Політологія: підручник /М.М.Вегешта ін. ; ред.М.М.Вегеш. - 3-тє вид., перероб. і доповн. - К. : Знання, 2008. - 384 с.

Підручник розкриває зміст науки про політику: визначає систему категорій, предмет, методи, функції політології. Розділи підручника відповідають змісту державного стандарту дисципліни "Політологія" для вищих навчальних закладів III і IV рівнів акредитації. Його новизна полягає в тому, що автори виокремили ряд тем, пов'язаних а реалізацією владних відносин в українському соціумі. Аналізується система органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні. Більшість розділів підручника завершуються аналізом вітчизняних політичних процесів. Окремими структурними частинами підручника с програма курсу "Політологія", методичні поради для написання наукових робіт студентів і тестові завдання для самоконтролю. Розрахований в першу чергу на студентів, аспірантів, викладачів, а також усіх, хто цікавиться засадничими принципами функціонування

ЗМІСТ

Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ НАУКИ ПРО ПОЛІТИКУ

1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології

1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки

Предмет політології.

Методи науки про політику.

1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології

1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології

1.2. Основні школи і напрями сучасної політології

1.2.1. Англосаксонська школа в політології

1.2.2. Характерні риси французької школи в політології

1.2.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці1.2.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття

1.3. Політична влада

1.3.1. Сутність і походження феномену влади

1.3.2. Форми, види та механізм реалізації по лі ттної влади

1.3.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади

1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку

1.4.1. Витоки і сутність демократії

1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії

Класична теорія демократії Нового часу.

Консенсусна модель демократії А. Лейпхарта.

Теорія "поліархії" Р.Даля.

Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).

1.4.3. Перехід до демократії. Умови переходу

Розділ 2. ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ

2.1. Політична система суспільства

2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів

2.1.2. Структура і функції політичної системи

2.1.3. Типи політичних систем та критерії їх ефективності

2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції

2.2.1. Сутність, походження та функції держави

2.2.2. Форма державного правління

2.2.3. Форма державного устрою

Федеративна держава.

Конфедерація.

Співтовариство (співдружність).

Асоціація.

Ліга.

2.2.4. Політичний режим

Тоталітаризм.

Авторитаризм.

Демократичний режим.

2.2.5. Концепція правової, соціальної держави

Ліберально-демократична модель.

Консервативна модель.

2.3. Система органів державної влади в Україні

2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.

2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні

2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади

2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади

2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України

2.3.6. Судова система України

2.4. Місцеве самоврядування

2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз

2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні

2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи

2.5. Політичні партії та партійні системи

2.5.1. Походження і розвиток політичних партій

2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація

2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем

2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України

Розділ 3. ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

3.1. Політична участь громадян

3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці

3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі

3.1.3. Особливості політичної участі в Україні

3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті

3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів

3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів

3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз

3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз

3.3. Виборчі системи і процеси

3.3.1. Вибори в історії людства

3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії

3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз

3.3.4. Особливості формування виборчої системи України

Розділ 4 СОЦІАЛЬНІ ТА ЦІННІСНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИКИ

4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація

4.1.1. Політична свідомість як суспільне явище

4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції

4.1.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції

4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні

4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності

4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці

4.2.2. Структура політичної ідеології

4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності

4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика

4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці

4.3.2. Теорії націй і націоналізму

Типології націй.

Типології націоналізму.

4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво

4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання

Насильницькі методи.

Консенсусні методи

4.3.5. Етнонаціональна політика України

4.3.6. Етнополітичні процеси на Закарпатті

Розділ 5 СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

5.1. Зовнішня політика держав. Міжнародне право

5.1.1. Міжнародні відносини як цілісна система

5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право

5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія

5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення

5.1.5. Міжнародний тероризм

5.2. Геополітика

5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції

5.2.2. Основні закони геополітики

5.2.3. Категорії геополітики

5.2.4. Геополітичні епохи

Шановний, читачу!

Розділ 1 теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику

1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології

1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки

Згідно з реально існуючими численними джерелами, знання про політику налічує близько двох з половиною тисячоліть, а на Сході, в Стародавньому Китаї та деяких інших країнах — ще більше. Однак у найрозвинутіших формах знання про політику виникає у європейському обширі, точніше — з політичної думки античності ("Республіка" Платона, "Політика" Аристотеля, "Про республіку" Цицерона). Протягом двох з половиною тисячоліть з'явилось чимало досліджень наукового змісту з різноманітних проблем політології, серед яких назвемо трактат Фоми Аквінського "Про государеве правління", працю М. Па-дуанського "Трактат про передання влади" (XIV ст.), "Шість книг про республіку" Ж. Бодуена, класичну роботу Н. Макіавеллі "Державець".

Зародження політології як науки припало на другу половину XIX ст. У 1857 р. в Колумбійському університеті була створена кафедра історії і політичної науки, після чого почали діяти й інші кафедри політологічного профілю. Саме в 1857 р. професор історії та політичної економії Френсіс Лібер започаткував читання курсу лекцій з політичної теорії в Колумбійському університеті, а в 1880 р. його наступник на посаді Дж. Берджес заснував при Колумбійському університеті школу політичної науки. У1903 р. створено "Американську асоціацію політичних наук" і засновано журнал "Аннали американської академії політичних наук". В 20-х роках XX ст. з ініціативи Чарльза Вдварда Мерріама виникла "Школа політичних наук" у Чикаго, а згодом "Комітет з досліджень в галузі суспільних наук", серед завдань якого була фінансова підтримка найбільш перспективних проектів чиказьких учених. Однією з особливостей "Чиказької школи" було налагодження тісних взаємозв'язків із суміжними дисциплінами: психологією, економікою, соціологією, антропологією, правом.

В Європі виникнення політичної науки як академічної дисципліни пов'язується з Німеччиною. Перші кафедри були відкриті при університетах Мюнхена (1814), Тюбінгена (1817) та Вюрцбурга (1822). В1923 р. у Франкфурті був створений "Інститут соціальних досліджень", який ввійшов до історії як "Франкфуртська школа політології". Перші кроки політології в Німеччині були зроблені під значним впливом класичної німецької філософії, зокрема праць І. Канта і Г. Гегеля. Однак незабаром політична наука в Німеччині переживає спад. Лише в 1946 р. при університеті Кельна була створена перша кафедра політології, а в 1949 р. виникла "Німецька вища школа політики".

Одна з найперших установ, яка спеціалізувалась у галузі політичних наук, виникла 1871 р. у Франції під назвою "Вільна школа політичних наук" (нині — Інститут політичних досліджень Паризького університету). Становлення британської школи політології пов'язують з часом заснування "Школи економіки і політичних наук" при Лондонському університеті. Згодом політологічні дослідження та навчання студентів з цієї спеціальності були запроваджені в Оксфордському, Кембриджському; Манчестерському та інших університетах (кінець XIX — початок XX ст.). Уже значно пізніше, в 1950 p., була заснована "Асоціація політичних досліджень Сполученого Королівства" як філіал "Міжнародної асоціації політичної науки".

На зламі XIX — XX ст. італійські мислителі Гаетано Моска, Вільфредо Парето, обґрунтувавши "теорію еліт", зробили значний внесок у становлення італійської політичної науки. Хоча, необхідно констатувати, потужний розвиток політології в Італії припадає на післявоєнний період і пов'язаний з іменами Бруно Леоні, Паоло Фарнеті та Джованні Сарторі. Останній, викладаючи в університеті Флоренції, відіграв вирішальну роль у формуванні італійської політичної науки.

У 1622 р. в Упсальському університеті (Швеція) виникла кафедра "Джона Скітте, професора дискурсу і політики", однак вона займалася філологічною проблематикою, зокрема дослідженням латинської та римської риторики. По-справжньому політологічна проблематика у шведських вищих навчальних закладах досліджується тільки в другій половині XIX ст. Відповідні кафедри були створені в Лундському (1889), Ґетеборзькому (1901) і Стокгольмському (1935) університетах. Сучасні ж університетські факультети політичної науки сформувались до 50-х років XX ст.

Однак активне утвердження політичної науки, по суті, починається тільки після Другої світової війни. Велику роль у поширенні політології відіграла організація ЮНЕСКО, яка санкціонувала автономність політичної науки як самостійної галузі знань і сприяла її розвиткові. На міжнародному колоквіумі політологів у організованому ЮНЕСКО в 1948 р. у Парижі, було вирішено вживати термін "політична наука" і визнано, що основним предметом політичної науки є: а) політична теорія; б)політичні інститути; в) партії, групи і суспільна думка; г) міжнародні відносини.

Відтоді проводяться міжнародні конгреси з проблем політичних наук, в яких беруть участь політологи всього світу. Зокрема, на XVI Міжнародному конгресі, який проходив у серпні 1994 р. в Берліні, провідні політологи з різних країн обговорювали проблему демократизації. В сучасних умовах незаперечним авторитетом користуються "Міжнародна асоціація політичної науки", "Міжнародна студентська асоціація політичної науки" та "Європейський консорціум політичних досліджень".

Як бачимо, політологія зароджується майже одночасно на різних континентах. Це свідчить про те, що вивчення і розповсюдження політологічних знань — нагальна суспільна необхідність, без цього неможливо досягти високого рівня розвитку суспільства.