- •Розділ 1 теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки
- •Предмет політології.
- •Методи науки про політику.
- •1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Основні школи і напрями сучасної політології
- •1.2.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.2.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.2.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.2.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття
- •1.3. Політична влада
- •1.3.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.3.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •1.4.1. Витоки і сутність демократії
- •1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •Класична теорія демократії Нового часу.
- •Консенсусна модель демократії а. Лейпхарта.
- •Теорія "поліархії" р.Даля.
- •Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).
- •1.4.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •2.1. Політична система суспільства
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •Федеративна держава.
- •Конфедерація.
- •Співтовариство (співдружність).
- •Асоціація.
- •2.2.4. Політичний режим
- •Тоталітаризм.
- •Авторитаризм.
- •Демократичний режим.
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •Ліберально-демократична модель.
- •Консервативна модель.
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •3.1. Політична участь громадян
- •3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •Розділ 4 соціальні та ціннісні аспекти політики
- •4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
- •4.1.1. Політична свідомість як суспільне явище
- •4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •4.1.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Типології націй.
- •Типології націоналізму.
- •4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •Насильницькі методи.
- •Консенсусні методи
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Бтнополітичні процеси на Закарпатті
- •Розділ 5 світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •5.1. Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •5.1.1. Міжнародні відносини як цілісна система
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •Шановний, читачу!
1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології
Термін "політика" походить від давньогрецького слова "polis" (місто-держава) та його похідних "politike" (мистецтво управляти державою), "politea" (конституція) та ін.
В наукових словниках, спеціальній літературі можна знайти безліч підходів до трактування політики (наприклад, директивний, або силовий, розглядає політику як боротьбу за владу; функціональний трактує політику як управлінську діяльність щодо суспільства в цілому; комунікативний окреслює політику як один із засобів комунікації). Змістове трактування терміна "політика" також є неоднозначним: з одного боку — це заняття малодостойне і цинічне, з іншого — високоморальне і творче, притаманне "справжнім аристократам духу".
У ґрунтовній статті "Покликання до політики" Макс Вебер так розмірковував з цього приводу: "Політика — це могутнє повільне буріння твердих пластів, яке здійснюють водночас із пристрастю і з холодним окоміром. Справедливо кажуть, і весь історичний досвід підтверджує, що можливого ніколи не досягли б, якби у світі знову й знову не прагнули неможливого. Але той, хто на це здатний, мусить бути вождем, ба більше — він мусить бути, у найпростішому значенні слова, героєм. І навіть ті, хто не є ні тим, ні іншим, мають виробити в собі твердість духу, яку не зломить і крах усіх надій; вже зараз вони повинні озброїтись цим — інакше не зможуть здійснити навіть того, що можливе вже сьогодні. Лише той, хто впевнений, що не похитнеться, коли світ виявиться, з його погляду, надто дурним або надто підлим..., лише той, хто, всупереч усьому, здатний сказати: "А все-таки!" — лише той має "професійне покликання" до політики".
Сучасні традиції вживання терміна "політика" випливають із античного розуміння політики як вельми благородної справи — мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство для досягнення соціально значимих цілей. Отже, політика — це організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, головним чином спрямована на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами та соціальними групами задля здійснення як власних потреб, так і соціально значимих цілей.
Виокремлюють два основні підходи у використанні терміна "політика", що характеризують її як: сферу людської діяльності; спосіб спрямування діяльності (економічна, фінансова, соціальна, міжнародна політика тощо). Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її так: 1) політика як діяльність на етичних засадах. Ця традиція започаткована Платоном і Аристотелем. Виходячи з такого трактування, вони наголошували, що метою політичної діяльності є справедливість, досягнення соціального порядку і стабільності; 2) політика як засіб досягнення егоїстичних цілей, коли мета виправдовує будь-які засоби її досягнення (макіавеллівський підхід); 8) ціннісно-нейтральне розуміння політики, що полягає у її раціональному, аналітичному тлумаченні, коли все регулюється правовими, соціальними нормами, загальнолюдськими цінностями.
Різноманітні підходи до трактування джерел політики, причин її виникнення та розвитку знайшли своє відображення в окремих концепціях політики. їх можна звести до трьох: теологічних, натуралістичних і соціальних.
Теологічні концепції, які формуються починаючи з І тисячоліття до н.е., зводяться до божественного трактування політики. Вже Платон і Аристотель стверджували, що політика є результатом як божественних сил, так і людських прагнень. У Стародавньому Китаї вважали, що взаємозв'язок порядку небесного і земного здійснюється через імператора, який є наступником Бога на землі. У Стародавній Персії, де поширилося вчення Заратустри, суспільний процес розглядався як боротьба двох протилежних сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества). На період Середньовіччя припадає панування теологічних концепцій Аврелія Августина та Фоми Аквінського, які твердили, що влада монарха від Бога і тому є вічною.
Натуралістичні концепції політики віддають пріоритет природним чинникам політики (природне середовище, географічне розташування країни, біологічні дані індивідів, психологічні якості людини тощо). Складовими частинами натуралістичних підходів є географічні, біологічні та психологічні теорії політики.
Соціальні концепції політики базуються насамперед на розгляді політики як результату соціальних чинників. Залежно від того, якому чиннику віддається перевага, їх поділяють на соціально-економічні, правові, демократичні, соціально-культурні, культурно-антропологічні та ін.
У політиці виділяють три рівні її функціонування: мегарівень характерний для діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, ООН, НАТО тощо; макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру;
мікрорівень охоплює окремі структури та організації (політичні партії, громадські організації тощо).
За типом (форма, взірець)політику поділяють на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрями діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в суспільстві. Зовнішня політика спрямовується на забезпечення безпеки держави і покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.