Реформи Периклу

Перикл (495 до н. е. – 429 до н. е.) – державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах.

Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перикл – виходець зі знатного афінського роду, обдарований політик.

З його ім'ям пов'язують не тільки проведення реформ, але й розробку нових принципів управління суспільством, в основі яких – вимога політичного професіоналізму й формування нової соціальної філософії. Перикл, що беззмінно обирався стратегом, згуртував навколо себе союз однодумців, своєрідну політичну й інтелектуальну еліту афінського суспільства, за підтримкою якої він здійснював всі свої зовнішньополітичні й внутрішньополітичні заходи. Аристотель пов'язує з ім'ям Перикла два найважливіших закона: про цивільні права й про оплату посадових осіб. Насамперед, була уведена плата суддям. Народний суд, заснований ще при Солоні, становив основу всієї демократичної системи афінської держави. Роль суду була багатогранна: він вирішував безліч питань як між самими афінськими громадянами, так і між союзниками Афін по морському союзу, перетворюючись одночасно в найважливіший інструмент контролю над ними.

Отже, уводячи таке нововведення, як оплата праці чиновників, Перикл відкривав дорогу для участі в державних справах самого широкого кола афінських громадян, у тому числі – малозабезпечених

У тісному взаємозв'язку з початком виплат платні чиновникам перебувала й інша проведена Периклом реформа – цивільна. Відповідно до її вимог, громадянином Афін міг вважатися лише той, чиї мати й батько були афінянами. Перикл відняв деякі права в ареопагів й «особливо рішуче наполягав на розвитку в держави морської сили…,» що по великому рахунку також було, насамперед, в інтересах середніх шарів афінського суспільства.

у період правління Перикла відбувається більш чіткий поділ влади: законодавча належала Народним зборам, виконавча – Раді 500 і магістратам, судова – геліеї. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшість виборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків у керуванні.  Реформи Перикла завершили процес формування системи афінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішного функціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь у державній діяльності – як через обрання посад, так і через участь у роботі Народних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян без обмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальну можливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний і став реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип свободи слова.

14. Право Давніх Афін

Афіняни не залишили після себе такого правового спадку, як римляни. Єдиним відомим кодексом Афін були Закони Драконта (621 рік до н. е.) – можливо, перший запис законів звичаєвого права, що мали на меті обмежити свавілля суддів-евпатридів. Закони скасовували кровну помсту, жорстоко карали за найдрібніші злочини. Смертну кару призначалося за дрібну крадіжку, «дозвільний спосіб життя», не говорячи вже про більш тяжкі злочини. Закони Драконта було частково скасовано, частково пом’якшено Солоном. Надалі афінське право не кодифікувалося, хоча йшлося його інтенсивне розроблення. Доктриною державного права Афін були громадянська рівноправність та верховенство народу. Кожному громадянину з 20 років належали право участі в народних зборах, законодавча ініціатива, право критикувати будь-яку посадову особу, право переслідування у суді будь-якого злочину. Народні збори видавали закони, обирали архонтів, стратегів, воєначальників, оголошували війну, укладали мир, контролювали посадових осіб, затверджували бюджет, були верховним судом у найважливіших справах. Голосування проходило відкрито, крім випадків остракізму. Афіняни не знали поняття кворуму: вважалося, що громадяни, які не з’явилися на збори, довірили своє право присутнім. Будь-який громадянин на народних зборах міг опротестувати запропонований закон чи рішення. Такий протест-обвинувачення «графе параномон» розглядався судом присяжних під головуванням архонтів-фесмофетів. Якщо протест пропонував скасувати закон чи рішення, тоді на автора закону, якщо його не підтримала 1/3 суддів, накладався штраф.

15 Суспільний та державний лад Давньої Спарти  В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності повноправних держав. Для цього держава суворо регламентувала життя та побут спартіатів, стримувала їхнє майнове розшарування. Основи державного ладу було закріплено ретрою (договором) легендарного царя Лікурга (VIII століття до н. е.). Спартіати були зобов’язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесла й торгівля стали справою іліотів– вільних жителів окраїнних районів Спарти, які посідали проміжне становище між спартіатами та ілотами. У Спарті було створено державну систему виховання та освіти: у 7-річному віці дітей віддавали до спеціалізованих шкіл. До 20 років спартіати проходили особливе навчання, яке виховувало у них витривалість, дисциплінованість, хоробрість. Потім до 60 років чоловіки несли військову службу. З метою підтримання єдності регулярно проводилися громадські трапези, на організацію яких щомісячно сплачувався податок. «Лікургів лад» трансформував військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували два царі – архагети. Їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин. Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами зі знатних громадян, що досягли 60-річного віку.