7. Закони Хаммурапі Давнього Вавилону

Закони Хаммурапі були укладені близько 1760 р.до н.е. Причинами їх появи були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави; бажання закріпити в них суспільний лад; прагнення залагодити гострі соціальні суперечності, що на той час виникли в суспільстві. Текст Законів Хаммурапі був знайдений французьким ученимЖ.-Ж. де Морганом (1857-1924) у 1901 р. під час розкопок на місці столиці стародавнього Елама—м. Сузи (неподалік від Перської протоки). Закони були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі, Текст Законів складається з прологу, 282 статей (нумерацію статей введено дослідниками) і епілогу. У структурі Законів прослідковується певна система. Хоча клинописне право не знало поділу на "цивільне", "кримінальне" тощо, статті згруповані тематично: 1-5 присвячені процесуальним нормам, 6—126 —майновим відносинам, 127—195 — шлюбно-сімейному праву, 196-214 — покаранням за тілесні ушкодження, 215-282 - операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси стародавнього примітивного права: • юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності людей і рабовласництва; • казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини, а загальних норм немає); • наявність великої кількості прогалин у праві; • порівняно низький рівень розвитку юридичної техніки (багато норм сформульовано нечітко чи суперечливо); • зв'язок з релігією (релігійні клятви, ордалії впливають на доволі багато законів); • переважання кримінально-правових норм над цивільно-правовими, жорстокий і примітивний характер покарань. У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат, який відображає картину ідеальної справедливості, деякі -як звіт царя Хаммурапі перед Богом про свою діяльність та ін. Із них найбільш обгрунтованою, очевидно, є перша зі згаданих думок позиція. Власне закони справили значний уплив на формування пізніших пам'яток права Стародавньої Передньої Азії.

8. Система варн Давньої Індії

Усе вільне населення Стародавньої Індії поділялося на чотири замкнуті групи-варни (брахманів, кшатріїв, вайшіїв, шудр). Цей поділ був оголошений споконвічним і освяченим релігією. За легендою,"прабатько всіх живих істот" Пуруша створив брахманів (і своїх уст, кшатріїв - із рук, вайшіїв - зі стегон, шудр - із ступнів ніг.  Першу варну утворювали жерці-брахмани, котрі мали особливі пільги та привілеї. Лише вони могли вивчати священні книги, приносити жертви за себе й інших, звільнялися від повинностей, їх не можна було позбавити власності, вони вважалися володарями всього живого та мертвого на землі, всі їхні бажання безвідмовно повинні були виконуватися, образи, поранення, вбивство брахмана тягнули за собою найтяжчі покарання.  Другу варну (теж привілейовану) утворювали кшатрії-воїни. До неї належали правитель і всі представники апарату управління країною. Основне їхнє завдання полягало в тому, щоб належним чином охороняти порядок у суспільстві, пильнувати за дотриманням законів, обрядів і ритуалів.  Третя варна — вайшіїв - була найчисленнішою, але вже непривілейованою. До неї належали: хлібороби, ремісники, торговці. Вони сплачували основну частину податків у країні та були провідною виробничою силою.  Четверта варна - шудри. Вони були особисто вільними, мали право володіти та розпоряджатися майном, мати сім'ї, але основним їхнім обов'язком була вірна служба трьом вищим варнам і сплата високих державних податків.  Перші три варни вважалися "двічі народженими" й різко протиставлялися варні шудр - "один раз народженим" -людям низького походження. Кожна попередня варна вважалася вищою за наступну. Тож, приміром, навіть столітній кшатрій повинен був схилятися перед десятилітнім брахманом.  Були в Індії й люди, що опинилися за межами чотирьох варн, — чандали та ін. Це, зазвичай, були люди з відсталих племен. Вони виконували найбруднішу роботу, їм було заборонено входити вдень у селище, підходити до колодязів і купалень, їх ще називали "недоторканними". Перехід з однієї варни до іншоїзаборонявся.

9. Державний лад Давньої Індії епохи Маурїв Як найбільш яскравий зразок давньоіндійської державності можна взяти Імперію Маур'їв у період її нинішню розквіту за правління імператора А шоки. Загальною соціально-економічною основою, риси давньоіндійської держави, була відсутність розвиненої власності та вільного ринку. Держана відіграє суттєву роль у господарських відносинах, і це зближує її із традиційними державами Сходу .  Держава Маур'їв за своїм характером була імперією, а за своїм складом включала багато народів, завойованих держав, князівств. За характером влади вона було суворо централізованою, з розгалуженим державним апаратом. Імператор (раджа) править разом із дорадчим мантріпарішадом. Крім парішада, при ньому була таємна рада із вузького кола довірених осіб, іноді скликався дорадчий представницький орган - раджасабха (сабха - збори), до якого могли входити, разом із сановниками, виборчі від міст та громад. При імператорі знаходилися сім-вісім міністрів, один з яких - учений-брахман - був радником царя. Найважливішою центральною установою була скарбниця, яка відала збиранням податків та фінансами. Військова рада складалася з 30 членів, розділених на шість колегій за родом військ. Спеціальною установою було відомство зрошення. Міська рада складалася з 30 радників, також розділених на шість колегій за галузями управління. У складі державного апарату були контролери центрального уряду та численні шпигуни. Провінційне управління було побудовано на десятковій системі. Громадою (селом) керував виборний голова; десятьма селами - десятський, який отримував п'ять куп землі, 100 селами - сотський, який отримував данину з одного села. Тисяцький отримував данину з одного міста. Останні роки правління Ашоки ознаменувалися зростанням суперечностей у його державі. Він бажав побудувати державу на моральних основах дхарми, суворо стежив за діяльністю адміністрації, регулярно проводив ревізії. Інспекторам наказувалося стежити за тим, аби посадовці суворо дотримувалися норм дхарми, у які він включав віротерпимість, хоча в останні роки життя все більшу перевагу віддавав буддизму та щедро обдаровував буддійські храми. Напевно, все це викликало незадоволення прибічників брахманізму та посадовців. Влада імператора слабшала. Є відомості, що Ашока наприкінці свого правління став буддійським монахом. За спадкоємців Ашоки імперія розпалася на низку окремих держав, що суперничали одна з одною.