- •Розділ 1 теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки
- •Предмет політології.
- •Методи науки про політику.
- •1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Основні школи і напрями сучасної політології
- •1.2.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.2.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.2.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.2.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття
- •1.3. Політична влада
- •1.3.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.3.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •1.4.1. Витоки і сутність демократії
- •1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •Класична теорія демократії Нового часу.
- •Консенсусна модель демократії а. Лейпхарта.
- •Теорія "поліархії" р.Даля.
- •Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).
- •1.4.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •2.1. Політична система суспільства
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •Федеративна держава.
- •Конфедерація.
- •Співтовариство (співдружність).
- •Асоціація.
- •2.2.4. Політичний режим
- •Тоталітаризм.
- •Авторитаризм.
- •Демократичний режим.
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •Ліберально-демократична модель.
- •Консервативна модель.
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •3.1. Політична участь громадян
- •3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •Розділ 4 соціальні та ціннісні аспекти політики
- •4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
- •4.1.1. Політична свідомість як суспільне явище
- •4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •4.1.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Типології націй.
- •Типології націоналізму.
- •4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •Насильницькі методи.
- •Консенсусні методи
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Бтнополітичні процеси на Закарпатті
- •Розділ 5 світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •5.1. Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •5.1.1. Міжнародні відносини як цілісна система
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •Шановний, читачу!
1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування— це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:
1) монархія — єдиновладне (абсолютне чи обмежене) спадкоємне правління однієї особи — глави держави — монарха;
2) тиранія (деспотія) — одноосібне необмежене самовладдя, внаслідок насильницького захоплення влади, яке характеризується абсолютним свавіллям правителя та цілковитим безправ'ям народу;
3) аристократія — влада спадкової, родовитої, знатної меншості, привілейованого стану;
4) олігархія (плутократія, тимократія) — влада багатіїв, заможної, неродовитої меншості, яка підпорядковує собі державний апарат;
5) теократія — політична влада духівництва, глави церкви у державі;
6) охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої, примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;
7) демократія — влада народу на основі закону та гарантії прав і свобод громадян;
8) партократія — влада однієї партії, партійної номенклатури (верхівки) в державі;
9) бюрократія — влада чиновників, адміністраторів у державі; ієрархічно організована система влади державного апарату, наділеного специфічними функціями;
10) технократія — влада науково-технічної еліти (фахівців), керівників підприємств, менеджерів;
11) меритократія — влада найбільш обдарованих, гідних людей, в основу якої покладено принцип індивідуальних заслуг;
12) автократія — необмежене і безконтрольне самовладдя;
13) анархія — безвладдя держави; самоуправління громад, комун, сімей та інших первинних спільностей людей.
Відомий політолог і економіст Б. Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:
1. Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на індивідуалістсько-конку ренцій них цінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є:
а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з нею (еліта і контреліта);
б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;
в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;
г) наявність періодичних виборів;
д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.
2. Колегіальна влада (співпраця при владі). Характеризується такими рисами:
а) поділ влади без утворення опозиції;
б) колегіальність у прийнятті рішень;
в) децентралізація влади;
г) високий рівень консенсусу (згоди);
д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).
3. Унітарна ( недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада, для якої характерні такі риси: а) концентрація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом правління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправдана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у критичних ситуаціях.
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Його структура, за польським політологом Єжи Вятром, виглядає так:
1. Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів.
2. Волевиявлення владарюючого здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі.
3. Обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу.
4. Соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших — їм підкорятися (правове забезпечення).
Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію функцій.
Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це, російський політолог Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади.
1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.
2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна.
3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу (влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя).
4. Політична програма владарюючих може передбачити лише заходи, які мають загальний інтерес.
5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя.
6. Державна влада принципово пов'язана з розподільчою справедливістю.
Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.