ПОЛІТОЛОГІЯ

1.Предмет ,метод та історія виникнення політологіі як науки. Політична наука як сфера знань виникає на рубежі середньовіччя.основи науковоі політичноі сфери становить томас гобс ,джон лок,монтескє.як самостійна дисципліна політологія почала формуватися у другій половині 19 ст. 1857 р. професор історії та політичної економії Френсіс Лібер започаткував читання курсу лекцій з політичної теорії в Колумбійському університеті, а в 1880 р. його наступник на посаді Дж. Берджес заснував при Колумбійському університеті школу політичної науки. У1903 р. створено "Американську асоціацію політичних наук" і засновано журнал "Аннали американської академії політичних наук".Політологія як наука поширюється в європі в кінці19 ст Кожна наука має свій об'єкт і предмет. Об'єктом дослідження політології є політична сфера життєдіяльності суспільства, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування та зв'язками з економікою і духовною сферою суспільства. На сучасному етапі в політології виокремлюють такы основних розділів: 1) загальна теорія політики (вивчає теоретичні засади політики); 2) теорія політичних систем та їх елементів (досліджує проблеми утворення і функціонування держав, партій, політичних режимів); 3) теорія міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблема воєн, геополітична тематика.Методи науки про політику.Умовно методи політології можна поділити на такі групи: 1. Загальнологічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання. 2. Теоретичні: мислительний експеримент, математична формалізація тощо. 3.Порівняльно-історичні: історичний опис, конкретний аналіз, порівняльний, хронологічний, прогностичний 4. Емпіричні, або біхевіористичні.

2.Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політологіі. Термін "політика" походить від давньогрецького слова "polis" (місто-держава) та його похідних "politike" (мистецтво управляти державою), "politea" (конституція) та ін.В наукових словниках, спеціальній літературі можна знайти безліч підходів до трактування політики (наприклад, директивний, або силовий, розглядає політику як боротьбу за владу; функціональний трактує політику як управлінську діяльність щодо суспільства в цілому; комунікативний окреслює політику як один із засобів комунікації).Виокремлюють два основні підходи у використанні терміна "політика", що характеризують її як: сферу людської діяльності; спосіб спрямування діяльності (економічна, фінансова, соціальна, міжнародна політика тощо). Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її так: 1) політика як діяльність на етичних засадах. Ця традиція започаткована Платоном і Аристотелем. Виходячи з такого трактування, вони наголошували, що метою політичної діяльності є справедливість, досягнення соціального порядку і стабільності; 2) політика як засіб досягнення егоїстичних цілей, коли мета виправдовує будь-які засоби її досягнення (макіавеллівський підхід); 8) ціннісно-нейтральне розуміння політики, що полягає у її раціональному, аналітичному тлумаченні, коли все регулюється правовими, соціальними нормами, загальнолюдськими цінностями

3.Зміст ,особливості й завдання української політологііУкраїнська політологія — це нова наука і навчальна дисципліна, яка почала свій процес становлення з 90-х років XX ст. Предметом української політології є сутність, форми, закономірності політичного життя українського суспільства, політика й політична система України в їх історичному розвитку. Сучасні дослідники пропонують наступну періодизацію української науки про політику:1) період Київської Русі та Галицько-Волинської держави;2) козацько-гетьманський (кінець XV ст. — до другої половини XVIII ст.); 3) дворянський (кінець XVIII — перша половина XIX ст.);4) дореволюційний (1848—1917 pp.);5) міжвоєнний (1918—1939);6) післявоєнний (1945—1991);7) новітній (з 1991 p.).Основні завдання української політології:1) розробка теоретико-методологічних засад української політології;2) фундаментальне теоретичне обґрунтування сутності й шляхів побудови суверенної, демократичної, правової держави;3) теоретичне обґрунтування національної демократичної доктрини;4) вивчення динаміки трансформаційних процесів і модернізації суспільства;5) створення об'єктивних політичних портретів українських князів, гетьманів, політичних діячів нової та новітньої доби;6) формування на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітологи, порівняльної політології, політичної конфліктології, політичної історії, партології та ін.);7) виокремлення, наповнення змістом і практична апробація основних сегментів прикладної політології.

4.Політична думка стародавнього Китаю Китай — країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Найбільш впливовими політичними вченнями Стародавнього Китаю були даосизм, конфуціанство, моїзм і легізм.Засновником даосизму вважають відомого мудреця Лао-цзи, який жив у VI ст. до н. е. Його погляди викладено в творах «Дао де-цзин» (Книга про дао і де).В основі даосизму лежало поняття дао, взяте з традиційних китайських вірувань, де воно означало правильний життєвий шлях людини або народу, Лао-цзи закликав правителів відновити порядки, які існували за давнини, коли люди жили невеликими розрізненими поселеннями, відмовитися від використання знарядь праці та відлучити народ від знань. «Складно управляти народом, коли в нього багато знань». Найважливішу роль у всій історії етичної та політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 до н. е.Керувати державою, згідно з Конфуцієм, покликані благородні мужі на чолі з князем - «сином неба».Благородний муж у вченні Конфуція - це взірець моральної досконалості, людина, яка своєю поведінкою утверджує норми моралі. Політична етика Конфуція в цілому була спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами й низами суспільства та на стабілізацію правління.Далі виникаэ течыя моызм.представником був Мо-цзи який висунув принцип загальної любовіПровідником третьої течії — легізму — був Шан Ян (400—338 до н. e.). У трактаті «Шан цзюнь шу» він обґрунтовує державу як абсолютну інституцію, найвищу мету і вінець діяльності людини, велетенську безжалісну машину примусу, а право, закон — як найефективніший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону — верховенство, універсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх

5.Політичні доктрини античності .Платон і АристотельСправжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична філософія Стародавньої Греції..Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Він написав спеціаль­ний твір - «Держава». Політичний ідеал Платона — аристокра­тичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади війсь­кових). Усім цим формам організації влади протиставляє влас­ний проект досконалої держави й правління.Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Ос­танні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.Величезну роль в історії політичної думки відіграв інший ан­тичний мислитель Аристотель (384—322 рр. до н.е.). Аристотель розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і во­на може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Аристотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім'ї.

6.Політико-правова думка середньовіччя. Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Ця еволюція включає три великі етапи:I. Ранньосередньовічний (кінець V - середина XI ст.) Цей період характеризується тим, що держави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, і незабаром розпадаються на окремі політичні утворення.II. Етап розвитку середньої доби Середньовіччя (середина XI - кінець XV ст.) Для цього періоду характерні централізовані станово - представницькі монархії;III. Етап пізнього Середньовіччя (кінець XV - початок XVII ст.) Державність цього періоду характеризується переважно абсолютними монархіями.Упродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада повинна бути пріоритетною: духовна чи світська. За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської -М. Подуанський, А. Данте.Видатний філософ епохи середньовіччя Фома Аквінський запозичив у Аристотеля ідею про людину як істоту політичну, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджує індивідів, що її складають, а благо держави є важливіше за благо її громадян. Головним завдання державної влади є сприяння державному благу, збереження миру та справедливості у суспільстві. Народ має право скинути владу несправедливого та жорстокого монарха, якщо він посягає на право Церкви. Найкращою формою правління Фома Аквінський вважав монархію, зокрема, такий її різновид, як монархія політична, у якій влада правителя залежить від закону та не виходить за його рамки

7.Політичні погляди Маккіавелі. Великим і оригінальним мислителем, політичним письменником епохи Відродження був Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Він залишив цілий ряд творів, які дуже високо піднесли його в історії політичної думки. Серед цих творів найбільш значні «Монарх», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» тощо. Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. На його думку політика має1.пояснити минуле2.керувати сучасним3.прогнозувати майбутнєВін також вважав, що історія залежить від двох факторів:1.фортуна (доля)2.фірті (енергія).Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить себе, навколишнє середовище. Політика у своїй діяльності має опиратися на знання людської природи, а людська природа не завжди позитивна їй притаманні і негативні риси. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої е зміцнення держави, виступає користь і успішність у досяг­ненні поставлених завдань. Тому добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям. Така політика згодом дістала назву макіавеллізму. Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допоскається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці.Надавав перевагу язичеству над християнством.

8.Становлення політичноі науки нового часуНастання Нового часу пов'язане з розвитком капіталізму і ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи, насамперед у Голландії та Англії (XVII ст.). У цей час буржуазія вимагала ліквідації станового ладу і встановлення юридичної рівності, забезпечення свободи й безпеки особи і приватної власності шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій. У боротьбі проти абсолютної монархії, дворянства й церкви ідеологи буржуазії прагнули відокремити питання політики, держави і права від релігії. З цією метою вони зверталися до ідей природного права і договірного походження держави. Згідно з теорією природного права, держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають приписи «природного права», якому має відповідати «позитивне право», тобто закони, встановлені державою.

9.Раціоналістичні концепціі нового часу Великий внесок у розробку політичної думки зробили представники французької школи Шарль Монтеск’є (1689-1753 рр.) і Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). У праці “Про дух законів”, розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Монеск’є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажання людини. Вони мають розумну підставу, їхня причина – в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв’язку з іншими законами “Закони в найширшому розумінні є необхідними зв’язками, що випливають із природи речей”. Монтеск’є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої її законодавство.Досягнення Монтеск’є є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.Ж.Ж.Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природному стані, й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівності. Такий перехід стимулював швидкий, але дуже суперечливий прогрес. Мислитель затаврував полярну відмінність між багатими. Котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат історичного розвитку – переходу від дикості до цивілізації. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв’язку з розвитком майнової нерівності.Головне завдання законодавства Руссо вбачав у тому, щоб забезпечити щастя й добробут усіх громадян, їхню свободу та рівність.

10.Політико-правові вчення в Німеччині За своїм соціально-політичним розвитком уXVIII ст. Німеччина значно відставала від передових країн тогочасної Європи. Лише наприкінці цього століття під впливом Великої французької революції в ній активізувалися соціальні й політичні рухи. Найпомітнішими постатями в філософії другої половини XVIII — першої третини XIX ст. були видатні німецькі філософи:І.Кант,І.Г.Фіхте,Г.В.Ф.Гегель.Іммануїл Кант (1724—1804) був професором філософії Кенігсберзького університету. Його політико-правові погляди викладено в основному в працях «Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору» (1784) та «Метафізичні початки вчення про право» (1797).І. Кант виходив з того, що кожна людина є абсолютною і самодостатньою цінністю й не може бути знаряддям здійснення хоч би яких і чиїх би то було планів. Як суб'єкт моральної свідомості, докорінно відмінний від навколишньої природи, людина у своїй поведінці має керуватися веліннями морального закону. Цей закон, який І. Кант називає «категоричним імперативом», має апріорний і безумовний характер, він не зазнає впливу ніяких зовнішніх обставин і не зв'язаний з конкретними предметами чи реальними подіями.  Фрідріх Гегель (1770— 1831) виступав з консервативних позицій. У цілісному й систематизованому вигляді його політико-правове вчення викладено у праці «Філософія права» (1820). Обгрунтування ним необхідності і тлумачення сутності держави і права, як і його філософія в цілому, дуже складні за змістом, а особливо за формою, тому розглянемо лише ключові питання гегелівського вчення про державу. Держава, за Гегелем, — це ідея розуму, свободи і права. Він вважав, що «держава — це хода Бога в світі; її основою служить влада розуму, який реалізує себе як волю». Держава, отже, за своєю природою є ідеальним, «дійсно розумним» утворенням. Гегель заперечує договірну теорію походження держави. Свобода особи, на його думку, знаходить свою реалізацію передусім у праві приватної власності.. Отже, в XVII—XVIII ст., які були періодом ранніх буржуазних революцій, у Західній Європі сформувалися два найважливіших напрями суспільно-політичної думки — лібералізм і соціалізм. Перший із них мав антифеодальну спрямованість, другий — антикапіталістичну. Ці основні напрями суспільно-політичної думки набули подальшого розвитку в наступні століття.

11 Соціаоьно-політичні утопіі вчення утопічного соціалізму, висунуті передовими мислителями того часу Томасом Мором і Томмазо Кампанелла, які подібно Мюнцера виражали інтереси пригноблених народних мас .У творах утопічних соціалістів були по-новому поставлено питання держави і права .Мору і Кампанеллі властиве розуміння того, що гнобительський природа державності створена з наявністю приватної власності. Але це змушує їх шукати той політичний ідеал, який повинен бути здійснений в суспільстві, де ліквідовано приватну власність. Тому не випадково, що Мор і Кампанелла пов'язують майбутнє соціалістичне суспільство з демократичною організацією держави. Проблеми справжньої демократії, свободи особистості, її звільнення від експлуатації - все це характерно для політичних програм вже перші великих теоретиків утопічного соціалізму.В їх роботах розглядаються і питання про діяльність-майбутнього ідеальної держави по організації виробництва і розподілу в інтересах усіх членів суспільства, зазнають критики агресивні війни і аналізуються багато інших питань внутрішньої і зовнішньої політики держави, в основі якого лежить громадська власність.У чудовому творі «Утопія» Томас Мор (1478-1535) піддав критиці існуючий в Англії громадський і політичний лад. Монархи, пише він, безжально, всупереч здоровому глузду, які веліли дбати про підданих, нещадно Хоча честь і безпека государя кореняться в добробуті народу, при дворах королів не хочуть цього знати Замість того щоб усунути зло, уряду обрушуються всім тягарем «правосуддя» на пригноблених.

12.Політичні пам’ятки доби КР.У ІХ-X ст. відбувся процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і формування Київської Русі як держави феодального типу. Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави це:"Повість временних літ" (кінець XII ст.)"Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.)"Правда Руська" (XI ст.)"Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.)"Слово о полку Ігоревім" (XII ст.).У Х-ХІІ ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '"Патерики", "Житія святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів."Слово про закон і благодать"- вихідною проблемою є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). Під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною – Новий."Повість врем'яних літ"- одним із питань є проблема рівності КР з іншими європейськими державами. Особлива увага приділяється обгрунтуванню законності й необхідності князівської влади, яка є винятковою ."Руська правда" - перший писаний слов'янською мовою кодекс законів авторства Ярослава Мудрого."Повчання" - написане у формі заповіту - звернення Володимира Мономаха до своїх синів."Слово о полку Ігоревім"  - розповідає про похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецький степ і його воєнну поразку.

13. Конституція П.Орлика.У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту.Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

14.Політ.концепція М.КостомароваМ. Костомарова у своїх працях неодноразово порушував питання федералізму. Йому належить заслуга заснування Кирило-Мефодіївського братства — першої політичної організації національного ґатунку в Україні.Діячі Братства виступали за скасування кріпосного права, встановлення соціальної рівності й політичної свободи, боротьбу проти російського самодержавства та за право кожного народу на вільний економічний і національний розвиток, утворення федерації рівноправних слов’янських народів.Однією з головних праць М. Костомарова, яка розкриває його федералістську концепцію, є “Книга буття українського народу”.М. Костомаров наголошує на походженні вся-кої влади від Бога.вчений не був проти держави, а виступав лише за її демократизацію. Він був проти влади у формі самодержавства і відстоював владу народу, під якою розумів народоправство. Прагнучи до національного визволення України, вчений відводив українському народові центральну, месіанську роль.

15.Політ.теорія М.Драгоманова М.Драгоманов — видатний українсь­кий мислитель і громадський діяч. Політичні погляди М.Драгоманова формувалися під впливом ліберальних і соціалістичних ідей, поширених у Європі ХІХ ст. Політична програма М.Драгоманова була побудована в основному на п'яти провідних принципах:1. визнання за державою можливості координації соціально-економічного життя2. ідея щодо еволюції існуючої політичної системи 3.визнання вирішального значення ідеї культурництва4.європоцентризм5.ідея федерації . Для реалізації місцевими громадами своїх повноважень, необхідно приділити значну увагу процесу формування місцевих органів управління. Таке формування має відбуватись виключно на ос­нові загального та рівного виборчого права. Це у свою чергу сприятиме позбавленню можливості вручання Центральної державної влади до питань, які належать до компетенції виключно місцевих громад .М.Драгоманов сформулював ідею формування держави на засадах по­літичної свободи, як цілісної системи визначальних по­ложень: права людини і громадянина, недоторканність особи, життя, приватно­го листування, національності (мови); свобода совісті, друку, об'єднань, носін­ня зброї, вибору житла і занять. М.Драгоманов відзначив головну причину поділу суспільства на бідних і багатих  - наявність приватної власності. Здійснити це можливо тільки еволюційним шляхом.

16. Політ погляди Грушевського та Винниченка. Самостійність і незалежність українців Грушевський розглядав як тенденцію, випестувану національною історією. Логіка обґрунтувань означеної тенденції розгор­тається у М. Грушевського за такою схемою: 1) прагнення до самостійності є необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення; 2) вони пов'язані не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними нахилами народу; 3) незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу; 4) кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю; 5) багатонаціональна держава, в якій нації прагнуть здобути самостійність, має на це лише ображатись; 6) тільки вільна спілка вільних народів є ефективною як з морального, так і з економічного погляду. Він наголошував на тому, що Україну повинен будувати власними руками її трудовий народ без сторонніх впливів і втручань. І в процесі цього будівництва вона в будь-якому випадку повинна залишатися окремішньою. М. Грушев­ський і очолювана ним Центральна Рада не лише спричинилися до національного самоусвідомлення українського народу, а й надали відповідну легально-державну структуру українській державі. Ідея української державності була також провідною в політико-ідеологічних пошуках В. Винниченка.. В. Винниченко пропонує свій варіант творення соціалізму, який він назвав «колектократизацією». Його суть в об'єднанні.Не націоналізація, а соціалізація. Він пропонує прийняти низку законів, які сприяли б колектократизації. В. Винниченко припустився ряду фаталь­них для держави помилок, спричинених не лише певними теоретичними неузгодженостями, але й романтичною вдачею і безмежною довірливістю.Найбільш об'ємно політико-ідеологічні погляди В. Винниченка викла­дені в книзі «Відродження нації» (1920). В. Винниченко — активний прихильник незалежної суверенної України. Гостро критикував систему більшовизму, особливо сталінізм. Не сприймав він і політику, яку прово­дили більшовики в Україні.

17.Політ.доктрина М.МіхновськогоЗначним доробком укр політ думки є самостій­ницька теорія М. Міхновського суть якої він виклав у «Десять заповідей УНП».Це — документ великої політико-ідеологічної ваги, хоч і дуже суперечливий.У своєму прагненні дійти до народних мас, української інтелігенції М. Міхновський, як і інші самостійники, змушений був долати не лише опір царської бюрократії, а й стикатися з відвертою неприязню українських соціалістів і лібералів. М. Міхновського, бажав звільнення України від колоніалізму і категорично заперечував колабораціоналізм. Міхновський виступав за те що Україна тільки для українців,тобто інші національності –вороги нашого народу;всюди і завжди вживати тільки українську мову,шанувати діячів рідного краю;не буду байдужим до долі України;не працювати на інші народи,цим самим ти обкрадаєш власний народ;потрібно допомагати своїм землякам;не одружуватися на жінці іншої національності,бо діти твої будуть ворогами.

18.Політ.доктрина Д.ДонцоваОсобливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Д. Донцова.Незважаючи на те, що Д. Донцов неодноразово міняв свої політичні погляди, він зробив значний внесок у розробку ідей українського націо­налізму, пропагував ідеї незалежності України, яку мають здобути для країни вибрані її представники, еліта, фанатично віддана національній ідеї.Політико-ідеологічна концепція Д. Донцова включає три ви­хідні елементи світогляду: Росія — найголовніший ворог України; селянство — хребет нації й держави; необхідність сильного відчуття мети й волі. Усі ці елементи знайшли своє послідовне втілення у величезній кількості праць.Ідеалом, державного ладу вважав «селянську дрібнобуржуазну республіку». Це єдине, що могло вря­тувати Україну від російського комунізму.Запропонована Д. Донцовим селянська демократія - це демократія «самодисцип­ліни», вищих ідей, «продукції», «свободи й самодіяльності». Вона визнає рівність у конкурентній боротьбі за життя, «за ідеал суспільного устрою і селянської демократії вважай Північну Америку».Системний виклад націоналістичних ідей Д. Донцова міститься в його головній праці «Націоналізм».

19.Політ.теорія В.ЛипинськогоВ. Липинський висуває ідею класу як формуючої націю (українську) сили, згуртованої не тільки економічними інтересами, а й віковими тра­диціями, культурою — «клас хліборобів». Цей клас мав бути творцем нової еліти — «селянської аристократії». Концепція державотворення у В. Липинського, таким чином, має характер свідомого елітаризму. Віддаючи перевагу класу хліборобів, В. Липинський піддав нищівній критиці інтелігенцію за схильність до саморуйнування, безпринципність тощо. Він наголошував на думці, що для виконання державотворчих функцій найбільш придатна саме «хліборобська аристократія» — перехідний тип між «войовниками» і «продуцентами.В. Липинський вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через попереднє спадкове монархічне правління. На його думку, Гетьман є своєрідним «національним прапором,навколо якого гуртується все населення, а головним чинником державобудівництва є встановлення правової монархії в традиційній гетьманській формі. За переконанням В. Липинського, основною умовою створення україн­ської державності є єдність. Справу української державності завжди губила відсутність єдності між українцями .Отже, теорію еліти В. Липинський нерозривно пов'язує зі своїм вченням про націю і державу. Він виступає продовжувачем макіавеллівської традиційної європейської соціологічної думки, у якій відстоювалась ідея, що невід'ємним атрибутом будь-якої соціальної системи є існування вищої, привілейованої верстви суспільства.