19. Державний лад Давнього риму періоду принципату

Період ранньої імперії (принципат) Період імперії прийнято підрозділяти на: ранню (I - III століття н.е.) - пізню (IV - V століття н.е.) імперії. Період ранньої імперії іменується "принципатом". Імператори ще не розглядали себе як монархів Вважалося, що імператор є все ще республіканським магістратом, правда, довічним і володіє особливою вищої (необмеженої) владою. Його називають найчастіше "принцепсом", але нерідко - "Августом" і "Імператором".  Важливою ознакою монархічної влади є перехід її у спадок. Однак, в Римі не існувало закону, яким би встановлювався порядок престонаслідування . Як би мовчазно визнавалося право імператора передавати владу у спадок. Нового імператора юридично обирав сенат. Але ця була не більше як форма. Імператор сам називав свого наступника в заповіті. Ту ж саму силу мав і акт усиновлення імператором свого наступника. Деякі імператори в результаті палацових змов були насильно повалені з престолу, і вбиті преторіанцями. У державному управлінні все більшого значення набуває імператорська канцелярія; до складу якої поряд з вільними входили і вільновідпущеники. Що стосується сенату, то юридично він вважався законодавчим органом, бо імператорські укази, щоб знайти силу закону, вносилися в сенат. Але, як правило, сенатські постанови приймалися за ініціативою імператора. Сенат обговорював лише ті питання, які вже були розглянуті в імператорському раді. Законопроекти зазвичай приймалися одноголосно. З плином часу повноваження сенату все більш звужуються. Його рішення витісняються імператорськими указами, що мали силу закону. Крім того, імператор міг накласти VETO на рішення сенату.  Імператорська влада приділяла велику увагу провінційному управління. У провінціях були викорінені грабежі і піратство. За часів республіки провінціями керували колишні консули, яким сенат продовжував їх імперій, з тим, щоб вони могли виконати державне доручення. Потім термін проконсул став додаватися наміснику провінції, де він відправляв правосуддя. Вся римська територія ділилася на дві частини: імператорську і сенатську. Сенатські провінції - це були спокійні області. Сенатські провінції - це бідні області. Так само існувало дві скарбниці - сенатська і імператорська .У той час, як перша меншало, друга поповнювалася і процвітала.

20. Державний лад Давнього Риму в період домінату

 Період пізньої імперії (доминат) У період пізньої імперії (домінату) верховна влада в державі належала імператору. Імператори пізньоримскій імперії зовсім поривають з республіканськими традиціями і більше не називають себе "магістратами" або "принцепсами". При імператорському дворі вводиться пишний церемоніал. Ті, хто бачив особу імператора, падав на коліна. Особа імператора обожествується. Імператори вважають себе необмеженими володарями, не зв'язані ніякими законами, що діють в державі. Всі жителі імперії іменуються тепер не "громадянами", а "поданими", зобов'язаними беззаперечним покора імператорові. Будь-які розпорядження імператора мають силу закону. При імператорі діяла "консисторія", тобто "Установа, де стоять разом" (у присутності імператора члени консисторії не могли сидіти), яку можна іменувати "імператорським радою" або "державним радою". Це чисто дорадчий орган, чиї думки юридично не були обов'язковими для імператора. Цей орган обговорював різні питання стосовно управління, законодавства та суду. Державний апарат придбав суто централізований характер. Чиновники призначалися або затверджувалися імператором на термін один рік. Одні чиновники складалися в центральних органах, інші в місцевих. Склалася ієрархія чинів. Платня чиновникам призначалося по їх рангу і титулу. Найвищим особою при дворі вважався міністр імператорського двору Вся ця ієрархія чинів сходить до імператора, який по суті справи, і сам є першим чиновником у державі. Апарат був суворо централізованим, ієрархічним, Нижчестоящі начальники підпорядковувалися вищим. Звичайним явищем стає хабарництво, здирництво, зловживання чиновників усіх рангів. Імператорська влада вимагає від чиновників двох речей: поповнення всіма. У провінційних містах - магістрати, які призначаються правителями провінції. Як і в період принципату, в провінціях управляють намісники імператора. Їх судові функції кілька обмежуються, так як на їхні рішення допускалися оскарження (апеляція) на ім'я імператора. Жителі Східної імперії називали себе "ромеями". Кожною частиною імперії управляє свій імператор. Два імператори мають помічника або цезаря, які також керували якоюсь частиною імперії.Спочатку була 101 провінція, а потім -120. Провінції ділилися на округи, в яких діяло самоврядування. Існувало два сенату. Один - в Римі, другий - в Константинополі. Імператори наділяли сенаторським званням придворних чиновників або навіть приватних осіб. Але таке обрання потребувало санкції імператора. Формальністю залишалося обрання сенатом нового імператора. Сенату стверджує на цій посаді того, хто був вже проголошений військом, або призначений для цієї ролі в якості цезаря.