простота управління, колегіальність рішення питань, відсутність бюрократизма. Формула закона починалась словами: "Рада і народ вирішили”.