- •Розділ 1 теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки
- •Предмет політології.
- •Методи науки про політику.
- •1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Основні школи і напрями сучасної політології
- •1.2.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.2.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.2.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.2.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття
- •1.3. Політична влада
- •1.3.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.3.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •1.4.1. Витоки і сутність демократії
- •1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •Класична теорія демократії Нового часу.
- •Консенсусна модель демократії а. Лейпхарта.
- •Теорія "поліархії" р.Даля.
- •Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).
- •1.4.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •2.1. Політична система суспільства
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •Федеративна держава.
- •Конфедерація.
- •Співтовариство (співдружність).
- •Асоціація.
- •2.2.4. Політичний режим
- •Тоталітаризм.
- •Авторитаризм.
- •Демократичний режим.
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •Ліберально-демократична модель.
- •Консервативна модель.
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •3.1. Політична участь громадян
- •3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •Розділ 4 соціальні та ціннісні аспекти політики
- •4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
- •4.1.1. Політична свідомість як суспільне явище
- •4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •4.1.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Типології націй.
- •Типології націоналізму.
- •4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •Насильницькі методи.
- •Консенсусні методи
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Бтнополітичні процеси на Закарпатті
- •Розділ 5 світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •5.1. Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •5.1.1. Міжнародні відносини як цілісна система
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •Шановний, читачу!
Насильницькі методи.
Найбільш радикальним методом "вирішення" етнополітичного конфлікту є геноцид та депортація. Геноцид (лат. "genus" — рід, "caedere" — вбивати) — це систематичне фізичне знищення членів певної етнічної групи. Таким методом користувались в давнину при створенні держав імперського типу. Так само європейці в епоху Великих географічних відкриттів фізично знищували самобутні цивілізації американських індіанців. У XX ст. геноцид як практика вирішення етноконфлікту був теж поширеним явищем. В період Першої світової війни геноциду зазнали вірмени Османської імперії. Під час Другої світової війни геноциду зазнали євреї та цигани. 1972 рік в африканській державі Бурунді та 1994 рік в Руанді позначені в політичній історії як геноцид етносів хугу і тутсі.
Етнічні депортації— це насильницькі масові територіальні переміщення населення (етнічні чистки). За умов етнічної депортації під тиском домінуючої сили відбувається міграція численної етнічної групи. Такий метод використовується паралельно тривалому етнополітичному конфлікту. Відомими прикладами недавніх за часом етнічних чисток є регіони Близького Сходу, Кіпру, Нагірного Карабаху, Абхазії, Боснії та Герцеговини.
Примусовим методом стратегії усунення етнічного розмаїття є штучно стимульована асиміляція. Буквально "асиміляція" означає "уподібнення". Як правило, асиміляційний метод регулювання етноконфліктних ситуацій передбачає вирішення етнічних протиріч шляхом політики стирання етнічного розмаїття в державі. Пануючий етнос (титульна нація) прагне нав'язати представникам етнічних та національних меншин свою модель соціально-економічного та духовно-культурного життя. У таких умовах представники меншин стоять перед вибором: або змиритись із підпорядкованим становищем або засвоїти мову, цінності, стереотипи поведінки домінуючої групи, стати такими "як усі".
Подібні асиміляційні процеси відбуваються практично в усіх державах світу. Інша річ, що представники інтелектуальної еліти провідних країн світу твердять про "акультурацію", "мультикультуралізм" та "інтеграцію" етнічних.груп. Так, до кінця 60-х років XX ст. штучно стимульованою асиміляцією мігрантських етнічних груп, корінних малочисельних народів була політика та ідеологія "плавильного котла" у США, Австралії, Бразилії.
Зауважимо, що під потужний пресинг асиміляційної моделі вирішення етнополітичних проблем потрапили представники українського етносу в країнах Центральної та Східної Європи. У Словаччині асиміляції допомагає "русинська карта" (поділ українського етносу на "українців" та "русинів"). В Румунії внаслідок соціально-економічних проблем представники української меншини активно мігрують, знаходячи більш вигідні умови життя. Асиміляції сприяє й національна система освіти, яка нівелює етнічний чинник (у місцях компактного проживання українців рідною мовою викладається тільки "українська мова"). Держава пропагує цінності та стереотипи поведінки румунського етносу у засобах масової інформації, шоу-бізнесі. У таких умовах стає вигідно бути румуном — патріотом свої держави.